Методичні рекомендації до вивчення теми. Економісти різних шкіл по-різному трактують сутність податків як фінансової категорії

Економісти різних шкіл по-різному трактують сутність податків як фінансової категорії. Більшістю з них податки сприймаються як примусові стягнення з фізичних та юридичних осіб у вигляді обов’язкових грошових платежів, що вилучаються державою для забезпечення потреб суспільства.

Виконання державних функцій: заохочення економіки та торгівлі, підтримки правопорядку та взаємовідносин з іншими державами, створенняринку товарів іпослуг та інших - обумовлює потребу в наявності фінансових ресурсів. Тому суспільство для забезпечення державних послуг змушене винайти спосіб їх фінансування. Це підтверджується і працями учених: доводячи обов’язковість фінансової підтримки державних послуг членами суспільства, вони констатують: “...держава або, точніше сказати, уряд нічого не може робити для громадян, якщо громадяни нічого не роблять для держави”[60] .

Розвиток концепцій оподаткування. Рішення суб’єктів господарювання щодо сплати частини власних ресурсів на користь держави було прийнято одночасно з організацією державної влади на певному етапі соціального, політичного й економічного розвитку. Засобом акумуляції фінансових надходжень до державного бюджету стали податки.

Концептуальні положення, що утворюють теоретичні основи податкової справи, були викладені ще в XVII столітті англійським економістом В. Петті в «Трактаті про податки і збори». В окремих главах він розглядав такі питання, як напрямки державних витрат, види податків і способи їх утримання, причини незадоволення платників, роль вільних гаваней. Зокрема, він писав: “який би не

був великий податок, але якщо він лягає на всіх пропорційно, ніхто не втрачає через нього будь-яке багатство. Тобто люди залишаться однаково багатими, чи скоротять у них майно наполовину, чи подвоять його, тому що кожний збереже своє колишнє становище, сан і звання” [36].

У XVIII столітті шотландський економіст А. Сміт у праці “Дослідження про природу і причини багатства народів” сформулював основні принципи оподаткування, актуальні і сьогодні. До них відносяться:

- рівномірність (загальність оподатковування і рівномірність його розподілу між платниками);

- визначеність (час, способи і суми платежів повинні бути відомі платникам податків);

- зручність (механізм стягнення податків має бути зручним для платників);

- економічність (податок повинен стягуватися з мінімальними витратами) [36].

Класична теорія податків розглядала податкові платежі як один з видів державних доходів, що повинні покривати витрати на утримання апарату управління. При цьому будь-яка інша роль (соціальна, регулююча) податкам не відводилася. Вважалось, що ринкова економіка – стійка і саморегульована система, у якій попит породжує пропозицію. Податки були джерелом надходжень у бюджет і не використовувалися для активної економічної політики, тобто їхні функції обмежовувалися фіскальною необхідністю.

Таку переважно фіскальну функцію податки зберегли до 30-х років ХХ сторіччя. Під час найглибшої за всю історію розвитку суспільства економічної кризи 1929-1933 рр. стало зрозуміло, що не всі функції, які стабільно забезпечують економічне зростання, можуть бути реалізовані через систему ринкових відносин. Ринкові механізми у певній мірі треба було доповнити процесами державного впливу. Концепцію державного регулювання економіки науково обґрунтував англійський економіст Дж. Кейнс. У 1935 р. вийшла його книга “Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей”. Одне з основних положень кейнсіанської теорії полягає у тому, що податки є важливим інструментом регулювання економіки, вони безпосередньо впливають на попит і споживання [46]. З цього часу фіскальна функція перестала бути єдиною в характеристиці податків.

Податкова теорія монетаризму, висунута в 60-х роках минулого століття професором Чикагського університету М. Фрідменом і заснована на кількісній теорії грошей, пропонує обмежити роль держави тільки регулюванням “зайву” кількість грошей з обороту й обмежити інфляцію. Маніпулювання податками, процентними ставками і грошовою масою дозволить створити стабільні умови для функціонування підприємств [40].

