Основні види податків

У НІМЕЧЧИНИ на загальнодержавному і окремо на федеральному, регіональному й місцевому рівнях діє розгалужена система, що налічує близько 40 податків. До числа найбільш фіскально важливих із них, що забезпечують 90% податкових надходжень до бюджетів усіх рівнів, належать усього 15 податків.
Загальні податки:

- прибутковий податок;

- корпоративний податок;

- податок на доходи від капіталу;

- податок на додану вартість;

- податок з обороту імпорту.

За бюджетами федерації, земель і общин закріплені власні податки.

Федеральні податки:

- акцизи на нафтопродукти, тютюнові вироби, спиртогорілчані вироби;

- страховий податок.

Земельні податки:

- податок із власників автомобілів;

- майновий податок;

- податок із спадщини;

- акциз на пиво.

Податки общин:

- промисловий податок;

- поземельний податок.

Розглянемо фіскально-технологічні особливості основних податків. Базою прибуткового податку в Німеччині є сукупний дохід фізичної особи, з якого виділені сім груп доходів: від сільського і лісного господарства; від промислової діяльності; від індивідуальної трудової діяльності (роботи не за наймом); від найманої праці; від капіталу; від здачі майна в оренду; від інших доходів. Не оподатковуються виплати з фондів соціального страхування, державні соціальні допомоги на дітей та деякі інші доходи. Податок сплачується на основі декларації або стягується безпосередньо з джерела доходу. Так, податок із заробітку найманих працівників утримується роботодавцем. В основу оподатковування покладений принцип рівного податку на рівний дохід незалежно від його джерела. Всі, хто отримує доходи з декількох джерел, подають податкову декларацію.

Правильність суми податку визначається після закінчення відповідного календарного року на основі декларації платника. Декларація перевіряється відповідним фінансовим органом і підтверджується у формі податкового повідомлення, якщо перевіркою порушень не виявлено. Платники, що працюють не наймом, зобов’язані щоквартально робити авансові відрахування фінансовому відомству на рівні платежів попереднього року.

При визначенні величини оподатковуваного доходу з сукупного доходу вираховуються так звані особливі та непередбачені витрати. До особливих витрат віднесені затрати, що мають характер матеріального забезпечення платника та його сім’ї в майбутньому: страхові внески, цільові внески на житлове будівництво, витрати на професійне навчання та підвищення кваліфікації, аліменти. В групу особливих витрат входять також витрати на підтримку благодійних, церковних, наукових установ (загальний обсяг таких пожертвувань не може перевищувати 5–10% загальної суми доходів платника). До не передбачуваних витрат належать вимушені затрати у випадку лікування, інвалідності, догляд за хворими членами сім’ї (в межах установленого рівня).
Крім того, при визначенні оподатковуваного доходу з нього вираховуються скидки за віком (для платників, старших 64 років), неоподатковуваний мінімум, скидки на дітей. Подібні досить щедрі знижки оподатковуваної бази і податкові пільги випливають із характеру німецької держави загального добробуту, по суті є елементами соціальної ринкової економіки.

Якщо згідно шедулярної системи оподаткування платники прибуткового податку класифікуються за характером і джерелом одержуваного доходу, то в Німеччині, крім виділення семи груп доходів, традиційно прийнята так звана класна система оподаткування, де в основу класифікації платників на шість класів покладений їх соціально-громадянський статус.

Таблиця 5.2

Класна диференціація платників прибуткового податку

Наявність податкових класів за соціальною ознакою створює додаткові можливості користування пільгами шляхом переходу з класу в клас. Наприклад, працююче подружжя може саме собі створити пільгу таким чином: один із них переходе з третього в п’ятий клас, в такому разі їх сукупний дохід ділиться на дві рівні частини, податок справляється з кожної половини доходу окремо за зниженою в силу прогресивної шкали податковою ставкою, а потім подвоюється. В результаті сума двох податкових зобов’язань, взятих окремо, буде меншим, ніж оподаткування сукупного доходу.

Процедуру справляння прибуткового податку суттєвого спрощують так звані податкові таблиці, за допомогою яких за семи видами оподатковуваного доходу визначають суму податку для всіх шести класів платників. Стосовно найбільш численної категорії платників – працюючих по найму – прибутковий податок стягує роботодавець при кожній виплаті заробітної плати на основі податкової карти, що містить всю необхідну інформацію про платника. Карта, яку заповнюють за місцем проживання, відображає податковий клас, кількість дітей, віросповідання (для нарахування церковного податку), сімейний стан, вік працюючого.

