Вересня 2003 року, Берлін

Третій етап Болонського процесу відбувся в Берліні 18-19 ве­ресня 2003 p., де зібралися міністри вищої освіти з 33 європейсь­ких країн для того, щоб оцінити досягнуті успіхи та встановити пріоритети й нові завдання на наступні роки.

Міністри дійшли згоди з приводу загальних завдань для ство­рення узгодженого єдиного загальноєвропейського простору ви­щої освіти до 2010 р.

Взявши до уваги звіти, представлені групою контролю за розвит­ком Болонського процесу у період між конференціями в Празі та Берліні, Асоціацією європейських університетів (АЄУ), національні звіти, а також результати семінарів, міністри відмітили значні до­сягнення у впровадженні принципів Болонського процесу.

Було акцентовано увагу на потребі сприяти розширенню євро­пейського простору вищої освіти, наголошено на проблемі впрова­дження європейської тематики у вищу освіту. У зв'язку із цим розроблено додаткові модулі, курси та навчальні плани з євро­пейським змістом, відповідною орієнтацією та організацією.

Також було наголошено на важливій ролі, яку мають відігра­вати вищі навчальні заклади для того, щоб зробити реальністю навчання протягом усього життя. Міністри підкреслили не­обхідність вироблення кваліфікаційних рамок для європейського простору вищої освіти, щоб розробити широкий спектр гнучких шляхів навчання, можливостей і технологій, а також доцільно ви­користати кредити ECTS.

Зазначено, що європейський простір вищої освіти та євро­пейський простір науково-дослідницької діяльності - дві взаємопов'язані складові спільноти знань. Розуміючи не­обхідність тісних взаємозв'язків між обома системами в «Європі знань», міністри вважають необхідним розширити межі сучас­ної системи з двох циклів і включити докторський ступінь як третій цикл Болонського процесу. Встановлено, що в країнах-учасницях Болонського процесу має бути один докторський ступінь — «доктор філософії» у відповідних сферах знань (при­родничі науки, економічні та ін.). Міністри закликають до підвищення мобільності на докторському і післядокторському рівнях і заохочують університети до зміцнення співпраці у вико­нанні програм на здобуття докторського ступеня та в підготовці молодих науковців.

З урахуванням цих нових рішень до Болонської співдружності було прийнято Албанію, Андорру, Боснію і Герцеговину, Вати­кан, Росію, Сербію, Чорногорію, Македонію.

Беручи до уваги обсяг запланованого на 2010 p., вирішено ак­тивізувати зусилля для моніторингу подій і аналізу прогресу, до­сягнутого в рамках Болонського процесу. Визначено групу конт­ролю для організації перевірки під час підготовки саміту 2005 р. за такими напрямами:

- забезпечення якості;

- двоступенева система;

- визнання ступенів і періодів навчання.

Комісія складатиметься з представників Болонського процесу, Європейської комісії, консультантів Ради Європи, EUA, EURA-SHE, ESIB та UNESCO.

Якщо проаналізувати документи, підписані на трьох зустрічах міністрів освіти у Болоньї (1999 p.), Празі (2001 р.) та Берліні (2003 р.), то легко переконатися в тому, що всі вони стосуються лише вищої освіти і редукуються до таких шести цілей і заходів;

1. Двоступеневість вищої освіти. Учасникам Болонського процесу запропоновано перебудувати свої системи освіти таким чином, щоб у вищій школі молодь отримувала усього два дипломи (академічні ступені) - бакалавра і магістра. Якісь попередні вимо­ги щодо шляху молоді до вступу у вищий навчальний заклад не ставляться.

Імовірно, це пояснюється тим, що для організаторів європейсь­кої інтеграції факт необхідності якісної середньої освіти є само­очевидним. До початку вищої освіти молода людина має успішно завершити навчання в середній школі і скласти випускні іспити. У Болонській декларації наголошено лише на тому, що норматив­на тривалість бакалаврської програми триватиме 3-4 роки.

Так само чітко вказано й на те, що для отримання магістерсь­кого ступеня необхідно спочатку успішно завершити бакалаврсь­ку програму, а надалі навчатися ще 1-2 роки і захистити магіс­терські тези (дипломну роботу). До цього другого ступеня може долучатися третій - аспірантура й захист дисертації доктора філо­софії (кандидата наук). У такому випадку «болонська» тривалість навчання студента від вступу до титула доктора філософії має ста­новити не менше 7-8 років.

