Філософія та світогляд.

Будь-яка філософія має безпосереднє відношення до такого явища, як людський світогляд. Можна сказати, що філософія є нічим іншим, як певним різновидом світогляду. На відміну від повсякденного світогляду, який є масовим явищем і формується стихійно, філософія – це, так би мовити, світогляд вищого рівня, і як такий, він може сформуватися лише за умови розвинутого теоретичного мислення. Зрозуміло, що світогляд філософський (чи всі світогляди взагалі) є структурно складні та історично мінливі утворення. Частіше всього це є сукупність узагальнених поглядів на навколишній світ та на місце людини у цьому світі, що ґрунтується на смисложиттєвих переконаннях, які є провідними для певного суспільства. Світогляд конче необхідний для всіх людей, бо він повинен забезпечувати їх зрозумілими відповідями на основні смисложиттєві питання: що то є світ? який він у відношенні до людини? що людина може про нього знати? яке її буттєве призначення у цьому світові? у чому взагалі полягає сенс її існування? на що людина може сподіватися у своєму житті та що вона повинна робити? і т. п. Крім того, світогляд орієнтує людей щодо основних суспільних ідеалів, моральних норм, духовних цінностей, життєвих цілей, які є загальноприйнятими у даному суспільстві, тощо.

Але світогляд – це не тільки те, що вже добре усвідомлено; не менш вагоме значення щодо свого впливу на людські переконання має підсвідоме (чи інтуїтивне) підґрунтя світогляду. (Часто це підґрунтя зараховують до складу самого світогляду). На цьому глибинному рівні духовного життя людини, яке ще не є раціональним, а лише інтуїтивним, вперше проявляє себе світовідчуття людини, що може за своїм нахилом бути як оптимістично-гармонійним, так і похмуро-песимістичним, а інколи навіть і стурбовано-трагедійним. Отже саме тут може бути сформовано загальний світоглядний вектор, що почне притягувати людей до інтуїтивного обрання певних ідеалів та переконань. І сила цього тяжіння може перевищувати раціональні аргументи, особливо для тих людей, які не звикли мислити логічно і послідовно.

Фахівці-культурологи виділяють декілька історичних типів світогляду: міфологічний, релігійний, філософський, науково-філософський. Хронологічно першим є міфологічний світогляд, що сформувався ще у первісному суспільстві. Відомо, що первісна людина сутнісно не розрізняє істоти і речі: всі їх сприймає як прояв життя. Могутні сили природи вона обожнює. Свою фантазію не вміє піддавати критиці й поспішливо визнає за реальність. Але первісний міф – не просто вигадка. Він більший за вигадку. Справжній міф не можна вигадати, бо він виникає завдяки безсвідомій діяльності людської психіки, яка у міфологічних образах та сюжетах відображає свою власну структуру. Свідомість людини вперше пробуджується як така, що вже має перед собою первісний міф. Отже міф еволюційно передує свідомій людській діяльності. Первісна людина знаходить себе вперше як свідому істоту вже в оточенні міфу. Можна сказати, що міф – це первинне психічне середовище, у якому починає діяти свідомість людини.

У первісному міфі суб'єкт та об'єкт не відокремлюються один від одного. На відміну від цього у розвиненій релігії об'єкт та суб'єкт протиставлені один одному. Релігія – то є історично другий тип світогляду. Для свого існування останній потребує розвинених форм мислення, бо тільки на рівні абстрактного мислення може бути сформовано ідею Бога, як вічної надприродної істоти, що знаходиться за межами наявного світу. "Царство моє не від світу цього" – каже біблійний Ісус Христос.

Релігійний світогляд ґрунтується на вірі людей в існування надчуттєвої реальності, вищої за своїм буттєвим статусом та ідеальної за своїм змістом. У релігійному світогляді можна виділити стихійний рівень, що притаманний більшості віруючих, та рівень теоретичний, якого досягають люди релігійно освічені – богослови, релігійні реформатори, тощо. Основоположення теоретичного релігійного світогляду фіксуються у так званих догматах церкви. Наприклад, догмати про Святу Трійцю та боголюдяність Ісуса Христа є основоположними для християнського світогляду. Релігійна людина вважає, що істина вже дана людям Богом в її досконалості й повноті. Треба тільки прийняти її усім серцем. На відміну від цього філософія наполягає, що істина – нескінченний процес і зміст її ніколи не можна вичерпати остаточно.

Філософський світогляд починає вперше формуватися приблизно в 1-му тисячолітті до н. е. у 3-ох стародавніх цивілізаціях: давньоіндійській, давньокитайській та середземноморській (перш за все, у містах-державах Великої Греції). В цих цивілізаціях складаються сприятливі умови для появи нової генерації людей – вільних мислителів, що не згодні будь-що приймати на віру, бо вони більше покладаються на свій критичний розум і тому вимагають відкидати все те, що розумові суперечить. Суспільне життя ускладнюється і повністю його потреби вже не може задовольнити ні міфологія, ні релігія. Ті стародавні суспільства, що виявляють чутливість до вільної філософської дискусії, починають прискорено розвиватися. Маємо вражаючий історичний приклад: це – невелика давньогрецька нація, де вельми поважали філософію і де здобули неперевершених соціокультурних досягнень.

Філософський світогляд ґрунтується на переконливо доведених знаннях; і він завжди відкритий для подальшого удосконалення. Істина розуміється як закономірний процес узгодження суб'єктивного мислення та об'єктивного буття. Взагалі розвиток філософської думки – це соціально-обумовлений рух поступового наближення людського мислення до буття, до об'єктивної реальності.

Останній з відомих нам типів світогляду – це науково-філософський, що вперше виникає в Західній Європі приблизно у 17 ст. нової ери. З того часу філософія починає постійно співпрацювати з наукою, будує себе за зразком наукового знання. Між філософією і наукою, яка безсумнівно стає лідером людського пізнання, налагоджується взаємозбагачуючий обмін ідеями. Філософія стимулює науковий пошук своїми гіпотезами, які забезпечують науці найвищий рівень узагальнення; наука, у свою чергу, живить філософію конкретним матеріалом (експериментальним та теоретичним), без якого філософія, яка переважною мірою є абстрактним знанням, не взмозі була б підтримувати зв'язок з реальністю.