В податкових картах враховані обставини, в яких знаходяться платники, а також передбачені звільнення від оподатковування. До них, зокрема, відносяться (в цифрах на кінецьXX ст.): різдвяні виплати; відшкодування витрат на транспорт для поїздок на роботу і з роботи; витрати на різні види страхування життя, підвищення ділової кваліфікації в; засоби на підтримку сімейного бюджету самотніх із дітьми; суми звільнення від податку в залежності від кількості дітей; суми, призначені для забезпечення старості і ряд інших. Так, по завершенню будівництва приватного житлового будинку встановленою кошторисною вартістю протягом 8 наступних років щорічно сума в розмірі 5% від вартості будинку не оподатковується, тобто через механізм прибуткового податку відшкодовується 40% витрачених коштів на будівлю власного будинку. Для осіб, старших 64 років, оподатковуваний дохід зменшується на 40%, але не більше встановленого розміру. Отже, Німеччина на ділі є щедрою для своїх громадян соціальною державою.

Своєрідний додаток до прибуткового податку – так званий церковний податок. Він справляється на базі прибуткового податку і знаходиться в законодавчій компетенції земель. Платниками податку є члени релігійних громад двох домінуючих у Німеччині християнських конфесій – католицької та євангелічної (протестантської). Податок має цільовий характер, надходження витрачаються на фінансування діяльності церкви та релігійних організацій. Ставка податку складає в різних землях 8–9 % щомісячного доходу офіційно зареєстрованих членів церкви. Вихід із церкви припиняє зобов’язання по сплаті даного податку, але процедура виходу платна і оформляється через адміністративний суд або відділ запису актів громадянського стану.

Податок на прибуток корпорацій (корпоративний податок) – податок на фактично отриманий прибуток корпорацій (компаній) усіх форм власності. У доходах бюджету питома вага цього податку протягом багатьох років знаходиться на рівні 2–6%. Проте він відіграє значну роль у регулюванні виробничо-фінансової діяльності підприємств.

Корпоративний податок справляється в комплексі з податком на доходи від капіталу, що стягується з фізичних осіб безпосередньо при виплаті доходів з капіталу: дивідендів і відсотків (процентів). Податок на капітал забезпечує близько 4% загальної суми податкових надходжень. Оподатковуванню підлягає сума дивідендів після сплати корпоративного податку.

На величину оподатковуваного прибутку суттєвий вплив справляють вільні від податку відрахування в численні резервні фонди. Правила запровадження даних фондів досить ліберальні, їх фірми-платники можуть створювати і ліквідовувати на свій розсуд. Так, існують щонайменше п’ять подібних фондів: для компенсації інфляційного зростання цін на сировину, матеріали та енергію; для акумуляції коштів, одержаних у результати змін оціночної вартості майна підприємства; для прибутку, одержаного від реалізації майна; для компенсації непередбачених фінансових зобов’язань і збитків; пенсійний фонд. Вочевидь, що шляхом маніпулювання величиною фондів компанії по суті мають легальну можливість приховування прибутку. Крім того, оподатковуваний прибуток дозволено зменшувати на суму пожертвувань у благодійні, наукові, громадські фонди, а також на певну суму представницьких затрат. Схеми прискореного списання амортизації також фактично скорочують сукупні податкові зобов’язання підприємницького сектора. На користь бізнесу слугує також вилучення з-під оподаткування процентів за кредити.

У Німеччині встановлено різні рівні корпоративного податку для нерозподіленого прибутку і прибутку, що розподіляється у вигляді дивідендів. На перший погляд, формально має місце подвійне оподаткування прибутку: спочатку на рівні фірми, а потім – на рівні акціонерів. З метою усунення подвійного оподаткування в Німеччині застосовують систему заліків.

Система заліків діє за досить складною процедурою. До 2004 р. сума нерозподіленого прибутку оподатковувалася за ставкою 40%, після розподілу прибутку – 30%. Залишок розподіленого прибутку, тобто дивіденди акціонерів готівкою, повторно обкладаються податком на доходи від капіталу (ставка 25%). Нараховані суми за даними двома актами оподаткування порівнюють із податком, розрахованим за шкалою прибуткового податку. Якщо податок, розрахований за схемою прибуткового податку, перевищує суму податку на розподілений прибуток, то акціонер доплачує відповідну різницю, в противному разі він одержує компенсацію. Для акціонера податок на розподілений у його користь прибуток по формі є авансовим платежем прибуткового податку.