В умовах хронічної інфляції й інших кризових явищ, а також з розвитком економічної інтеграції стало необхідним таке податкове регулювання, яке вплинуло б не на попит, а на пропозицію ресурсів. Тому на зміну кейнсіанській концепції “ефективності попиту” прийшла неокласична теорія “ефективності пропозиції”, чи “економіки пропозиції”. Групою американських економістів на чолі з А. Лаффером були проведені дослідження і зроблені висновки про те, що такі негативні явища, як висока інфляція, низькі нагромадження, спади виробництва - викликані високими ставками оподатковування. Прихильники теорії “економіки пропозиції” висунули гіпотезу про те, що ріст податкових ставок лише до певної межі стимулює збільшення податкових надходжень, після чого їхній ріст сповільнюється. Далі спостерігається або поступове зниження доходів бюджету, або їхнє різке падіння. Таким чином, коли податкова ставка досягає певного рівня, втрачаються стимули до прояву підприємницької ініціативи і розширення виробництва, зменшуються доходи і, як наслідок, платники податків переходять з “легального” у “тіньовий” сектор економіки. За теорією А. Лаффера, розвиток тіньової економіки має зворотний зв'язок з податковою системою, тобто підвищення податків збільшує розміри тіньової економіки, легального і нелегального відхилення від оподатковування, при якому велика частина доходів не декларується. І навпаки, зниження податкових ставок створює стимули до виробничої діяльності і розвитку економіки. Доходи бюджету збільшуються за рахунок розширення податкової бази, а не за рахунок підвищення податкової ставки до рівня податкового ярма [56].

Ідеї американських економістів домінують у сучасних теоріях. Регулююча функція податків одержала подальший розвиток і доповнена наступними положеннями:

- антимонопольна спрямованість (податкова система не повинна сприяти концентрації виробничих факторів на ефективних ринках);

- принцип вигоди (пропорційність податкових зобов'язань тій вигоді, що платники податків одержують від реалізації урядових програм);

- принцип платоспроможності (залежність податків від економічного потенціалу, розмірів доходів і майна, тобто платоспроможності платників податків);

- гнучкість, чіткість, прозорість, стабільність податків.

Таким чином, на кожному етапі соціально-економічного розвитку концепції оподатковування трансформуються в залежності від цілей і функцій, що покладаються на податкову систему.

Необхідність управління в сфері оподаткування.Сучасне суспільство домоглося перетворення податків із суто фіскального державного заходу на важливий економічний, соціальний та політичний фактор. Реальне використання суспільних благ, забезпечення яких здійснює держава, є головною причиною, що повинна спонукати кожну людину сплачувати податки. Їх витрачають не тільки на утримання суто державних інституцій, а й на охорону здоров’я, освіту, розвиток культури, захист навколишнього середовища, на субсидії найбіднішим регіонам країни та найбіднішим громадянам тощо.

Система оподаткування має не менш дієвий вплив на функціонування і ділову активність підприємницьких структур, тобто на ту ланку господарської діяльності, де створюється фінансовий потенціал країни. Це потребує запровадження виваженої податкової політики на основі збалансування інтересів держави і господарюючих суб’єктів. Отже, податкова політика - це діяльність держави у сфері встановлення і стягнення податківдля забезпечення сталої фінансової бази держави, яка необхідна для виконання функцій, делегованих їй суспільством. Її призначенням є практичне застосування широ­кого арсеналу різних власних інструментів (податкових ставок, способів оподаткування, податкових пільг), що становлять податковий механізм. Проведення такої діяльності ґрунтується на обліку податкових надходжень від окремих платників податків, що, в свою чергу, обумовлює, з одного боку, необхідність своєчасного нарахування та сплати податків, а з іншого - необхідність постійного адміністрування цього процесу: від обліку платників податків до примусового стягнення боргів, тобто управління податками як на мікро- , так і на макроекономічному рівні.

Основні поняття податкового менеджменту.В економічній літературі поняття “управління, менеджмент” визначаються як сукупність принципів, форм, прийомів та методів цілеспрямованого впливу на об’єкт для досягнення певного результату.

Об’єктом впливу в податковій сфері є відносини, що виникають між державою та платниками з приводу сплати податків і обов’язкових платежів до бюджету та державних цільових фондів.

Органи законодавчої і виконавчої влади, контролюючі органи у сукупності з платниками податків створюють коло суб’єктів податкового менеджменту.

Метою податковогоменеджменту на макроекономічному рівні є забезпечення доходної частини бюджетута впливу податківнарозвиток підприємництва і соціальної сфери.

