Предмет та функції філософії.

Філософія – то є вчення про загально-фундаментальне у бутті людини, суспільства, природи та всього всесвіту. Філософія наполегливо працює над розкриттям дійсних основоположень всеохоплюючої реальності людського існування (об'єктивної та суб'єктивної), притім робить це вона, спираючись на розум. Для того, щоб досягти переконливих результатів у розв'язанні цієї надскладної задачі, філософія творчо переробляє увесь всесвітньо-історичний досвід людства, що його було накопичено у різноманітних галузях матеріальної та духовної культури. Перш за все, філософія займається критичним вивченням досягнень у галузі наукового пізнання. Спираючись на це, вона підіймається над вихідним рівнем узагальнення, до якого вдається доводити знання у конкретних науках, і рухається далі до найвищого рівня – до всезагального (чи універсального).

Предметом філософії є універсальні принципи у системі взаємовідношень "людина-всесвіт". На відміну від окремих наук філософія вивчає людину і всесвіт обов'язково у їх цілісності і взаємозв'язку. В цьому полягає принципова ознака саме філософії. Є багато конкретних (часткових) наук – природничих, технічних, гуманітарних. Всі вони, так чи інакше, вивчають всесвіт і людину. Деякі з них цікавляться проблемами взаємовідношень між людиною та навколишнім середовищем, наприклад, екологія. Але ніяка з наук, ні всі ці науки разом не співвідносять цілісну людину з цілісним всесвітом, та й не спрямовують свій пізнавальний інтерес на вивчення фундаментальних питань цього співвідношення, таких питань, що мають найвищий із можливих рівень узагальненості. Отже, предмети окремих наук завжди обмежені. Предмет філософії ніколи повністю не співпадає с предметами наук. Це дозволяє нам виділяти філософію як окрему галузь духовної культури. Предмет філософії може суттєво змінюватися в залежності від тих соціокультурних акцентів, що їх розставляє історія. Сьогодні ми визначаємо його так, як наведено вище. Завтра якось інакше, бо філософія здатна знаходити свою проблематику у різноманітних галузях наукового пізнання, та й не тільки наукового.

Філософія виконує у суспільстві такі основні функції: світоглядну, пізнавальну, методологічну, соціально-прогностичну, ідеологічну та інші.

Світоглядна функція: філософія є квінтесенцією культури відповідної історичної епохи і функціонує як теоретична основа суспільної свідомості. Філософія, як казав німецький філософ Гегель, – це епоха, яку схоплено думкою. Отже, для всякого суспільства, що будує себе на раціональних основах, філософія є невід'ємною складовою частиною суспільної свідомості. Хоч суспільна свідомість – то є стихійне надбання, але вона завжди містить раціоналізоване ядро (навіть це можна сказати і про міфологічну свідомість). Раціональне ядро світогляду – це й є та, чи інша філософія.

Пізнавальна функція: філософія виявляє найфундаментальніші смисложиттєві основи буття людини у її співвідношенні із всесвітом і формулює сутність цих основ засобами раціонального узагальнення. Результат своїх пізнавальних зусиль філософія закріплює у відповідних принципах, категоріях, концепціях, світоглядних системах, тощо. Притім у своїй пізнавальній функції філософія не підміняє конкретні науки. Останні завжди дають фрагментарне знання, а філософія – всеохоплююче, найвищого рівня узагальненості, таке знання, яке ніколи не завершується і відкрите до подальшого удосконалення.

Методологічна функція: Як методологія (від давньогрецького слова “methodos”- спосіб, logos – слово, вчення) філософія створює узагальнене вчення про різноманітні методи людської життєдіяльності, суспільного розвитку, теоретичного мислення та наукового пізнання, художньої творчості та інші. Методологія – найпрактичніша галузь філософії, бо має справу з проблемами підвищення ефективності життєдіяльності людини. Методологія на теоретично-філософському рівні вивчає всі ті методи, що вже добре відомі людству, перш за все, методи раціонально-наукового характеру, і на цьому підґрунті розробляє методи нові, що спроможні суттєво економити людські зусилля. Кінець кінцем, ефективні й витончені методи пізнання, праці й життя, – це головне, що відрізняє цивілізацію від дикунства.

Соціально-прогностична функція філософії полягає в раціонально-доведеному передбаченні майбутніх тенденцій (позитивних та негативних) соціокультурного розвитку людства і у розробці оптимальної стратегії суспільного прогресу на регіональному та світовому рівнях, а також в теоретичному моделюванні можливих у майбутньому ідеалізованих соціокультурних світів. Філософія як соціально-прогностична дисципліна повинна упереджувати людство про загрози глобального характеру, і робити це заздалегідь, ще тоді, коли для більшості вони непомітні. Так, як це було з філософським передбаченням екологічних проблем, яке було зроблено ще у 18 ст.

Ідеологічна функція: Філософія може обслуговувати інтереси соціальних груп та існувати у формі ідеології, чим забезпечувати обґрунтування політики. Носіями тих чи інших філософсько-світоглядних уявлень та переконань виступають відповідні соціальні групи та окремі творчо-обдаровані особистості. Завдяки тому, що їх життєві інтереси, як за правило, не співпадають і між різними соціальними групами та окремими особистостями виникають розбіжності (та навіть жорсткі протиріччя) щодо шляхів розв'язання проблем суспільного життя, – філософія набуває ідеологічного навантаження. І тому можна казати про філософію ліберальну, що вище всього цінує особистість і робить наголос на її інтересах, чи навпаки, тоталітарну, яка во ім'я блага суспільства, що розуміється як якийсь надлюдський організм, згодна жертвувати свободою особистості та навіть нехтувати її індивідуальним життям.

Контрольні питання:

1. Що то є філософія? Що спільного, а що відмінного між філософією та наукою?

2. Якими є основні функції філософії?

3. Що то є “вічні” філософські проблеми? Чим вони відрізняються від проблем наукових?