Фармакокінетичні процеси

Всмоктування. Щоб ліки почали діяти, вони повинні бути введені в організм. Існує багато видів введення ліків в організм. Шлях введення в значній мірі визначає швидкість настання, тривалість і силу дії ліків, можливість побічних ефектів. У медичній практиці прийнято ділити всі шляхи введення ЛЗ на ентеральні – через шлунково-кишковий тракт; парентеральні, до яких відносять всі інші шляхи введення. Ентеральний шлях включає в себе: введення препарату через рот (per os) або перорально; під язик (sub lingua) або сублінгвально; в пряму кишку (per rectum) або ректально. Пероральний шлях (його ще називають прийомом препарату всередину) найбільш зручний та простий, тому його найчастіше використовують для введення лікарських препаратів. Всмоктування ліків, прийнятих через ротову порожнину, відбувається переважно шляхом простої дифузії неіонізованих молекул в тонкому кишечнику, рідше – в шлунку. Ефект препарату при прийомі всередину розвивається через 20 – 40 хвилин, тому для екстреної терапії такий шлях введення не застосовують. При пероральному прийомі лікарських препаратів перед тим, як потрапити в загальний кровообіг, ліки проходять два біохімічно активних бар'єра – кишечник і печінку, де на них впливають хлоридна кислота, травні (гідролітичні) і печінкові (мікросомальні) ферменти. При цьому більшість ліків руйнуються (біотрансформуються). Швидкість і повнота всмоктування ліків із шлунково-кишкового тракту залежить від часу прийому їжі, її складу та кількості. Так, натщесерце кислотність менша, і це покращує всмоктування алкалоїдів і слабких основ, в той же час, слабкі кислоти засвоюються краще після їжі. Ліки, прийняті після їжі, можуть взаємодіяти з компонентами продуктів, що впливає на їх всмоктування. Наприклад, кальцію хлорид може утворювати з жирними кислотами нерозчинні кальцієві солі, які обмежують можливість всмоктування його в кров.

Швидке всмоктування ліків при сублінгвальному введенні забезпечується багатою васкуляризацією слизової оболонки порожнини рота. Дія препаратів настає швидко (через 2 – 3 хвилини). Сублінгвально застосовують нітрогліцерин при нападі стенокардії, клофелін і ніфедипін для купірування гіпертонічного кризу. При сублінгвальному введенні ліки потрапляють у велике коло кровообігу, обминувши шлунково-кишковий тракт і печінку, що дозволяє уникнути їх біотрансформації.

Ректальний шлях введення використовують при захворюваннях шлунково-кишкового тракту, а також при несвідомому стані хворого. Біодоступність ліків введених таким шляхом вища, ніж при пероральному введенні. Близько ¹/₃ лікарського препарату при ректальному способі введення надходить у загальний кровообіг, минаючи печінку.

Парентеральні шляхи введення лікарських засобів. Внутрішньовенно вводяться лікарські речовини у формі водних розчинів, що забезпечує швидке настання ефекту і точне дозування препарату; швидке припинення надходження препарату в кров при виникненні побічних реакцій; можливість застосування речовин, що руйнуються у шлунково-кишковому тракті або подразнюють його слизову оболонку. При внутрішньовенному введенні ліки одразу потрапляють в кров (всмоктування як складова фармакокінетики відсутня). Дія лікарського засобу при введенні у вену починається дуже швидко – протягом перших хвилин. Внутрішньовенні ін'єкції часто використовуються для невідкладної допомоги. Внутрішньоартеріальне введення використовується у випадках захворювань деяких органів (печінка, судини, кінцівки), коли лікарські речовини швидко метаболізуються або зв'язуються тканинами, створюючи високу концентрацію препарату тільки у відповідному органі. Тромбоз артерії – більш серйозне ускладнення, ніж венозний тромбоз. Внутрішньом'язово вводяться водні, масляні розчини та суспензії лікарських речовин. Це дає відносно швидкий ефект (всмоктування відбувається протягом 10 – 30 хвилин). Внутрішньом'язовий шлях введення часто використовується в лікуванні препаратами, що дають пролонгований ефект. Суспензії і масляні розчини у зв'язку з повільним всмоктуванням сприяють формуванню місцевої хворобливості і навіть абсцесів. Введення лікарських засобів поблизу нервових стовбурів може викликати їх роздратування і сильні болі. При підшкірному введенні всмоктування лікарської речовини відбувається повільніше, ніж при внутрішньом'язовому та внутрішньовенному, тому прояв терапевтичного ефекту розвивається поступово, однак зберігається довше. Під шкіру не можна вводити розчини дратівливих речовин, які можуть викликати некроз тканин.

При зовнішньому застосуванні (змазування, ванночки, полоскання) лікарський препарат утворює комплекс з біосубстратами на місці введення, спричиняючи місцеву дію (протизапальну, анестезуючу, антисептичну і т.д.), на відміну від резорбтивної, що розвивається після всмоктування. Деякі препарати, при довгостроковому зовнішньому вживані (наприклад, глюкокортикоїди), крім місцевого ефекту можуть надавати також і системну дію. В останні роки розроблені лікарські форми на клейкій основі, що забезпечують повільне та тривале всмоктування, за рахунок чого підвищується тривалість дії препарату (пластирі з нітрогліцерином та ін.).

Шляхом інгаляції вводяться в організм газоподібні речовини (леткі анестетики), аерозолі (бета-адреноміметики). Через стінки легеневих альвеол, які мають інтенсивне кровопостачання, лікарські речовини швидко всмоктуються в кров, надаючи місцеву та системну дію. Після закінчення інгаляції газоподібних речовин спостерігається швидке припинення їх дії (ефір для наркозу, фторотан та ін.). Вдиханням аерозолю (беклометазон, сальбутамол) досягається висока концентрація ЛЗ в бронхах при мінімальному системному ефекті.

Інтраназально (через ніс) вводяться засоби, що мають місцеву дію на слизову носа, а також деякі ліки, що впливають на центральну нервову систему.

Електрофорез ґрунтується на перенесенні лікарських речовин з поверхні шкіри в тканини за допомогою гальванічного струму.

Існують також інші шляхи введення ліків. Наприклад, для спинномозкової анестезії використовується субарахноїдальний тип введення ліків. При зупинці серця адреналін вводять безпосередньо у серце. Іноді ліки вводять в лімфатичні судини.