Отже, в економічному плані система корпораційного оподаткування у Німеччині до останнього часу діяла таким чином, що не стимулювала капіталізацію прибутку, оскільки податок на дивіденди акціонерів був нижчим від рівня оподаткування тезаврованого (накопиченого) компанією прибутку. З 1 січня 2004 р. максимальна ставка корпоративного податку знижена до 28,5%, а оподаткування прибутку, розподіленого в порядку дивідендів, залишається на рівні 30%, що тепер стимулює процеси нагромадження прибутку як капіталу.

Декларацію про прибутки за минулий податковий період (календарний рік) корпорації-платники подають до 31 травня поточного року. Декларація містить дані про: прибуток (збиток); відрахування в резервні фонди; адміністративні затрати, пов’язані з сплатою податків всередині країни і за рубежем (корпораційного, на дивіденди, на майно та ін.); виплати членам ради директорів; інвестиції в іноземні компанії та деякі інші показники. До податкової декларації додають бухгалтерський баланс, рахунок прибутків і збитків, акт ревізії, рішення зборів акціонерів. Платежі податку вносять щоквартально до 10 числа в березні, червні, вересні, грудні. На основі декларації підлягаюча сплаті сума податку уточнюється з відповідною доплатою чи поверненням переплати.

Серед податків одним із найбільш фіскально вагомих є податок на додану вартість (ПДВ), який за питомою вагою в дохідній частині бюджету (28%) займає друге місце після прибуткового податку. Нагадаємо, що Німеччина – батьківщина універсального акцизу (податку з обороту). Цей прообраз сучасного податку на додану вартість був введений у 1916 р. Базова ставка податку на додану вартість становить 15%. Пільгова ставка (7%) поширюється на продукти харчування (крім спиртних напоїв, послуг кафе і ресторанів), суспільний транспорт, засоби інформації (книги, газети, журнали), твори мистецтва.

Об’єктом оподатковування є обороти по постачанню товарів, наданню послуг виробничого і невиробничого характеру за плату (грошову винагороду). Не обкладаються постачання товарів на експорт, для морського флоту і цивільної авіації, кредитні операції та операції з цінними паперами. Суб’єктом оподатковування визначено підприємця, хто постійно і самостійно здійснює виробничу, ремісничу, торгову й іншу діяльність із метою отримання доходів. Тобто, підприємцем може бути як фізична, так і юридична особа.

Податок остаточно визначають на базі угод за календарний рік. Однак платник зобов’язаний не пізніше 10 числа місяця, що слідує за місяцем, у якому минає встановлений для нього термін звітності, подати у фінансове відомство податкову декларацію. Як правило, цей термін складає календарний місяць.

Після закінчення календарного року, але не пізніше 31 травня наступного року, платник надає податкову декларацію за рік. Якщо виявляється різниця між фактично виплаченими і підлягаючими сплаті сумами, то вона відповідно або вноситься в бюджет, або повертається платнику протягом місяця.

Своєрідним супутником податку на додану вартість є податок з обороту імпорту, збір якого здійснюють митні органи за ставками ПДВ: 15 і 7%. Крім фіскальної функції (близько 5% загальної суми податкових надходжень), мета даного податку – поставити в однакові конкурентні умови товари, завезені з третіх країн (не членів Європейського Союзу) і звільнені від ПДВ у країнах-експортерах, і аналогічні товари німецького виробництва. База обкладання даним податком – митна вартість імпортованого товару.

До податків, у повних сумах закріплених за федеральним бюджетом, належать ряд акцизів.

Об’єкт акцизу на нафтопродукти – кількість реалізованого бензину, дизельного палива, газу. Акциз сплачує виробник нафтопродуктів. Даний акциз має суттєве фіскальне значення (близько 9% загальних податкових надходжень).

Акциз на тютюнові вироби (біля 3% податкових надходжень) справляється за комбінованою ставкою, що враховує як кількість, так і вартість реалізованої продукції. Податок сплачує виробник.

Акциз на алкогольні напої (0,6% податкових надходжень) має характер фіскальної монополії. Вироблений спирт поступає в розпорядження Федерального монопольного відомства, яке реалізує його фірмам-виробникам горілчаних виробів. Податок сплачує виробник продукції.

Промисловий податок має деякі риси архаїчних реальних (матеріально-речових) податків. Реальний характер податку ґрунтується на відшкодуванні збитків, які будь-яка господарська діяльність наносить навколишньому середовищу, а також на використанні платниками комунальної інфраструктури. Оподатковуються підприємства, що здійснюють промислову, торгову, постачальну та іншу комерційно-господарську діяльність, крім сільського і лісового господарства, а також фізичних осіб вільних професій.

