Роль, значення та характер участі нематеріальних активів у господарській діяльності підприємства

Як вже відзначалося вище, нематеріальні активи відносять до особливого виду інвестицій, визначаючи їх як умовну вартість об’єктів інтелектуальної, в тому числі промислової власності. Цінність нематеріальних активів зумовлена їх довгим терміном корисного використання, тобто отримання доходу чи інших вигод. По своїй суті їх слід розглядати як засоби виробництва, що не мають матеріальної форми, але володіють грошовою (матеріальною) вартістю. З огляду на характер участі у процесі суспільного виробництва, можна виділити наступні риси нематеріальних активів:

1) відсутність матеріально-речової форми (фізичної) структури;

2) служать цілям виробництва продукції (виконання робіт, надання послуг) чи управління підприємством в цілому;

3) можливість отримання доходу в поточному та майбутньому періодах часу;

4) крайня невизначеність майбутніх вигод від використання;

5) стабільна прив’язка до підприємства-власника (при нормальних умовах господарювання у підприємця не виникає необхідності у перепродажі чи ліквідації об’єктів інтелектуальної власності).

Отже, якщо нематеріальні активи — засоби виробництва, то вони повинні відображатися у документах з метою управління. На українських підприємствах єдиною системою документального та безперервного спостереження та контролю за господарською діяльністю виступає бухгалтерський облік. Таким чином, виникає об’єктивна необхідність обліку нематеріальних активів.

Головною метою обліку інтелектуальної власності, в якості нематеріальних активів підприємства, виступає найповніше визначення розміру виробничих фондів суб’єкта господарювання. При цьому, характерною особливістю є те, що об’єктом обліку виступає не сама інтелектуальна власність, а права на її використання. Документальне підтвердження прав інтелектуальної власності дозволяє реально контролювати процес управління нематеріальними активами підприємства. Слід особливо відзначити, що реєстрації у документах обліку підлягають операцію щодо руху об’єктів інтелектуальної власності.

За способом придбання нематеріальні активи підприємства можна підрозділити на активи отримані шляхом купівлі, безоплатно, дарування чи на правах відчуження. Відзначимо, що господарчу корисність об’єкт інтелектуальної власності здобуває тільки у випадку його залучення до господарського обороту підприємства. До цього стан нематеріального активу можна розцінювати як пасивний, що характеризується прихованими потенційними можливостями. Іншими словами, поза виробництвом нематеріальні активи позбавлені своєї споживної вартості та не приносять власнику вигоди. Споживна вартість — це динамічний стан корисності нематеріального активу в конкретних умовах господарювання. По мірі розвитку ринкових відносин значення та частка нематеріальних активів у майні підприємства постійно зростає, що зумовлено швидкістю та масштабністю технологічних змін у галузі, розповсюдженням інформаційних технологій, розвитком та ускладненням фінансових відносин, рівнем конкуренції. Отже, залучаючи той чи інший об’єкт інтелектуальної власності до господарського обороту підприємство повинно враховувати:

¾ якісні характеристики об’єкту з позицій його корисності;

¾ вартість нематеріального активу з позицій незалежного оцінщика та власного уявлення про його цінність, враховуючи його вплив на вартість кінцевої продукції;

¾ строк корисного використання нематеріального активу з позицій споживчих якостей товару, що несе в собі позитивні якості нематеріального активу;

¾ ефекти використання нематеріального активу з позицій дохідності (прибутковості) та конкурентоспроможності;

¾ капіталізацію об’єкту нематеріальних активів з товарних позицій, тобто нематеріальний актив виступає об’єктом куплі-продажу.

З позицій корисності нематеріальні активи слід досліджувати в контексті узгодженості зі стратегією та тактикою розвитку підприємства, ситуацією на ринках. Економічні фактори корисності в значній мірі впливають на управлінські рішення щодо придбання того чи іншого об’єкту інтелектуальної власності. Але не слід забувати, що адекватно їх можна оцінити лише з позицій системного підходу. Нематеріальний актив повинен органічно входити в загальну систему цілей підприємства та плідно працювати задля збільшення його капіталу. На корисні якості активу впливає технічний та виробничий рівень підприємства, його здатність сприймати найновіші наукові досягнення, положення на ринку та його ділова активність, підготовленість управлінського та технічного персоналу до інновацій. Одночасно, слід враховувати і властивості самого об’єкту з позицій його конкурентоспроможності, оригінальності рішення, економічності, простоти освоєння, правової захищеності і т.д.

З позицій вартості нематеріальний актив слід розглядати в таких аспектах:

¾ джерело походження нематеріального активу, враховуючи його вплив на процес виробництва, та способи управління цим процесом;

¾ придбання прав власності (чи аналогічних) при одночасному позбавленні всіх прав власника нематеріального активу;

¾ механізм формування ціни нематеріального активу в процесі його придбання;

¾ механізм формування ціни нематеріального активу в процесі його прийняття на баланс підприємства.