2. Запровадження кредитної системи. У розвинутих країнах Європи вже давно діє система трансферу кредитів ECTS (European Credit Transfer System), яка полягає в зарахуванні певним ВНЗ періодів навчання, які виконав студент в іншому місці, склав відповідні іспити чи пройшов іншу форму перевірки, а також отри­мав документ (освітню кваліфікацію) про успішне завершення пев­ного періоду навчання.

Болонський процес передбачає поширення здобутків системи трансферу кредитів на системи вищої освіти всіх країн-учасниць. Його організатори підкреслюють, що в майбутньому ця система дасть змогу точно визначати здобутки людини під час навчання впродовж усього свого життя.

3. Контроль якості освіти. Існує багато причин, через які в усіх країнах ускладнюється забезпечення високої якості освіти. Бо­лонська декларація проголошує проблему якості освіти пріоритет­ною і пропонує загальні підходи і насамперед поєднання державно­го і громадського контролю, створення акредитаційних агентств, незалежних від національних урядів і міжнародних організацій.

Для більшої об'єктивності загальна оцінка якості дипломів ґрунтуватиметься не лише на врахуванні тривалості і на порівнянні змісту навчання, що забезпечує система трансферу кредитів, а й на точному вимірюванні тих знань, умінь і навичок, які отримали випускники європейських ВНЗ. Окремою і дедалі важливішою проблемою стане забезпечення якості дистанційної і транскордонної («транснаціональної») освіти.

Учасники Болонського процесу вважають, що забезпечення в Європі найвищої у світі якості вищої освіти — головна мета спільних зусиль, поступ до якої триватиме досить довго і передба­чає залучення як великої кількості фахівців, так і значних фінан­сових ресурсів.

Аналіз пов'язаних із Болонським процесом дискусій, конфе­ренцій і різноманітних документів засвідчує, що проблема якості навчального процесу і його результатів все більше наближається до центру спільних зусиль і дій. Внесення структурних змін у побудо­ву вищої освіти і вирішення питання уніфікації типів дипломів актуалізуватимуть якість цих дипломів - головну мету, яку на перспективу ставлять перед собою учасники Болонського процесу.

4. Розширення мобільності. Досить поширеним міжнародним терміном стала «мобільність» (від англ. mobility), що означає всі форми навчання і праці студентів і викладачів у зарубіжних ви­щих школах чи науково-дослідних установах. Ще з часів появи перших університетів Європа має докази позитивного впливу обмінів на прискорення накопичення знань та збільшення кіль­кості можливих вирішень найскладніших проблем.

Підвищення суспільно-економічного значення комплексу з вищої освіти і науки, яке спостерігається у більшості країн світу в останні десятиріччя, робить мобільність і співпрацю го­ловним засобом посилення і поєднання всього інтелектуально-наукового потенціалу Європи, гарантом її успіху на світовому ринку товарів і послуг (передусім, освітніх). Організатори Болонського процесу передбачають домогтися таких змін свого трудового законодавства, які суттєво полегшать ефективне ви­користання навчального і трудового потенціалів студентів-іноземців і викладачів-науковців.

5. Вища орієнтація на ринок праці. В усіх документах, пов'яза­них із Болонським процесом, наголошується на тому, що пріори­тетом діяльності вищих навчальних закладів має стати орієнтація на кінцевий результат - високу професійну компетентність ви­пускників.

Знання, вміння і навички представників нових генерацій мають працювати на їх особисту користь, а також на розвиток усього континенту. Це можливо лише за умови узгодження змісту нав­чання і підготовки з потребами континентального ринку праці, полегшення пошуків місця зайнятості та прискорення адаптації молодих працівників до вимог роботодавців. У минулому виника­ло чимало труднощів у порівнянні зарубіжних дипломів з націо­нальними та визначенні спроможності власника зарубіжного документа виконувати певні функції.

Розв'язання цієї складної проблеми відбуватиметься як шля­хом заміни сучасної різноманітності ступенів дипломів усього двома (бакалавра і магістра) дипломами, так і через використання нового зразка додатка до диплома. Додаток міститиме уніфікова­ну і зрозумілу для роботодавців з інших країн інформацію про навчальний заклад, що видав диплом, а також про програму його підготовки (структуру додатка до диплома розглянуто раніше).

