Модуль ІІ Загальні основи товарного виробництва

1. Форми суспільного виробництва

2. Сутність товарного виробництва

3. Товар, цінність, вартість

4. Закон вартості та його функції

5. Розвиток форм вартості, сутність грошей та їх функції

6. Закон грошового обігу. Інфляція. Причини, сутність, види, наслідки.

7. Шляхи виходу з інфляції. Монетаризм та кейнсіанство

1.Взаємодія людини з природою в процесі праці відбуваєте з моменту виникнення людства, в усіх суспільно-економічних формаціях. В одних основною метою виробництва є задоволені власних потреб, в інших — збагачення, отримання максимального прибутку. Це означає, що суспільне виробництво має різні форми свого вияву. Серед них виділяють три основні форми: натуральну, товарну і безпосередньо суспільне виробництво (іноді називають планомірною формою). Відповідно розрізняю натуральне, товарне та безпосередньо суспільне (планомірне) виробництво.

Історично першим є натуральне виробництво, при якому продукти праці призначаються для задоволення власних потреб, для споживання всередині господарства, що їх виробило. В усіх докапіталістичних формаціях господарство в основному було натуральним. В натуральному господарстві існував замкнений кругообіг продукту, який, як правило, не виходив за його межі. Кожна господарська одиниця була майже повністю відокремлена Від інших як у виробництві, так і в споживанні. Суспільний поділ праці розвинутий слабо. Всередині господарства має місце Природний розподіл праці — праця поділена між окремими людьми та групами людей по віку та статі.

Натуральне господарство історично засновувалось на земельній власності. У той же час відсутність приватної власності на землю, зрощення власності з владою приводили до виникнення відносин між людьми безпосередньо, а не через відношення до продуктів праці. Звичайно, і при натуральному господарстві деякі продукти праці обмінювались. Але такий обмін відігравав другорядну роль. Натуральне господарство малоефективне і забезпечує дуже повільний розвиток продуктивних сил. Воно ґрунтується на позаекономічному примусі, на відносинах особистої залежності. Історичний досвід натурального господарства свідчить про велику кількість її моделей: первісна община, азіатська община, слов'янська задруга, сучасна форма — автаркія.

Матеріальною основою виникнення товарного виробництва є суспільний поділ праці. Він означає спеціалізацію виробників на виготовленні окремих видів продуктів або на певній виробничій діяльності. Суспільний поділ праці зумовлюється дією закону економії робочого часу і веде до підвищення продуктивності праці. На основі суспільного поділу праці виникають економічні відносини між людьми не лише у сфері виробництва, а й у сфері обміну. Суспільний поділ праці і обмін продуктами — два взаємозумовлених процеси .

Першим великим суспільним поділом праці було виділення пастуших племен з маси первісних. Це зробило можливим регулярний обмін між общинами. Другий поділ праці — ремесло відокремлюється від землеробства. Це означає виникнення товарного виробництва, тобто виробництва, спеціально розрахованого для обміну. Розвитку обміну сприяє поява металевих грошей, виділення класу купців, торговельного капіталу. Це був третій великий поділ праці, який визначив дальший розвиток товарного виробництва.

Другою важливого причиною виникнення товарного виробництва є соціально-економічна відокремленість виробників, яка виступає у формі приватної власності на засоби виробництва. Вона виявляється передусім у тому, що виробники самі привласнюють результати своєї праці. Характер відокремленості залежить від панівного типу власності. Це проявляється прагненні привласнити результати своєї праці ( в умовах простого товарного виробництва) і чужої праці ( в умовах капіталізму ). З точки зору продуктивних сил відокремленість зумовлюється насамперед неоднорідністю праці.

Суспільний поділ праці виступає у трьох основних формах: загальній, частковій і одиничній. Загальна форма – це поділ суспільного виробництва на окремі сфери, роди: промисловість, сільське господарство, сфера матеріального і нематеріального виробництва. Часткова форма — це розпад сфер і родів на окремі галузі, види виробництва (важка, легка, харчова промисловість ті інші). Одинична форма — це поділ праці всередині окремого підприємництва на професії, види зайнятості (токар, пекар, ін.).