Метою податкового менеджменту на мікроекономічному рівні є своєчасне та повне виконання зобов’язань платника податків згідно з чинним законодавством за умов найбільш повного використання податкових стимулів (вигод, пільг тощо), які забезпечують зростання підприємницького прибутку. Податковий менеджмент на мікрорівні має свої функції та особливості, що відповідають його цілям та завданням, а саме: прогнозування і планування податків, податковий облік, внутрішній контроль оподатковуваних баз.

Функції податкового менеджменту. Очевидно, що управління у сфері оподаткування починається з законотворчої діяль­ності органів законодавчої та виконавчої влади. У процесі цієї діяльності визначаються принципи опода­ткування, встановлюються види податків і обов’язкових платежів та їх елементи (об’єкти, ставки, пільги тощо), розробляється механізм розрахунків з бюджетом.

Основними принципами сучасної податкової діяльності в Україні є:

- стимулювання науково-технічного прогресу, технологічного оновлення виробництва, виходу вітчизняного товаровиробника на світовий ринок високотехнологічної продукції;

- стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності - введення пільг щодо оподаткування прибутку (доходу), спрямованого на розвиток виробництва;

- обов'язковість - впровадження норм щодо сплати податків і зборів, визначених на підставі достовірних даних про об'єкти оподаткування за звітний період, та встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства;

- рівнозначність і пропорційність - справляння податків з юридичних осіб здійснюється у певній частці від отриманого прибутку і забезпечення сплати рівних податків і зборів на рівні прибутки та пропорційно більших податків і зборів - на більші доходи;

- рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до суб'єктів господарювання, включаючи нерезидентів, при визначенні обов'язків щодо сплати податків і зборів;

- соціальна справедливість - забезпечення соціальної підтримки малозабезпечених верств населення шляхом запровадження економічно обґрунтованого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та застосування диференційованого і прогресивного оподаткування громадян, які отримують високі та надвисокі доходи;

- стабільність - забезпечення незмінності податків і зборів і їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року;

- економічна обґрунтованість - встановлення податків і зборів на підставі показників розвитку національної економіки та фінансових можливостей з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його доходами;

- рівномірність сплати - встановлення строків сплати податків і зборів з огляду на необхідність забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування витрат;

- компетенція - встановлення і скасування податків, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до законодавства про оподаткування виключно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами;

- єдиний підхід - забезпечення єдиного підходу до розробки податкових законів з обов'язковим визначенням платника податку і збору (обов'язкового платежу), об'єкта оподаткування, джерела сплати податку і збору, податкового періоду, ставок податку і збору, строків та порядку сплати податку, підстав для надання податкових пільг;

- доступність - забезпечення зрозумілості положень і норм податкового законодавства для платників податків і зборів.

Функцію розробки та прийняття правових актів з оподаткування покладено на органи законодавчої та виконавчої влади.

Встановлення і скасування податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також пільг їх платникам здійснюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами не пізніше, ніж за шість місяців до початку нового бюджетного року.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим, сільські, селищні і міські ради встановлюють механізм справляння та порядок сплати місцевих податків відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України про оподаткування. Вони можуть встановлювати додаткові пільги щодо оподаткування у межах сум, що надходять до їх бюджетів.

Якщо ратифікованими міжнародними договорами встановлені інші норми, ніж відмінні від тих, що містяться у внутрішніх законах про оподаткування, застосовуються положення міжнародних угод.

Кабінет Міністрів та Міністерство фінансів беруть участь у розробці напрямків бюджетно-податкової політики, плануванні податків, здійснюють керівництво виконанням бюджету, приймають нормативно-правові документи з питань оподаткування.

Державна податкова адміністрація України видає порядки, інструкції у випадках, передбачених податковим законодавством, вносить пропозиції щодо його удосконалення. Порядок набуття чинності нормативно-правових актів з питань оподаткування представлено у табл. 1.1.

Органи державної податкової служби також оприлюднюють податкові роз’яснення - офіційні розуміння окремих положень податкового законодавства. Найбільш пріоритетними з них є роз’яснення Державної податкової адміністрації України, які є обов’язковими до виконання нижчими ланками податкової служби. Але податкові роз’яснення не мають сили нормативно-правового акта.

Наступною складовою податкового менеджменту є планування податків. Цей вид діяльності тісно пов’язаний з бюджетним менеджментом і передбачає визначення сум податків та обов’язкових платежів, які мають бути сплачені до бю­джетів різного рівня.

