Особливості національної податкової системи Німеччини

В адміністративно-територіальному відношенні в склад сучасної Німеччини входять 16 федеральних земель і біля 11 тис. общин (органів місцевого самоврядування), що входять у склад земель.

Для Німеччини властива множинна податкова система, що налічує близько 40 податків. У залежності від закріплення за окремими ланками бюджетної системи податки розділяються на п’ять груп: загальні (надходять у бюджети різних рівнів); федеральні; земельні; общинні (місцеві); церковні. Так, до загальних належать податки (називаємо лише найбільш фіскально значимі з них): прибутковий, корпоративний, на додану вартість, на доходи від капіталу; до федеральних: акцизи на нафтопродукти, тютюнові та спиртогорілчані вироби; страховий податок; до земельних: податок із власників автомобілів, майновий, на спадщину і дарування, акциз на пиво; до общинних: промисловий і поземельний податки. Сучасна система розподілу податків під назвою Великого податкового союзу склалася в ході фінансової реформи 1969 р., у концептуальному плані підготовленої ідеологом і фундатором соціального ринкового господарства в Німеччині Людвігом Ерхардом (1897–1977).

Одна з особливостей податкової системи Німеччини полягає в тому, що по відношенню до окремих податків законодавча ініціатива (компетенція) по їх запровадженню (як за німецьким, так і міжнародним правом Європейського Союзу), бюджетна приналежність одержуваних доходів, організаційно-адміністративний рівень справляння можуть співпадати повністю, співпадати частково, а в окремих випадках навіть не співпадати зовсім. Справляє належне враження кількість і різноманітність податків у Німеччині, система яких має вигляд, відображений у наступній таблиці.

Таблиця 5.1

Податки, їх законодавча компетенція та адміністрування

Отже, функціонування податкової системи Німеччини здійснюється таким чином, що адміністративна компетенція (право справляння податків) не співпадає з законодавчою прерогативою (право установлювати податки та правила їх сплати). Так, власне федеральний уряд збирає лише два види податків: акцизи (крім акцизу на пиво) і мито, обов’язки адміністрування всіма іншими податками від імені федерації покладені на податкові органи земель і общин.

Розподіл надходжень окремих податків між окремими ланками бюджетної системи фіксований у певній пропорціях, має регульований характер або податки повністю закріплюються за певними бюджетами. Так, надходження від акцизів і мита в повних сумах закріплені за федеральним бюджетом. Прибутковий податок із громадян (забезпечує близько 40% бюджетних доходів) розподіляється наступним чином: 42,5% надходжень поступає в федеральний бюджет; 42,5% – у бюджет землі; 15% – у бюджети общин. Корпоративний податок і податок на дохід із капіталу ділиться в пропорції 50 на 50% поміж федеральним і земельними бюджетами. Розподіл податку на додану вартість між трьома видами бюджетів має регульований характер, що періодично змінюється в залежності від кон’юнктурних обставин. Податки на майно, спадщину і дарування, з власників автомобілів закріплені за бюджетами земель, а поземельний податок – за бюджетами общин. Промисловий податок надходить у періодично змінюваній пропорції в усі бюджети.

Таким чином, для Німеччини характерна складна, багатоступенева система розподілу всієї сукупності податкових надходжень між різними бюджетами. Зате така система забезпечує ефективне вертикальне (між федерацією, землями й общинами) та горизонтальне (між окремими землями, а в межах земель – між общинами) фінансове вирівнювання, метою якого є гармонізація можливостей соціально-економічного розвитку всіх регіонів. Особливо велика роль у такому вирівнюванні належить податку на додану вартість у силу його фіскального значення (близько 30% бюджетних доходів), а також мінливої пропорції відрахувань від податку в залежності від податкового потенціалу земель-донорів і дотаційних земель.