Безпосередньо матеріальною основою виникнення ті розвитку товарного виробництва є загальний та частковий події праці. Вони створили великі матеріально відокремлені одна від одної сфери виробництва, злиття яких у сукупний суспільний відтворювальний організм при соціально-економічному відокремленні виробників здійснюється шляхом обміну продуктів праці як товарів.

Безпосередньо суспільне виробництво — найбільш розвинута форма, яка поступово приходить на зміну товарному виробництву, підриває його. Воно розвивається на основі одиничного розподілу праці як в межах окремих компаній, національних держав, так і в міжнародному масштабі. Всередині великих фірм, які мають свої філії в багатьох країнах світу, продукт кожної такої філії перестає бути товаром у повному значенні цього слова, діє єдиний технологічний план. За своєю сутністю безпосередньо суспільне виробництво — це безтоварне планомірне, високоорганізоване виробництво продуктів і послуг, яке виникає на постіндустріальній стадії розвитку суспільства.

Слід зауважити, що жодна форма суспільного виробництва це існує у чистому вигляді. Вони взаємодіють між собою, при цьому одна з форм виконує роль ведучої сили.

2. Товарне виробництво є такою організацією суспільного господарства, коли окремі продукти виробляються окремими виробниками, і для задоволення суспільних потреб необхідні купівля-продаж на ринку цих продуктів, що стають товарами. Звідси випливає, що основними рисами товарного виробництва є:

· суспільний поділ праці;

· приватна власність на засоби виробництва;

- повна соціально-економічна відокремленість товаро­виробників;

- економічні зв'язки між відокремленими товаровиробниками здійснюються шляхом обміну;

- стихійний та анархічний характер розвитку.

Розрізняють нерозвинуте (просте) та розвинуте (капіталістичне) товарне виробництво. Перше характеризується єдністю працівників із засобами виробництва, друге — їх антагонізмом. Просте товарне виробництво ґрунтується на власній праці, а капіталістичне — на експлуатації чужої праці. Продукт праці при простому виробництві належить самому товаровиробнику, у капіталістичному — власнику засобів виробництва, тобто капіталісту. Перше є дрібним, розрізненим, у ньому немає одиничного поділу праці, а кінцева мета — задоволення особистих потреб товаровиробника. Друге передбачає спільну працю багатьох найманих працівників, розвинутий одиничний поділ праці. Його мета — одержання прибутку капіталістом. Просте товарне виробництво має обмежений характер (одна частина вироблених продуктів йде безпосередньо на особисте споживання, друга — на ринок), а капіталістичне — загальний.

При розвинутому товарному виробництві товарами стають не тільки продукти праці, але й фактори виробництва, у тому числі робоча сила. Виникає товарний фетишизм. Його сутність у тому, що речі-товари панують над людьми. Речі, які стають

товарами, як би отримують "живу душу" та можуть керувати людьми.

Товарне виробництво приймає розвинуту форму в умовах капіталістичного засобу виробництва, коли проходить первісне накопичення капіталу. Перша сторона цього процесу — відділення виробників від засобів виробництва, перетворення маси виробників в людей, особисто незалежних, що призводить до появи вільної робочої сили. Друга сторона — це накопиченні грошових засобів та поява капіталістів. Основними джерелами первісного накопичення великих грошових засобів сталі колоніальна система, система державних позик, податкові система, система протекціонізму.

У межах сучасного товарного виробництва діють дві протилежні тенденції: до дальшого розширення його та до підриву. Перша зумовлена насамперед триваючою спеціалізацією суспільної праці, збільшенням кількості економічно відокремлених виробництв, перетворенням науки у безпосередньо продуктивну силу. При цьому матеріалізовані результати наукових досліджень у вигляді патентів, ліцензій, ноу-хау стають товаром Підвищення значимості нематеріальної сфери у відтворенні робочої сили приводить до того, що послуги, які надають ці галузі, перетворюються на товар. Крім того, на розширена товарного виробництва діє і закон зростання потреб.