Планування служить двом цілям, а саме:

- розраховує майбутній вплив поточних рішень, програм і політики (аналіз впливу);

- визначає можливості збалансування доходів та видатків (аналіз дефіциту).

Фінансове планування (й особливо прогнозування) є важливим інструментом управління і дає реальні переваги, а саме:

- поліпшує якість прийняття фінансових рішень, пов’язує політику і бюджет для виконання довгострокових планів;

- окреслює фінансове майбутнє і залишає час для запобігання несприятливим подіям, дозволяє визначити альтернативні шляхи вирішення зазначених проблем;

- сприяє відкритості управління і прозорості прийняття рішень.

Правильний підхід до прогнозування залежить від періоду часу, який розглядається. Для того, щоб бути ефективними, прогнози не обов’язково повинні бути точними. Фактично в прогнозуванні точність менш важлива, ніж процес. Процес прогнозування сам по собі уже може підняти ефективність планової діяльності. Наприклад, якщо органи місцевого самоврядування прогнозують недостачу доходів через два роки, розмір дефіциту менш важливий, ніж факт, що він буде присутній. Якщо органи місцевого самоврядування своєчасно займуться вирішенням проблеми майбутнього дефіциту - це значить, що процес прогнозування змусив відповідальних за прийняття рішень осіб почати діяти раніше, ніж створилася ця фінансова ситуація, поліпшуючи її в такий спосіб. Найбільш розповсюджені методи прогнозування податкових надходжень представлені у табл. 1.2.

Таблиця 1.1

Порядок набуття чинності нормативно-правових актів

* Якщо строки визначені днями, то їх обчислюють від дня, наступного після того дня, з якого починається строк. Якщо кінець строку припадає на день неробочий, то останнім днем вважається перший після нього робочий день (ст. 87 Цивільного процесуального кодексу України);

** Офіційними друкованими виданнями є: “Офіційний вісник України”, “Відомості Верховної Ради України”, газета “Урядовий кур'єр” (ст. 1 Указу Президента України від 10.06.97. N 503/97 “Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності”), а також газета “Голос України” (п. 1 ст. 6.10.3 Регламенту Верховної Ради України від 27.07.94. N 129/94-BP).

Таблиця 1.2

Методи прогнозування податкових надходжень

Метод експертної оцінки покладається на багаторічний досвід, знання й ознайомленість з питаннями доходів та видатків для підготовки прогнозу. Переваги „експертного” методу є можливість складати відносно точні прогнози завдяки високому рівню професіоналізму експертів. Недоліком – відсутність достатньо відпрацьованої техніки прогнозування податкових надходжень, через що при аналізі складно оцінити,що було вірно чи невірно в методиці прогнозування. Прогнозування тенденцій - це техніка, що цілком покладається на час, як єдину визначальну перемінну. Правильність прогнозування тенденцій залежить від щорічних змін у перемінній попереднього року (наприклад, джерело доходу). Визначаючи зміни за минулі роки, деякі доходи можна спрогнозувати досить точно. Техніка прогнозування тенденцій припускає, що рівень росту в майбутньому році буде таким же, як і в останні роки. Це припущення може бути більш реалістичним, якщо зміни та їх вплив точніше виміряні.

Висновки щодо типу змін, які відбулися, дають декілька варіантів їх використання в прогнозуванні, а саме:

- якщо перемінна залишилася на тому ж рівні, як і в минулому році,то можна припустити, що вона буде незмінною на прогнозований період;

- якщо перемінна в минулому році постійно зростала, можна припустити, що вона й надалі буде щорічно зростати приблизно в тих же абсолютних розмірах;

- якщо перемінна щорічно мала приблизно однаковий темп приросту, то цей темп можна застосувати для прогнозу.

Метод тенденцій - надійний інструмент для доходів, не занадто чутливих до економічних умов.

Детерміністичний підхід використовує не час, а інші фактори для „визначення” прогнозованих показників. Ці фактори можуть включати зміни в населенні, нові пільги чи інші соціальні й економічні перемінні, які безпосередньо впливають на доходи. Найбільш розповсюджені визначальні прогнози ґрунтуються на попередньо установленій формулі в розрахунку прогнозованих доходів. Наприклад, якщо визначити, що середній розмір сплати фіксованого податку становить 60 гривень з суб’єкта підприємницької діяльності, а також середній приріст платників, що переходять на сплату фіксованого податку протягом наступного року, - 1200 осіб, то можна припустити додатково збільшення надходжень у сумі 72 тис. грн.