Доходи від промислового податку надходять у місцеві бюджети. Даний податок складається з двох частин – податку на дохід і податку на капітал. Базові податкові ставки установлені на двох рівнях: 5% від прибутку (промислового доходу) і 0,2% від вартості основних виробничих фондів (промислового капіталу). Встановлюється неоподатковуваний мінімум. Фактичні податкові ставки можуть у декілька разів бути вищими від базових, оскільки вони визначаються общинними (муніципальними) органами влади в залежності від місцевих умов. Реальний рівень оподаткування промисловим податком складає 20 і 0,8% відповідно. Звичайно, можливість змінювати ставки в широкому діапазоні перетворює даний податок в ефективний інструмент регіонально-комунальної політики, що в такій же мірі може шкодити інтересам бізнесу.

До об’єктів податку на нерухомість відносяться земельні ділянки та будівлі на цих ділянках, що належать компаніям і приватним особам. Установлена федеральним законодавством базова ставка податку становить 0,35% ринкової вартості нерухомого майна з правом місцевих органів підвищувати ставку на коефіцієнт у межах від 280 до 600% від ринкової вартості землі. В середньому по країні ставка даного податку складає 1,5%. Від сплати земельного податку звільнені державні установи, церква, установи дошкільного виховання, лікарні, інтернати, а також земельні ділянки, призначені для використання в наукових цілях. У рамках політики стимулювання житлового будівництва протягом перших десяти років побудовані житлові будинки не оподатковуються.

Земельний податок стягується поквартально у формі авансових платежів на рівні надходжень за минулий рік. Оклад податку визначають один раз у три роки, при змінах вартості нерухомого майна здійснюється перерахунок.

Податок на власність(майно) у Німеччині має давні традиції, бо був запроваджений ще в 1278 р. Сучасна ставка податку становить 1% від вартості майна фізичних осіб та 0,6% – майна промислових компаній і підприємств. Пільга у вигляді пониженої ставки поширюється на майно в сільському та лісовому господарствах. Не оподатковується майно вартістю менше встановленого мінімуму. При досягненні власником майна віку 60 років пільга підвищується.

Оподаткуванню податком на майно підлягає: майно підприємств сільського і лісового господарства; нерухоме майно юридичних і фізичних осіб; виробниче майно компаній; окремі види особистого майна. Оподатковується майно за мінусом сум заборгованості, зобов’язань по соціальних платежах тощо.

Одна з проблем майнового оподатковування – оцінка вартості майна в силу трудоємкості та затратності даної операції. Загальнодержавна оцінка майна підприємств Німеччини останній раз здійснювалася в 1964 р. В 1974 р. вартість була скорегована за різними коефіцієнтами і визначена як основа для оподаткування майна, (а також для прибуткового податку на підприємства сільського і лісового господарства, промислового і земельного податків). В основі оцінки вартості майна лежить сумарна оцінка всіх елементів майна виходячи з його прибутковості. Нерухоме майно фірми включається в сумарний показник за ціною його реалізації на момент оцінки, виходячи із залишковій вартості, а цінних паперів – із курсової вартості. Встановлено мінімальну величину майна компанії, з якого стягується податок на майно.

Останнім часом у ділових і наукових колах Німеччини посилюється критика податку на майно. Справа в тім, що, по-перше, нерухоме майно компаній підлягає потрійному оподатковуванню: податком на майно, земельним і промисловим податками. По-друге, на відміну від інших місцевих податків податок на майно не вважається витратами виробництва, на суму яких зменшується оподатковуваний прибуток. По-третє, податок на майно підлягає сплаті навіть у тому випадку, якщо компанія закінчила звітний період зі збитком. Тобто, податок приходиться сплачувати за рахунок позики чи продажі майна.

Оподатковуванню підлягає особисте нерухоме майно, а також цінні папери, банківські рахунки, внески в страхові компанії, предмети мистецтва, коштовності, приватні літаки, яхти й інші предмети розкоші. Для платників податків установлений неоподатковуваний мінімум майна. Також передбачені відрахування на кожну дитину.

Податки на споживання. Відповідно до податкового законодавства Німеччини до податків на споживання (акцизів) віднесено оподаткування споживання і/або використання товарів і послуг. Оподатковування товару здійснюється, як правило, на стадії виробництва чи при ввозі товарів через кордон. Розрізняють чотири основних групи товарів, що підлягають оподаткуванню на підставі споживання:

— товари, податкові надходження від яких надходять у бюджет федерації (податок на нафту і нафтопродукти, цукор, чай, лікеро-горілчані вироби, каву, освітлювальні прилади, сіль і деякі інші); частка таких надходжень у федеральний бюджет дещо перевищує 20% усіх податкових доходів центрального уряду;

— товари, податкові надходження від яких поступають у бюджети земель (серед товарів даної групи найбільше фіскальне значення має податок на пиво, по споживанню якого німці знаходяться на одному з перших місць у світі);

— товари, оподатковувані податком на імпортний оборот, що поширюється на більшість імпортованих виробів; даний податок одночасно є і формою податку з обороту (податку на додану вартість);

— товари, оподатковувані місцевими податками (податок на деякі алкогольні і безалкогольні напої, ліцензії на торгівлю в розлив напоїв в кафе, податок на власників собак).