Підрив товарного виробництва зумовлений теж багатьма причинами. Насамперед він пов'язаний з дальшим розвитком одиничного поділу праці, в основі якого лежить по детальна ті поопераційна спеціалізація всередині окремих виробничій одиниць. Матеріальною основою цих процесів є концентрації виробництва, що посилює розвиток великих об'єднань. Ці тенденція зумовлена і розширенням масштабу організованості ті планомірності у межах окремих компаній. Розвиваються контрактні відносини, при цьому кожна з сторін бере на себе зобов'язання щодо виконання умов контракту. їх порушенні призводить до судових санкцій. Тому виробництво планується, складаються плани виробництва, фінансові плани, плані наукових досліджень та інші. При цьому продукти праці підтверджують своє значення безпосередньо, минаючи ринковій обмін. Сьогодні не тільки підприємства планують свою діяльність

але й держава виконує регулюючу функцію. Укладаються державні контракти на національному та міжнародних рівнях. Певною мірою товарне виробництво підривається і при виконанні компаніями державних замовлень. В усіх цих випадках філії великих компаній або не виготовляють товар, або його виробництво набуває планомірного й організованого характеру і здійснюється на заздалегідь відомий ринок, при цьому ціни узгоджуються заздалегідь. Саме ці процеси і свідчать про наявність елементів безпосередньо суспільного виробництва. Але вони ще не є переважними відносно товарних відносин. Тенденція до розширення масштабів товарного виробництва ще переважає.

3. Товар – є основним елементом, основною категорією товарного виробництва. Продукт стає товаром за таких умов:

1. він повинен бути продуктом людської праці,

2. повинен бути створений для обміну,

3. повинен задовольняти певну людську потребу.

Товар, як економічна категорія, має такі властивості: мінова вартість, споживча вартість.

Мінова вартість – це здатність товару одного виду обмінюватись на товар іншого виду у певній пропорції ( бартер), на заміну прийшла вартість - витрати праці на створення товару.

Споживча вартість – це здатність товару задовольняти будь – яку людську потребу. Виходячи с того, що товар має дві основні властивості, то і праця втілена в ньому носить двосторонній характер: абсолютна та конкретна.

Абстрактна праця – це витрати праці взагалі де, хто, коли, що, скільки виробив. Вона створює вартість товару.

Конкретна праця – це певні витрати фізичної сили, досвіду, знань, здатностей представників конкретних спеціальностей. Вона створює споживчу вартість товару. Корисність – це суспільна оцінка товару, його значення для суспільства, тому що, багато людей мають певні слабкості (зброя, алкоголь та таке інше), і суспільство мусить обмежуватись, як виробництво так і спілкування.

Цінність – індивідуальна ознака товару, тому що кожна людина має свою індивідуальну систему потреб, цінностей, інтересів.

4. Закон вартості є основним законом товарного виробництва, його дії відбуваються на ринку в процесі здійснення пропозицій і попиту на певні товари, у результаті чого встановлюється однакова ціна ринку. На ідентичні товари, слід пам’ятати , що на ринку присутні як правило кілька виробників з однаковим товаром, які мають певні особливості, умови, витрати на одиницю продукції, обсяг.

Суспільно необхідний робочий час розраховується як середня арифметична, виваженого за об’єктом виробництва суспільно необхідного робочого часу. Як правило за величиною наближується до індивідуальних витрат робочого часу тих виробників, які виходять на ринок, за найбільшою кількістю товарів даного виду. Якщо індивідуальні витрати праці нижчі за суспільно необхідні, то такий виробник має змогу без будь – яких збитків знизити ціну і при цьому отримати середній по його галузі прибуток, що індивідуальні витрати праці дорівнюють суспільно необхідним, це дзвіночок для того щоб шукати резерви скорочення витрат на одиницю продукції та для підвищення рівня продуктивної праці, якщо індивідуальні витрати вищі за суспільно необхідні, як швидше і найшвидше позбутися свого бізнесу і перейти до іншої галузі або відпочити, або приєднатися до більш поширеного виробництва.

Закон вартості у суспільстві, де панують товарні відносини виконують такі функції:

1. Регулює виробництво, розподіляє працю по різних галузях.

2. Стимулює розвиток продуктивності суспільства.

3. Підтримує витрату суспільної праці шляхом формування суспільно необхідних витрат робочого часу у результаті чого відбувається перелив капіталу з цієї галузі, де норма прибутку вища.