“Визначальне” прогнозування покладається на використання середніх величин, які особливо не відчувають значних змін, проте використання середніх величин може зменшувати розмір прогнозованих доходів, якщо економіка на підйомі, та переоцінювати їх в економіці, яка переживає спад.

Економетричне чи статистичне прогнозування поєднує економічні принципи і статистичні теорії. Економетричні моделі дозволяють розглянути вплив декількох перемінних на доходи шляхом визначення незалежних перемінних, що найбільш прийнятні для відповідних даних. Ці перемінні можуть використовуватися для прогнозування майбутніх змін джерела доходу (наприклад, податку на прибуток). Тобто економетричне прогнозування є найбільш прийнятне для прогнозування перемінної частини доходів, що залежить від економічних умов.

Щоб забезпечити надходження запланованих сум платежів у бюджет, потрібно здійснювати контроль за дотриманням вимог податкового законодавства. Отже, податковий контроль - це ще одна складова податкового менеджменту. Податковий облік, у свою чергу, створює необхідні умови для реалізації контрольно-перевірочних функцій [41,61]. Він включає облік платників, облік податкових баз, нарахованих і фактично сплачених сум до бюджету та інших показників. На думку фахівців, податковий контроль залишається основною ланкою серед функцій органів податкової служби. Функції податкових інспекцій на 90% складаються з робіт зі здійснення контролю щодо вчасності подання платниками податків податкових декларацій (розрахунків), правильності визначення об’єктів оподаткування, обчислення та сплати податків [ 63].

Основне навантаження з контролю за правильністю нарахування та своєчасністю сплати до бюджету податків та обов’язкових платежів лягає на податкові органи. Тому остання складова податкового менеджменту охоплює питання організації управління в сфері оподаткування. Від структури і функцій податкової служби в значній мірі залежить якість податкової роботи, виконання планів та завдань, ефективність всієї діяльності.

Державна податкова служба України: структура і завдання. Закон України «Про державну податкову службу в Україні» визначає статус і правові засади функціонування податкової служби, її структуру, функції, призначення керівників, права і обов’язки посадових осіб податкових органів, основні завдання податкової міліції.

Слід звернути увагу на те, як змінилася підпорядкованість органів державної податкової служби. Якщо спочатку вони діяли при Міністерстві фінансів, то з 1996 року Державна податкова адміністрація України є цен­тральним органом виконавчої влади. Крім того, якщо раніше спеціальні підрозділи по боротьбі з правопорушеннями у сфері оподаткування підпорядковувались органам внутрішніх справ, то з указаного терміну пода­ткова міліція є структурним підрозділом Державної податкової адміністрації України.

Система органів державної податкової служби має трирівневу структуру:

I рівень - Державна податкова адміністрація (ДПА) України;

II рівень - державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі;

III рівень - державні податкові інспекції (ДПІ) в районах, містах, районах у містах.

Державна податкова адміністрація України залежно від кількості платників податків та інших місцевих умов може утворювати міжрайонні (на два і більше районів) об'єднані податкові інспекції.

Державну податкову службу України очолює Голова Державної податкової адміністрації України, якого призначає на посаду та звільняє з посади Президент України за поданням Прем'єр-міністра України.

Видатки на утримання органів державної податкової служби визначаються Кабінетом Міністрів України і фінансуються з державного бюджету.

Завданнями органів державної податкової служби є:

- здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків, зборів і обов'язкових платежів;

- внесення у встановленому порядку пропозицій щодо вдосконалення податкового законодавства;

- прийняття у випадках, передбачених законом, нормативно-правових актів і методичних рекомендацій з питань оподаткування;

- формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб-платників податків та Єдиного банку даних про платників податків - юридичних осіб;

- роз'яснення законодавства з питань оподаткування серед платників податків.