6. Підвищення міжнародного рейтингу європейської вищої освіти. Виконання уже зазначених кроків істотно поліпшить якість європейських дипломів і полегшить зарубіжним студентам вступ до вищих навчальних закладів Європи. На цьому шляху вища освіта Старого Світу стане престижнішою, а кількість студентів-іноземців значно збільшиться, засвідчивши перевагу євро­пейських університетів над навчальними закладами усього світу. Реальність подібних планів підтверджує досвід, накопичений у 1990-х роках Великобританією, яка створила сприятливі умови для студентів-іноземців і випередила у змаганні на світовому рин­ку освітніх послуг США та інших своїх конкурентів.

На нашу думку, виконання всіх шести завдань є цілком мож­ливим, оскільки Західна Європа досягла помітних успіхів у мо­дернізації системи середньої освіти і поліпшенні підготовки її випускників до продовження навчання у вищих школах - як академічних, так і професійно орієнтованих.

При зіставленні текстів документів конференцій міністрів освіти країн Європи в Болоньї, Празі та Берліні легко виявити ще одну корисну тенденцію: відбувається не тільки розширення те­риторіальних меж європейського простору вищої освіти (The European Higher Education Area), а і його поглиблення.

Йдеться про те, що спочатку як у Болонській декларації, так і в Празькому Комюніке йшла мова лише про університети і закла­ди аналогічного рівня, які пропонують для молоді програми підго­товки бакалаврів і магістрів. У переліку цілої низки запланованих заходів ми знаходимо уніфікацію структурної побудови і засобів визначення обсягу програм навчання, моніторингу якості дип­ломів і модернізації змісту предметів, розширення обмінів студен­тами й викладачами тощо. Серед центральних завдань — порівнян­ня, оцінювання та визнання всіх європейських дипломів.

Тим часом логіка розвитку Болонського процесу ще до Берлінської конференції примусила його учасників додати до двох рівнів запланованої структури ще й третій — докторський.

Це не лише збільшило кількість ступенів, але й перетворило євро­пейський простір вищої освіти у простір «освіти і науки». Більш вагомим стало твердження, що Болонський процес має на меті пе­ретворити Європу у світового лідера не лише за якістю дипломів про вищу освіту, а й у створенні нових технологій та виробництві найбільш конкурентоспроможних товарів.

Наступним кроком у поглибленні Болонського процесу стало намагання долучити до нього не лише широко відомі університе­ти, а й тисячі вищих навчальних закладів, що пропонують молоді професіоналізовану вищу освіту, програми якої можуть бути і ко­ротшими від визначеного Болонською декларацією мінімального терміну — три роки.

Відомо, що цей варіант неуніверситетської освіти вже десятки років успішно розвивався і вдосконалювався у Німеччині. Голов­ним є те, що навчання в потоці вищої професійної освіти в Німеч­чині та інших країнах, які застосовують бінарну модель вищої освіти, удвічі коротше і в 2-3 рази дешевше, ніж у потоці вищої академічної освіти, яку, вочевидь, пропонують класичні і тех­нічні університети.

Названа перевага настільки істотна, що майже всі розвинуті країни збільшують доступність вищої освіти для молоді за раху­нок розширення «дешевого» неуніверситетського сектора. У Фін­ляндії, наприклад, за 1990-ті роки цей сектор розвинувся так, що за кількістю студентів майже втричі перевищив сектор ака­демічної вищої освіти. Не дивно, що саме в столиці Фінляндії місті Гельсінкі ще в середині лютого 2001 року у рамках Болонсь­кого процесу і за участі його учасників відбувся надзвичайно важ­ливий семінар на тему «Університетські ступені короткого циклу». Висновки цього семінару та пропозиції різних робочих груп стали підставою для включення в Комюніке Берлінської кон­ференції (вересень 2003 р.) такого абзацу: «Міністри запрошують Комісію розглянути питання щодо того, у який спосіб і чи може менш тривала вища освіта бути пов'язана з першим ступенем структури кваліфікацій, створеної для загальноєвропейського простору вищої освіти» [38]. Це цілком очевидний крок у поступі до того, що учасники Болонського процесу намагатимуться поліпшити якість не лише академічної вищої освіти, а й про­фесіоналізованих навчальних програм з коротшими термінами навчання, за якими готують не магістрів-теоретиків, а компетент­них професіоналів для більшості секторів виробництва і послуг.