Порівняльний підхід при оцінці вартості бізнесу

Порівняльний підхід дає можливість визначити вартість біз­несу відповідно до представлених на вільних ринках аналогічних об’єктів, враховуючи сучасні умови. Основний постулат за такої оцінки – схожі економічні інтереси (вигоди) повинні оцінюва­тися приблизно однаково.

Даний підхід щодо оцінки підприємства (бізнесу) використовується за умов наявності достатньої бази даних про угоди купівлі-продажу. Відповідно до нього цінність підприємства визначається реальними цінами продажів аналогічних підприємств, зафіксованих ринком. Причому вартість, розрахована з використанням таких цін, найбільшою мірою враховує численні вартісні фактори (співвідношення попиту та пропозиції на даний вид бізнесу, рівень ризику, перспективність бізнесу, його прибутковість і т. аб.).

Вибір підприємств-аналогів здійснюється з урахуванням таких вимог:

- одна галузева приналежність з об’єктом оцінки;

- порівнянність якісних і кількісних характеристик аналога з відповідними характеристиками об’єкта оцінки.

- можливість отримання повної та достовірної інформації для порівняння характеристик аналога із характеристиками об’єкта оцінки.

Порівняльний (ринковий) підхід ґрунтується на використанні трьох основних методів:

1) методу мультиплікаторів;

2) методу галузевих співвідношень;

3) методу аналогових продаж.

Найбільшого поширення в рамках даного підходу набув ме­тод мультиплікаторів. Даний метод базується на використанні коефіцієнтів, що відображають взаємозв’язок між ринковою вартістю бізнесу та певною фінансово-економічною базою (фінансовим показником). Найбільшого поширення набули цінові мульти­абл.омен, які можна підрозділити на інтервальні та абл.омент-ні. Загальна характеристика найпоширеніших мультиплікаторів подана у абл.. 12.2.

Таблиця 12.2

Мультиплікатори оцінки вартості бізнесу

Продовження табл. 12.2

Залежно від мети та наявної інформації можуть використо­вуватися й інші види оціночних мультиплікаторів, що покликані описувати найсуттєвіші фактори визначення вартості бізнесу.

Метод галузевих співвідношень базується на використанні емпірично визначених і рекомендованих співвідношень між вар­тістю бізнесу та окремими фінансово-економічними параметра­ми. Він є ніби спрощеним варіантом методу мультиплікаторів, тому що передбачає визначення вартості бізнесу за вже встанов­леними спеціалізованими коефіцієнтами.

Метод галузевих співвідношень, на жаль, не набув достатньо­го поширення у вітчизняній оціночній практиці через відсутність мінімально необхідного масиву статистичної інформації чи її за­критого характеру. Тому з огляду на це можна рекомендувати досвід іноземних оцінювачів:

― бухгалтерські фірми та рекламні агентства продаються від­повідно за 0,5 та 0,7 річної валового виторгу (мається на увазі 50-70%);

― салони краси - за 0,25-0,7 суми річної валового виторгу, вартості обладнання та запасів;

― ресторани і туристичні агентства - відповідно за 0,25-0,5 та 0,04-0,1 річного валового виторгу;

― автозаправні станції - за 1,2-2,0 місячного валового ви­торгу;

― підприємства роздрібної торгівлі - за 0,75-1,5 суми чисто­го прибутку, обладнання та запасів;

― машинобудівні підприємства — за 1,5-2,5 суми чистого прибутку та виробничих запасів тощо.

Метод аналогових продаж (ринку капіталу) базується на використанні інформації щодо ринкової вартості пакетів акцій схожих компаній, на основі чого робиться висновок щодо вар­тості оцінюваного бізнесу. Відповідно до принципу заміщення інвестор інвестує кошти в оцінюваний бізнес у такому ж роз­мірі, як і в аналогічну компанію, акції котрої вже котируються на ринку. Слід відзначити, що ринкову інформацію щодо ціни на акції аналогічних компаній коригують з огляду на специфі­ку оцінюваного бізнесу. Основною перевагою цього методу є використання фактичної ринкової інформації, а не прогнозних даних. Хоча обов'язковою вимогою використання даного ме­тоду оцінки є схожість організаційно-правової форми порів­нюваних компаній та достовірність (надійність) ринкової ін­формації.

Процес визначення вартості бізнесу з використанням цього методу передбачає виконання таких етапів.

Етап 1. Збір ринкової інформації, її аналітичне опрацювання та відбір необхідної, допоміжної й довідкової.

Етап 2. Формування переліку схожих (аналогічних) компаній, що передбачає:

- визначення максимального переліку компаній, схожих чи пов'язаних з оцінюваною (відбір проводиться за галузевою озна­кою, продуктовою подібністю, обсягами виробництва, основним видом сировини тощо);

- відбір на базі попереднього пункту компаній-кандидатів, які мають найбільшу схожість з оцінюваним за ключовими кри­теріями успішності функціонування бізнесу (важливим критерієм відбору є можливість отримання додаткової достовірної інфор­мації щодо тієї чи іншої компанії);

- визначення остаточного переліку схожих (аналогічних) ком­паній за галузевою ознакою, розміром та обсягами виробництва, перспективами росту, господарськими ризиками, якістю мене­джменту тощо.

Етап 3. Фінансово-економічний аналіз компаній зі списку на базі таких вимог:

- аналітичні розрахунки даного етапу повинні базуватися на інформації останніх п'ять років діяльності компаній;

- аналіз повинен мати проблемно орієнтований характер і ба­зуватися на системному підході;

- розрахунки повинні давати можливість визначати рейтинг компаній на основі системи цільових орієнтирів оцінювача (за­мовника).

Етап 4. Розрахунок оціночних коефіцієнтів (мультиплікато­рів) і визначення їх нормативного значення на базі результатів попереднього етапу. Як базу оціночних коефіцієнтів використо­вують попередньо визначені ключові (критичні) показники виро­бничо-комерційної діяльності підприємств, які суттєво вплива­ють на вартість бізнесу.

Етап 5. Визначення розрахункової вартості бізнесу, зважу­вання проміжних результатів і внесення остаточних коригу­вань (поправок) у розрахункову вартість бізнесу.

Найтиповішими поправками, що вносяться у розрахункову вартість біз­несу, є коригування залежно від непривабливого для покупця характеру диверсифікації бізнесу (портфельна знижка); частки виробничих активів у загальній вартості майна (виробнича знижка); недостачі власного оборотного капіталу чи інвестицій (фінансова знижка); рівня контролю наданого інвесторові чи власникові (контрольна знижка); рівня ліквідності (знижка лік­відності).