У складі органів державної податкової служби знаходяться спеціальні підрозділи по боротьбі з податковими правопорушеннями - податкова міліція. Податкова міліція здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, виконує оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну та охоронну функції. Завданнями податкової міліції є:

- запобігання злочинам та іншим правопорушенням у сфері оподаткування, їх розкриття, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення;

- розшук платників, які ухиляються від сплати податків, інших платежів;

- запобігання корупції в органах державної податкової служби та виявлення її фактів;

- створення умов для безпеки діяльності працівників органів державної податкової служби, захисту їх від протиправних посягань, пов'язаних з виконанням службових обов'язків.

Органи державної податкової служби України координують свою діяльність з фінансовими органами, органами Державного казначейства України, органами служби безпеки, внутрішніх справ, прокуратури, статистики, державними митною та контрольно-ревізійною службами, іншими контролюючими органами, установами банків, а також з податковими службами інших держав.

Законом “Про державну податкову службу в Україні” визначено статус посадової особи податкових органів. Посадовою особою органу державної податкової служби може бути особа, яка має освіту за фахом та відповідає кваліфікаційним вимогам, установленим Державною податковою адміністрацією України. У разі прийняття на роботу посадовій особі може бути встановлено випробний термін від шести місяців до одного року. На роботу до органів державної податкової служби не можуть бути прийняті особи, яких було засуджено за вчинення корисливих злочинів.

Посадові особи органів державної податкової служби не мають права займатися підприємницькою діяльністю, а також працювати за сумісництвом на підприємствах, в установах і організаціях (крім наукової та викладацької діяльності). Посадові особи органів державної податкової служби підлягають атестації у порядку, визначеному Державною податковою адміністрацією України.

Посадовим особам органів державної податкової служби присвоюються спеціальні звання: головний державний радник податкової служби, державний радник податкової служби I-III рангу, радник податкової служби I-III рангу, інспектор податкової служби I-III рангу. Положення про спеціальні звання та порядок їх присвоєння, розмір надбавок за звання затверджуються Кабінетом Міністрів України. Посадовим особам і працівникам органів державної податкової служби видається службове посвідчення, зразок якого затверджує Державна податкова адміністрація України.

Права органів державної податкової служби. З метою виконання поставлених завдань Закон “Про державну податкову службу в Україні” надає податковим органам наступні права:

- здійснювати на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та у громадян, в тому числі громадян-суб'єктів підприємницької діяльності, перевірки грошових документів, бухгалтерських книг, звітів, кошторисів, декларацій, товарно-касових книг, показників електронних контрольно-касових апаратів і комп'ютерних систем, що застосовуються для розрахунків за готівку із споживачами, та інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків, наявності свідоцтв про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, спеціальних дозволів (ліцензій, патентів тощо) на її здійснення, а також одержувати від посадових осіб і громадян у письмовій формі пояснення, довідки і відомості з питань, що виникають під час перевірок; викликати посадових осіб, громадян для пояснень щодо джерела отримання доходів, обчислення і сплати податків, інших платежів, а також проводити перевірки достовірності інформації, одержаної для внесення до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів. Орган державної податкової служби може запрошувати громадян, у тому числі громадян-суб'єктів підприємницької діяльності, для перевірки правильності нарахування та своєчасності сплати ними податків. Письмові повідомлення про такі запрошення направляються громадянам рекомендованими листами, в яких зазначаються підстави виклику, дата і година, на яку викликається громадянин;

- одержувати безоплатно від підприємств, організацій, включаючи Національний банк України, його установи та комерційні банки (у порядку розкриття банківської таємниці, згідно з чинним законодавством), від громадян - суб'єктів підприємницької діяльності довідки, копії документів про фінансово-господарську діяльність, отримані доходи, видатки підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та громадян про поточні й депозитні рахунки, інформацію про наявність та обіг коштів на цих рахунках, у тому числі валюти, іншу інформацію, пов'язану з обчисленням та сплатою податків;

- одержувати безоплатно необхідні відомості для формування інформаційного фонду Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів від підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності;

- одержувати безоплатно від митних органів щомісяця звітні дані про ввезення на митну територію України імпортних товарів і справляння при цьому податків, інформацію про експортно-імпортні операції, що здійснюють резиденти і нерезиденти, від органів статистики - дані, необхідні для використання їх у проведенні аналізу фінансово-господарської діяльності підприємств, установ, організацій всіх форм власності;

- обстежувати будь-які виробничі, складські, торговельні та інші приміщення підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та житло громадян, якщо вони використовуються як юридична адреса суб'єкта підприємницької діяльності, а також для отримання доходів;