4. Під його впливом проходить економічна, політична і соціальна диференціація виробників.

Закон вартості є актуальним і основним на весь період дії товарного виробництва.

5.Засобом відображення вартостi всіх товарів в умовах розвиненого товарного виробництва є гроші.

Гроші - це результат тривалого історичного, та еволюційного процесу, розвитку обміну та його протерич. Гроші являють собою певну абстракцію, домовленність між людьми з приводу того, що саме вважати за гроші.

Вартість товару, це не істотна, а суспільна властливість товару. Виявитися вона може лише на ринку в процесі обміну одного товару на інший.

Формою вияву вартості товару є линвова вартість, тобто певна пропорція, в якій один товар обмінюється на інший.

У будь-якій линвовій пропорції перший товар знаходиться у відносній формі вартості, а другий як втілення вартості є еквівалентом.

1. Товар-еквівалент є “образом” грошей, знаком вартості, його призначення полягає в його особливих властивостях, а саме споживча вартість товару, який знаходиться у відносній формі вартості.

2. Конкретна праця втілена в товарі-еквіваленти, є засобом виявлення своєі протилежності, абстрактної праці на виробництво товару у відносній формі вартості

3. Приватна праця витрачена на товар-еквівалент є засобом виявлення своєї протилежності суспільної праці товару, у відносній формі вартості.

Це означає, що споживча вартість даного товару необхідна суспільству, витрати виробництва визнали суспільно корисними , доведено суспільний характер праці товаровиробника.

Історично склалися 4 основні форми вартості:

1) Проста форма:

ХмовА=УмовБ; 1вівця=1сомр

2) Розгорнута форма, коли у якості еквіваленту виступали водночас кілька товарів:

1 сокира

1 вівця = 1 пара чобіт

1 мішок зерна

3) Всезагальна форма:

1 сокира

1 пара чобіт = 1 вівця

1 мішок зерна

4) Грошова форма:

1 сокира

1 пара чобіт = 1 золота

1 мішок зерна

Грошова форма вартості більш досконала форма ніж попередні, бо вартість кожного товару набуває кінцевого, загальноприйнятого вираження.

Золото стало ідеальним еквівалентом і уособлює у собі ідеальні гроші.

Сутність грошей полягає в тому, що гроші - це товар, але товар особливого роду, вони завжди знаходятся в положенні еквіваленту і мають загальну споживчу важність.

З появою грошей розвивається протиріччя між споживчою вартістю та вартістю товару, між конкретною та абстрактною працею між приватною та суспільною працею.

Гроші в умовах розвиненого товарного виробництва і обміну - це суспільне відношення, форма економичного зв’язку між людми.

У сучасному суспільстві гроші виконують 5 функцій.

1) Міра вартості - це найважливіша функція, тому що завдяки ній гроші у людському суспільстві намагаються виразити витрати різних видів конкретної праці, які іншим числом порівняти не можливо

2) Засіб обігу – ця функція відбувається миттєво в процесі передачі грошей від покупця да продавця.

3) Засіб платежу передбачає наявність кредитних відносин, тобто коли виконання певної угоди відстрочено у часі ( векселі, кредітні угоди)

4) Засіб нагромадження скарбів – не актуальна сьогодні, завдяки дії інфляційних процесів.

5) Світові гроші коли за образним виразом В.І.Леніна « Когда деньги сбрасывают

национальные мундири и предстают в своем истинном виде – в виде золота».

6.Для нормального функціонування економіки потрібна певна кількість грошей, яка має бути доступною але обмеженою. Склалися дві основні методики розрахунку максимальної кількості грошей, необхідних для обігу.

З точки зору теорії трудової вартості:

,

СЦ – сума товарних цін;

К – сума цін товарних продуктів в кредит;

П – платежі по боргах минулих періодів;

ВВ – взаємно погашувані витрати;

Шо – вартість обертів однієї грошової купюри.

За кількісним методом за моделлю Фішера:

М·V = P·Q

M – маса грошей обігу;

V – швидкість обігу грошової одиниці;

P – середній рівень цін ;

Q – обсяг продукції в грошовому обсягу.