Поточний статистичний облік подій природного руху населення

Облік подій природного руху населення – народжень, смертей, шлюбів і розлучень – заснований на реєстрації цих подій. Потреба в такій реєстрації виникла в західноєвропейській церкві для оформлення сплати віруючими здійснення обрядів одруження, церковного розірвання шлюбів, хрещення новонароджених і поховання померлих. Жодних інших цілей церква не переслідувала. Але поступово й держава стала виявляти цікавість до обліку подій природного руху населення, і церковні записи довершених обрядів почали використовуватися для цілей державної статистики. Поступово держава почала контролювати ведення церковних реєстраційних книг, установлювати правила, за якими ці книги повинні вестися духівництвом. З кінця XVIII ст. у Європі реєстрація подій природного руху населення почала переходити від церковних до цивільних органів (у Франції – з 1792 р, у Бельгії – з 1796 р, у Голландії – з 1822 р, у Великобританії – з 1837 р, в Італії – з 1865 р, в Іспанії – з 1871 р, в Німеччині – з 1875 р.).

Нова історія поточного обліку природного руху населення в Україні почалася після більшовицької революції 1917 р. Уже 18 грудня 1917 р. був виданий декрет “Про цивільний шлюб, про дітей і про ведення книг актів стану”. А ще через місяць декретом від 23 січня 1918 р. (про відділення церкви від держави) функції реєстрації актів цивільного стану були передані з ведення церкви цивільним органам: у міських поселеннях – спеціально створеними для цього відділам (або бюро) записів актів громадянського стану (ЗАГС), в сільських місцевостях – сільським органам управління. Ця система існує й сьогодні.

Реєстрація актів громадянського стану має обов'язковий характер, що підкріплюється видачею в процесі реєстрації в органах ЗАГС свідоцтв про народження, смерть, шлюб, розлучення – документів, що мають юридичне значення для їх власників. Це зроблено спеціально, щоб спонукати громадян до реєстрації демографічних подій і тим самим забезпечити повноту та якість обліку. Терміни і порядок реєстрації актів цивільного стану, відповідальність за їх порушення встановлені Законом “Про порядок і терміни реєстрації народжень і смертей”, прийнятим 27 липня 1936 р.

Реєстрація демографічних подій проводиться в спеціальних книгах у двох екземплярах, один із яких залишається в книзі і зберігається в архіві, а другий – передається у статистичні органи для обробки та узагальнення відомостей, що містяться в них.

Відомості, що містяться в актах громадського стану, можна розділити на дві частини. Одна частина – відомості адміністративного характеру (прізвище та ім'я, по батькові суб'єкта події, номери різних документів та ін.). Ці відомості не становлять інтересу для статистики і в розробку не йдуть. Друга частина – відомості, які мають статистичне значення. Наприклад, в акті про народження вказуються такі характеристики новонародженого, як стать, місце народження, та ін., а також відомості про батьків, такі, як, їх вік, національність, шлюбний стан, місце постійного проживання, рід занять і місце роботи. На основі цих відомостей можна розрахувати показники народжуваності за віком матері і батька, їх шлюбним станом, національністю, родом занять, соціальною групою, територією мешкання та ін. Акт про смерть містить відомості про стать і вік померлого, місце його проживання, причину смерті, національність.

Проте ці відомості навіть в сумарному вигляді ще не характеризують інтенсивність демографічних процесів. Обсяг демографічних подій залежить від чисельності населення, яке бере участь у цих подіях. Тому сукупність демографічних подій треба зіставити з відповідними їм сукупностями населення (кількість народжень – з кількістю жінок певного віку і шлюбного стану, відповідної національності, соціальної групи, місця проживання та ін., кількість померлих, з чисельністю населення відповідної статті, віку, національності та ін.). Дані про чисельність і склад населення дають переписи. Таким чином, дані поточного обліку демографічних подій утворюють нерозривну єдність з даними переписів населення. Під час розрахунку демографічних показників дані поточного обліку знаходяться у чисельнику, а дані перепису – у знаменнику. Вже на етапі розробки програми перепису населення враховуються можливості взаємного використання підсумків перепису з даними поточного обліку.