- вимагати від керівників та інших посадових осіб підприємств, установ, організацій, а також від громадян, діяльність яких перевіряється, усунення виявлених порушень податкового законодавства і законодавства про підприємницьку діяльність, контролювати їх виконання;

- вилучати (із залишенням копій) у підприємств, установ та організацій документи, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків, інших платежів, та вилучати у громадян - суб'єктів підприємницької діяльності, які порушують порядок заняття підприємницькою діяльністю, реєстраційні посвідчення або спеціальні дозволи (ліцензії, патенти тощо) з наступною передачею матеріалів про порушення органам, що видали ці документи;

- застосовувати до підприємств, установ, організацій і громадян фінансові санкції у порядку та розмірах, встановлених законом; застосовувати до банків або юридичних осіб, фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які у встановлений законом строк не повідомили про відкриття або закриття рахунків у банках, штрафні санкції у вигляді двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

- стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми недоїмки, пені та штрафних санкцій у порядку, передбаченому законом;

- надавати відстрочення та розстрочення податкових зобов'язань, вирішувати питання щодо податкового компромісу, а також приймати рішення про списання безнадійного боргу у порядку, передбаченому законом;

- за несвоєчасне виконання установами банків розпоряджень органів державної податкової служби про безспірне стягнення податків, а також доручень підприємств, організацій та громадян про сплату податків, стягувати з установ банків пеню за кожний день прострочення у розмірах, встановлених законодавством;

- користуватися безперешкодно в службових справах засобами зв'язку, які належать підприємствам і організаціям незалежно від форм власності;

- у разі виявлення зловживань під час здійснення контролю за надходженням валютної виручки, за дотриманням лімітів готівки в касах давати доручення органам державної контрольно-ревізійної служби на проведення ревізій;

- вимагати від керівників підприємств і організацій, що перевіряються, проведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів і розрахунків;

- при проведенні адміністративного арешту опечатувати каси, касові приміщення, склади та архіви;

- надавати інформацію з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів іншим державним органам відповідно до чинного законодавства;

- матеріально і морально заохочувати громадян, які надають допомогу в боротьбі з порушеннями податкового законодавства;

- звертатися у передбачених законом випадках до суду з позовною заявою про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності.

Податковим органам надано право накладати адміністративні штрафи:

- на керівників та інших посадових осіб підприємств, установ, організацій, винних у відсутності податкового обліку або веденні його з порушенням встановленого порядку, неподанні або несвоєчасному поданні платіжних доручень на перерахування належних до сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), - від п'яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а за ті самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за відповідне правопорушення, - від десяти до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

- на керівників та інших посадових осіб, які не виконують вимог посадових осіб органів державної податкової служби, - від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

- на посадових осіб підприємств, установ і організацій, а також на громадян - суб'єктів підприємницької діяльності, які виплачували доходи, винних у неутриманні, неперерахуванні до бюджету сум податку на доходи фізичних осіб, перерахуванні податку за рахунок коштів підприємств, у перекручуванні даних, у неповідомленні або несвоєчасному повідомленні державним податковим інспекціям за встановленою формою відомостей про доходи громадян, - у розмірі трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а за ті самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне із зазначених правопорушень, - у розмірі п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

- на громадян, винних у неподанні або несвоєчасному поданні декларацій про доходи чи у включенні до декларацій перекручених даних, у відсутності обліку або неналежному веденні обліку доходів і витрат, для яких встановлено обов'язкову форму обліку, - від одного до п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

- на громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, винних у протидіях посадовим особам органів державної податкової служби, зокрема у недопущенні їх до приміщень, які використовуються для здійснення підприємницької діяльності та одержання доходів, - від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

- на громадян, які займаються підприємницькою діяльністю без державної реєстрації чи без спеціального дозволу (ліцензії), якщо його отримання передбачено законодавством, - від трьох до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

- на громадян, які здійснюють продаж товарів без придбання одноразових патентів або з порушенням терміну їх дії, чи здійснюють продаж товарів, не зазначених у деклараціях, - від одного до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а за ті самі дії, вчинені громадянином, якого протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне із зазначених правопорушень, - від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Функції вищої, середньої та низової ланок державної податкової служби. Функції державної податкової служби відрізняються за рівнями управління. Вища ланка - Державна податкова адміністрація України здійснює такі функції:

