Поточні регістри (списки, картотеки) населення

Поточний облік населення ведеться не тільки статистичними, але й різними адміністративними та державними органами у вигляді списків (картотек) населення. Ці картотеки створюються для виконання конкретних завдань і зазвичай охоплюють не все населення, а деякі його групи (жителів мікрорайонів, категорії, що підлягають соціальному опікунству). Важливо зауважити, що у всіх цих регістрах відзначається тільки юридичне населення, яке може не співпадати повністю з фактичним населенням (наявним або постійним, як це визначено в переписах населення). Тому дані списків населення мають обмежене застосування. Але все-таки в певних випадках доводиться користуватися ними і для статистичного застосування, причому не тільки в демографічних, але й у соціологічних польових дослідженнях.

Так, у процесі проведення вибіркового соціологічного опитування думок, наприклад, людей шлюбного віку, які проживають спільно із сім'єю, для побудови вибірки доводиться використовувати відомості будинкових книг. У них вказується сімейний склад і вік мешканців будинку. Щоправда потім, коли персонал перепису буде проводити опитування за окремими квартирами, може виявитися, що в ряді випадків фактичні дані відрізняються від зазначених у будинкових книгах, наприклад, хтось із тих, хто числяться мешканцями цього будинку, встиг померти, а хтось – розлучитися або виїхати та ін. Таким чином, і в цьому випадку юридичне населення не відповідає фактичному. Але все - таки як попередня база для відбору людей або сімей списки юридичного населення корисні.

У демографії списки населення використовуються точно так само, як і в соціології, для тих же цілей. Так, під час проведення першого 5-відсоткового вибіркового мікроперепису населення СРСР 1985 р. для обстеження відбиралася кожна 20-та виборча дільниця для виборів у ради народних депутатів. На відібраних виборчих дільницях опитувалося лише те населення, яке постійно проживає в даній місцевості.

Особливе місце серед регістрів населення в нашій країні займає система господарського обліку, що існує в сільській місцевості. Ця система складається з двох форм первинного обліку: господарські книги і списки осіб, що тимчасово проживають на території населеного пункту. Господарська книга містить відомості про кожне окреме господарство, а також зведення про кожного члена господарства (сім'ї) за програмою, аналогічною до тієї, що зазвичай буває в переписах населення: відношення до типу господарства (сім'ї), стать, дата народження, національність, рівень освіти, місце роботи, вид діяльності та інші ознаки. У списку тих, хто тимчасово проживає, відзначаються всі прибулі на термін більше місяця. Програма цього списку (тобто перелік питань) в основному співпадає з програмою, передбаченою для населення, яке постійно проживає. Інвентаризація господарської книги проводиться сільською адміністрацією один раз на три роки за станом на 1 січня шляхом суцільного обходу господарств і опитування жителів у період з 1 до 15 січня, а записи в них оновлюються щорічно за станом на 1 січня і 1 червня. Зміни цивільного стану кожного окремого громадянина негайно в книзі не реєструються, а вносяться під час чергової перевірки книг у січні та червні.

На підставі господарських книг і списків тих, хто тимчасово проживає в певній місцевості, на початок кожного року складається одноразовий звіт з розподілом наявного населення, що проживає у відповідних населених пунктах, за статтю, віком і рядом інших ознак. Ці дані використовуються місцевими органами управління для розрахунку балансу трудових ресурсів, різних фінансових розрахунків, а також для визначення обсягів і характеру сільської міграції. На жаль, майже невідомі наукові дослідження суспільствознавців, які засновані на даних джерелах інформації.

Поточні регістри населення в тому або іншому вигляді існують у багатьох країнах. Усі вони створювалися з адміністративними цілями, але згодом, розвиваючись, усе більше зближувалися за спектром ознак, що враховувалися, з переписами населення. У середині XX ст. вони стають електронними і централізованими. До спектра питань, які враховуються регістрами, тепер включаються не тільки демографічні та соціально-економічні характеристики кожного громадянина країни, але й показники охорони здоров'я і міграції населення. У випадку народження або в'їзду в країну людині присвоюється особистий номер, єдиний для всіх її документів, що дає можливість об'єднати всю сукупність відомостей про людину в центральному регістрі населення. У разі зміни цивільного стану людини (вступу в шлюб, розірвання шлюбу, народження у неї дітей, зміни місця роботи, місця проживання, професії, переходу з однієї соціальної групи в іншу та ін.) дані надходять у Центральний регістр і до характеристик цивільного стану людини вносяться зміни. Таким чином, регістр стає ніби безперервно діючим переписом населення. У зв'язку з цим деякі країни намагаються відмовитися від проведення традиційних переписів населення. Та все ж поки таких країн, які б відмовилися від проведення традиційних переписів населення, замінивши їх електронним регістром, немає. Щоправда більшість країн, що мають електронні регістри населення, проводять звичайні переписи населення за скороченою програмою. Слід також мати на увазі, що в електронних регістрах враховується юридичне населення.