Визначення податків як найважливішого джерела державних доходів здійснюється за таким порядком: перед початком роботи над складанням проектів бюджетів федерації, земель і громад на планований період збирається “Робоча група по оцінці податків”. У цю групу входять експерти від федерації, земель і громад, а також від федерального статистичного відомства і науково-дослідних інститутів. Рівень очікуваних податкових надходжень оцінюють на підставі прогнозу передбачуваного загальноекономічного розвитку, а виконані розрахунки слугують федеральному міністерству фінансів для визначення мінімальних витрат бюджету. До обов’язків федерального міністра фінансів відноситься не тільки контроль за ощадливим витрачанням коштів, але й скорочення тих чи інших витрат у зв’язку з загальною економічною ситуацією, якщо балансування бюджету не може бути забезпечене іншим способом. Звідси численні варіанти розроблювальних проектів бюджету федерації, а задача працівників міністерства фінансів полягає в тому, щоб привести рівень державних видатків у відповідність із реальними доходами. Крім того, в процесі складання бюджету мають враховуватися рекомендації Ради по фінансовому плануванню, яка координує дії федерації земель і громад в галузі державного фінансового господарства.

При складанні проектів бюджетів орієнтиром служать доходи конкретних територій (земель і громад) на душу населення. Від земель із високим рівнем душових доходів частково кошти вилучаються і перерозподіляються серед земель із рівнем душових доходів нижче середнього.

Виключна увага в Німеччині приділяється здійсненню регіональної політики. Як відомо, нинішні федеральні землі не одне сторіччя були самостійними державами. Ця національно-історична обставина обумовлює значні відмінності між ними. Постійно йде пошук форми оптимальних взаємин між землями за схемами вертикального і горизонтального податково-фінансового вирівнювання. Мова не тільки про ефективну взаємодію між федерацією (центральною владою) і землями (включаючи общини). Не менш важлива проблема диференційованого горизонтального перерозподілу фінансових коштів між самими землями, (а також общинами), що знаходяться на різних рівнях соціально-економічного розвитку.

Оригінальна система горизонтального й вертикального вирівнювання бюджетної забезпеченості всіх видів бюджетів діє за складною поетапною схемою міжбюджетних відносин, що забезпечує перерозподіл фінансових ресурсів між високодохідними “багатими” землями (Баварія, Вюртемберг, Північний Рейн-Вестфалія) і менш розвиненим “бідним” землям (Саксонія, Шлезвіг-Гольштейн та ін).

Згідно з принципом економічної ефективності, податкова система не повинна перешкоджати ефективному розміщенню ресурсів. Даний принцип означає, що тягар податків має бути розподілений таким чином, аби не блокувати ефективне з точки зору економіки виробництва використання ресурсів у масштабах національної економіки і водночас не порушувати критеріїв податкової справедливості і нейтральності оподаткування по відношенню до окремих господарюючих суб’єктів. Додержуючись принципу економічної ефективності, фіскальна служба має уникати переслідування виключно фіскальної мети своєї діяльності.

Безпосередньо до діяльності податкового відомства відноситься принцип дешевизни або адміністративної економічності, відповідно з яким формулювання податкових законів має бути якомога простішим, а справляння податків не потребувати значних затрат. Йдеться не тільки про мінімізацію витрат на утримання власне податкових органів, але й про граничну простоту податкових законів, тобто економічність адміністрування податків як для функціонерів податкової служби, так і для платників податків під кутом зору зменшення затрат часу, ресурсів і зусиль, пов’язаних із процесом оподаткування.

Принцип гнучкості (еластичності) придає податковій системі здатність автоматично, без змін законодавства реагувати на економічну кон’юнктуру. Тобто, податкові надходження мають спонтанно зменшуватися чи зростати під дією кон’юнктурної динаміки економічних процесів, змінюватися в залежності від обсягу валового національного продукту. Попри цілеспрямовані законодавчі заходи чи додаткові зусилля фіскальної служби податки дають більші чи менші збори в залежності від стану економіки.

Принцип транспарентності (прозорості) оподаткування вимагає, щоб громадянам були зрозумілі як умови оподаткування та правила вирахування податкових зобов’язань, так і відомі напрямки й результати витрачання зібраних податків державними структурами. Даний принцип дозволяє виявити тенденції громадської думки, врахувати її вплив на напрям податкової політики.
Найбільш неоднозначним, суттєво непевним є принцип справедливості в оподаткуванні, оскільки він покликаний забезпечити справедливе ставлення до кожного з платників податків, незважаючи на індивідуальні відмінності між ними та різні, часом протилежні, соціально й суб’єктивно детерміновані уявлення про зміст самої справедливості.