- виконує безпосередньо, а також організовує роботу державних податкових адміністрацій та державних податкових інспекцій, пов'язану із здійсненням контролю за додержанням законодавства про податки, валютні операції, за розрахунками із споживачами з використанням електронних контрольно-касових апаратів, за наявністю свідоцтв про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності та ліцензій, патентів, інших спеціальних дозволів на здійснення окремих видів підприємницької діяльності; боротьбою з незаконним обігом алкогольних напоїв та тютюнових виробів;

- видає у випадках, передбачених законом, нормативно-правові акти і методичні рекомендації з питань оподаткування;

- затверджує форми податкових розрахунків, звітів, декларацій та інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків;

- роз'яснює через засоби масової інформації порядок застосування законодавчих та інших нормативно-правових актів про податки;

- здійснює заходи щодо добору, розстановки, професійної підготовки та перепідготовки кадрів для органів державної податкової служби;

- подає органам державної податкової служби методичну і практичну допомогу в організації роботи, проводить обстеження та перевірки її стану;

- організовує роботу по створенню інформаційної системи автоматизованих робочих місць та інших засобів автоматизації й комп'ютеризації робіт органів державної податкової служби;

- розробляє основні напрями, форми і методи проведення перевірок додержання податкового та валютного законодавства;

- передає відповідним правоохоронним органам матеріали за фактами правопорушень, за які передбачено кримінальну відповідальність, якщо їх розслідування не належить до компетенції податкової міліції;

- подає Міністерству фінансів України та Головному управлінню Державного казначейства України звіт про надходження податків, інших платежів;

- надає ідентифікаційні номери фізичним особам - платникам податків та інших обов'язкових платежів і направляє до державної податкової інспекції за місцем проживання фізичної особи картку з цим номером та веде Єдиний банк даних про платників податків - юридичних осіб;

- прогнозує, аналізує надходження податків і їх джерела, вивчає вплив макроекономічних показників і податкового законодавства на надходження платежів, розробляє пропозиції щодо їх збільшення та зменшення втрат бюджету;

- вносить пропозиції з удосконалення податкового законодавства та розробляє проекти міжнародних договорів стосовно оподаткування;

- забезпечує виготовлення марок акцизного збору та інші.

Функції, виділені курсивом, виконуються виключно ДПА України.

Інші функції разом з ДПА України виконують також державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, державні податкові інспекції в містах з районним поділом. У разі безпосереднього здійснення контролю за платниками податків, вони виконують щодо цих платників ті ж функції, що й державні податкові інспекції:

- здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, забезпечують облік платників, правильність обчислення і своєчасність надходження податків;

- контролюють своєчасність подання платниками податків податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, а також перевіряють достовірність цих документів щодо правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків;

- здійснюють контроль за законністю валютних операцій, додержанням установленого порядку розрахунків із споживачами з використанням електронних контрольно-касових апаратів, товарно-касових книг, лімітів готівки в касах;

- здійснюють контроль за наявністю свідоцтв про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, ліцензій, патентів, інших спеціальних дозволів на здійснення деяких видів підприємницької діяльності;

- забезпечують застосування та своєчасне стягнення сум фінансових санкцій і адміністративних штрафів за порушення податкового законодавства;

- аналізують причини і оцінюють дані про факти порушень податкового законодавства, передають відповідним правоохоронним органам матеріали за фактами тих правопорушень, за які передбачено кримінальну відповідальність, якщо їх розслідування не належить до компетенції податкової міліції;

- у випадках, передбачених законодавством, подають до судів позови про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних підприємствами і громадянами за такими угодами, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна;

- проводять роботу по виявленню, обліку і реалізації у встановленому законом порядку безхазяйного та конфіскованого майна;

- контролюють своєчасність і повноту перерахування до бюджету податків, прийнятих від платників податків виконавчими комітетами сільських і селищних рад;

- розглядають звернення громадян, підприємств, установ і організацій з питань оподаткування, а також скарги на дії посадових осіб державних податкових інспекцій;

- надають відповідним фінансовим органам та органам Державного казначейства України звіт про надходження податків, інших платежів;

- здійснюють контроль за наявністю марок акцизного збору;

- роз'яснюють через засоби масової інформації порядок застосування законодавчих та інших нормативно-правових актів про податки.