За джерелами походження нематеріальні активи підприємства можна класифікувати наступним чином:

1) з позицій розробника — результати науково-дослідних робіт, проектно-конструкторських розробок, винаходи, раціоналізаторські пропозицій тощо;

2) з позицій продавця та покупця — фізичних та юридичних осіб; резидентів чи нерезидентів (відповідно діючому законодавству);

3) за сферами прояву ефекту від використання — зменшення собівартості, покращання управлінських рішень, зростання обсягів продаж тощо.

Механізм формування ціни нематеріального активу в значній мірі пов’язаний з методами оцінки, що визначаються залежно від природи об’єкту, його походження, мети оцінки тощо. Слід відзначити одну особливість ціноутворення у цій сфері — ціна нематеріального активу тісно пов’язана з об’єктом його матеріального втілення. Оцінювач, як правило, оперує не абстрактними явищами, а конкретними об’єктами. Взагалі, ринок товарів і послуг виступає ніби відображенням ринку нематеріальних активів. Відзначаючи особливості ціноутворення на об’єкти інтелектуальної власності, потрібно пам’ятати, що в багатьох випадках ціну на них неможливо визначити на основі ринкових механізмів. Більшість нематеріальних активів підприємства за своєю суттю є унікальним, тобто кожен продавець виступає ніби монополістом у короткостроковому й, навіть, у середньостроковому періоді часу. У свою чергу той чи інший об’єкт має споживну вартість тільки стосовно певного майнового комплексу, що створює на ринку диктат покупця. Встановлена ціна нематеріального активу виступає компромісом між цими факторами. Формування ціни покупця базується на витратах і можливих доходах, що він сподівається отримати в майбутньому та окупить сьогоднішні витрати. В якості обмежень при цьому виступають валові витрати на виробництво та ціна кінцевої продукції. У ціни продавця навпаки вплив фактору собівартості та ціни продукції майже не враховується.

З позицій строку корисного використання покупцю нематеріального активу слід враховувати життєвий цикл продукту, а також пов’язаних з цим технологій, методів організації виробництва і т.д. У цілому життєвий цикл нематеріального активу дещо не співпадає з життєвим циклом товару, звичайно, випереджаючи його на один-два етапи.

З позиції дохідності (прибутковості) об’єктів нематеріальних активів покупцю доводиться враховувати бажання продавця щодо механізму поділу прибутку від використання активу. Продавець, реалізуючи об'єкт нематеріальних активів, прагне не тільки окупити свої витрати, але й отримати прибуток. Розмір такого прибутку (роялті) залежить від ефекту (успіху) використання корисних якостей об'єкта нематеріальних активів і попиту на продукцію (товар) на ринку. Якщо в першому випадку розмір прибутку піддається передбаченню, то в другому — його спрогнозувати важко. Проте прибуток можна і не одержати, якщо на продукцію (товар) не буде попиту (не буде достатнього обсягу реалізації). У цьому випадку можна говорити тільки про відшкодування продавцю вартості самого об'єкту нематеріальних активів.

З позиції капіталізації, об'єкти нематеріальних активів купують як й інші товари (продукцію), тому їм притаманні всі властивості типового ринкового товару. Об'єкт може бути проданий, перепроданий, закладений у якості застави під зобов'язання, переданий на збереження (без прояву своїх споживчих властивостей), безоплатно переданий іншому суб’єкту господарювання. Іншими словами, об'єкт нематеріальних активів стає товаром із усіма властивими йому рисами. Звичайно, цими операціями займаються посередники і при цьому ціна на об'єкт нематеріальних активів повинна враховувати витрати та прибуток посередника, крім перерахованих вище факторів. Роль посередника в таких угодах може бути вирішальною, оскільки він знає кон’юнктуру ринку, реагує на зміни попиту і пропозиції, враховує можливості клієнтів (агентів) ринку, він же може виступати і замовником об’єкта нематеріальних активів, точно знаючи адресата і спосіб використання. Посередник може виступати також у ролі агента, що діє за доручення клієнта. Зауважимо, що й у цих операціях нематеріальні активи проявляють свої особливості — вони не можуть довго бути поза виробничим або господарським процесом через швидке моральне старіння. От чому і продавець, і посередник намагаються якнайшвидше реалізувати нематеріальний актив.

З позиції загального впливу об'єктів нематеріальних активів на діяльність підприємства в комплексі застосовується поняття “гудвіл” — нематеріальний актив, вартість якого визначається як різниця між балансовою вартістю активів підприємства і його звичайної вартості як цілісного земельно-майнового та соціально-організаційного комплексу, яка виникає внаслідок реалізації оптимальних управлінських рішень, позиції на ринку, нових технологій тощо. Вплив нематеріальних активів у даному контексті ще недостатньо вивчено, оскільки важко виділити частку участі нематеріальних активів у загальному прибутку. Гудвіл виступає ніби прибутком, очищеним від всіх інших чинників.