Сталість організації і управління змінами.

Стійкість системи - її здатність повертатися в рівноважний стан після впливу внутрішніх і зовнішніх збурень.

Стійкість організації пов'язана з її рівновагою. Рівновага пов'язано з впливом на якусь систему різних сил, як внутрішніх, так і зовнішніх. Система реагує на них, протидіючи і намагаючись зберегти свої основні параметри. Положення системи може бути рівноважним у відношенні як її частин, так і системи, і зовнішнього середовища. Відхилившись від такого положення, система приходить в стан нерівноваги.

Функціонування (життєздатність) системи передбачає її перебування в стані рівноваги. Однак рівновага економічних систем не прирівнюється до статики, спокою. Якщо припустити зворотне, то їх існування стає неможливим - вони зруйнуються під впливом мінливого зовнішнього середовища.
Мова в даному випадку йде про рухому, динамічну рівновагу.

Рухлива рівновага не може бути абсолютно точною: неможливо повна, безумовна рівність протилежних змін; вона завжди тільки приблизна, практична.

Іншими словами, «рухлива рівновага або збереження форми констатується в тому випадку, якщо різниця в асиміляції-дезассіміляціі досить мала, щоб нею можна було знехтувати».

Отже, стійкість організації - явище динамічне.

Поняття стійкості системи - одне з головних у теорії організації. До недавнього часу вважалося, що зусилля по забезпеченню стійкості системи можна направляти на підтримку її в рівновазі шляхом придушення будь-яких збурень.

Такий підхід характеризує статичну стійкість системи, що служить атрибутом зовнішнього управління. Теоретичні дослідження та аналіз досвіду розвитку організацій показують, що жорсткі статичні системи схильні до катастроф, тобто при певних збуреннях вони руйнуються.
Альтернативою статичної стійкості є динамічна стійкість системи, що допускає її коливання по відношенню до рівноважного стану. Вони зумовлені дією зворотних зв'язків між елементами структури, що забезпечують повернення системи в початковий стан. Динамічна стійкість - відмітна властивість саморегульованих структур, зберігають стійкість навіть при істотних змінах зовнішніх умов, що дає їм перевагу перед статичними рівноважними структурами.

Розрізняють три типи стійкості організації: зовнішню, внутрішню, успадковану.

Перша досягається за рахунок зовнішнього управління, тобто впливу держави на фактори зовнішнього середовища - ринкові, географічні та ін.

Внутрішня стійкість організації визначається її своєчасним і економічним реагуванням на зміни зовнішнього середовища. Теоретично внутрішня стійка рівновага організації заснована на оцінці фінансової стійкості, яка визначається в першу чергу збалансованістю грошових потоків.

Третій тип стійкості досягається за рахунок «успадкованого управління», тобто формування, збереження і розвитку внутрішнього потенціалу організації.

Існують і інші класифікації стійкості систем. Так, розрізняють кількісну і структурну стійкість.

Нестійкість системи іноді пов'язують з її кризою. Кризою потрібно вважати будь-яку якісну зміну процесу, перехід від існуючого положення до іншого, значно відмінного від стабільності і поліпшення (погіршення).

Криза є процес порушення рівноваги і в той же час процес переходу до деформації. Тому криза - нормальний стан будь-якої системи. Протиріччя в системах народжуються, загострюються і вирішуються. Кризи ж не завжди рівнозначні погіршенню функціонування системи.

Подолати негативну кризу в розвитку системи можна двома способами:

1) якщо система вичерпала ресурси свого розвитку, її можна об'єднатися з іншою системою з тією ж головною функцією (бажано, щоб друга система була молодша);

2) розвиток однієї підсистеми старої системи.

Таким чином, криза будь-якої системи являє собою перехід від одного етапу її розвитку до іншого. Проте не всяка система може самостійно пройти цей шлях успішно, часом його результатом є визнання економічної системи (організації) неспроможною, що найчастіше призводить до її ліквідації. Тому заходи, спрямовані на підтримку стійкості функціонування організації, можна розглядати як антикризові.

Стійкість організації багато в чому обумовлена ​​системою управління, і зокрема як її складовою - управлінням змінами. В залежності від рівня впорядкованості процесу змін в системі слід виділяти такі його різновиди, як зміна і розвиток.

Розвиток - процес зміни не хаотичний, а організований, спрямований, закономірний. Він відрізняється від зміни рівнем самоорганізації. Зміна здійснюється теж у відповідності з об'єктивними законами, але обумовлено в першу чергу зовнішніми чинниками, значить, випадковість тут відіграє домінуючу роль.

Теоретично виділяється два крайніх підходи до управління змінами: еволюційний і революційний.

Управління революційними змінами стали називати терміном «реінжиніринг». Еволюційне керування засноване на системній стратегії втручання або стратегії організаційного розвитку. Все частіше пріоритет віддається останній стратегії, орієнтованій на довгострокову програму втручання в соціальні процеси організації з використанням принципів і практичних підходів поведінкових наук, зміни установок і поведінки людей в цілях підвищення ефективності організації.

Оцінка доцільності використання того чи іншого методу управління змінами залежить від багатьох факторів. Дуже важливе ставлення персоналу до змін і розуміння владних повноважень як менеджерами, так і співробітниками.

Ситуаційна готовність організації до змін у відповідності з тією чи іншою концепцією повинна оцінюватися в залежності від виду кризи, з якою зіткнулася система.

Управління змінами може бути також спонтанним, викликаним впливом несподіваних чинників нестабільності, або усвідомленим (цілеспрямованим).

Управління змінами включає в себе ряд управлінських процесів, що забезпечують зв'язок різних напрямків в діяльності організації з метою її ефективного функціонування та активного розвитку. Воно неможливе без відповідної підготовки і планування відповідних процесів. Планування організаційних змін охоплює аналітичну і прогностичну діяльність, розробку можливих заходів і вибір відповідної стратегії.

Змістовий модуль 3. ОРГАНІЗАЦІЯ ЯК ОБ’ЄКТ ДОСЛІДЖЕННЯ