Податки на споживання – одна з найбільш фіскально ефективних і дешевих у адмініструванні форм оподатковування. Витрати на справляння даної групи податків складають всього 0,7% сумарної величини надходжень від цих податків. Висока фіскальна й адміністративна ефективність досягається в силу того, що кількість виробників оподатковуваних товарів порівняно невелика. Так, цукор виробляють 66 заводів, сіль – 42 підприємства, пиво – 1219 броварень. Левову частку доходів забезпечують акцизи на мінеральне паливо, тютюн та каву.

Контроль за правильністю оподаткування споживчих товарів здебільшого покладений на митну службу, однак на рівні земель і місцевих органів самоврядування контроль здійснюють фінансові відомства.

Соціальні нарахування на фонд заробітної плати складають 6,8%, що розподіляються в рівній пропорції між працівником та роботодавцем.

Значний суспільний резонанс викликало запровадження в 1999 р. так званого екологічного податку на бензин та інші нафтопродукти, розрахованого на скорочення споживання нафтопродуктів із метою захисту навколишнього середовища від забруднення шкідливими викидами. Навряд чи даний податок призвів до помітного зменшення інтенсивності автомобільного руху, але безперечно переніс витрати по ліквідації негативних ефектів із державного бюджету на тих, хто створює ці самі негативні ефекти.

Загалом, попри унікальну множинність і розмаїтість податкової системи, для Німеччини властива висока степінь збирання податків. Такий результат обумовлений декількома факторами: дисципліною і відповідальністю платників податків, національною схильністю до установленого порядку; високим рівнем професіоналізму персоналу податкової служби; докладним, якісно розробленим податковим законодавством, яке, зазвичай, виключає суперечливу інтерпретацію окремих положень, а тому зводить до мінімуму конфлікти між платниками і податковими органами з приводу змісту норм закону.

4. Особливості оподатковування в сільськогосподарському секторі

Функціонування податкової системи можна вивчати і під галузевим кутом зору. В такому контексті для вітчизняних спеціалістів і неофітів фінансової науки повчально познайомитися з особливостями оподатковування сільського господарства Німеччини. Особливе положення аграрного виробництва обумовлене високою конкуренцією на ринку продовольчих товарів, як на внутрішньому ринку Німеччини, так і в рамках ЄС, значним експортом дешевої сільськогосподарської продукції з інших країн і, як наслідок, фінансовою нестійкістю окремого фермерського господарства. Саме в цій галузі найбільш показово реалізована регулююча функція німецької соціальної держави з ринковою економікою. Тому в аграрному секторі широко застосовуються податкові пільги, спрощені методи нарахування, а також повне звільнення від податків.

У сільському господарстві Німеччини діють такі податкові пільги: спрощене визначення прибутку для дрібних господарств; прискорена амортизація на машини, устаткування, будівлі; інвестиційні пільги; спрощене нарахування податку на додаткову вартість, справляння ПДВ за зниженою ставкою 7%; звільнення окремих сільськогосподарських кооперативів від корпоративного та промислового податків, а також податку на майно; запровадження на перші 10 років неоподатковуваного мінімуму для прибутку, майна та звільнення від промислового податку кооперативів, що обслуговують фермерів.

Крім того, у сільському господарстві діють усі податкові пільги, передбачені для прибуткового оподатковування, та інші пільги, що діють для всієї економіки Німеччини (щодо регіонального розвитку, охорони навколишнього середовища тощо). Для цілей оподатковування сільськогосподарські виробники розділені на три групи, для кожної з яких визначений окремий метод підрахунку доходу (прибутку).

До першої групи відносяться господарства (у Німеччині їх близько 110 тис., 16% від загальної кількості), посівна площа яких перевищує 32 га або ті, які мають річний прибуток понад встановлений розмір. Такі господарства ведуть бухгалтерську звітність на основі складання балансу виробничого і невиробничого майна. Для оцінки окремих частин майна (машин, будівель, худоби, споруджень, запасів, врожаю, житлових будівель, домашнього майна) застосовується його усереднена оцінка на початок і кінець року. Збільшення вартості майна вважається прибутком, що підлягає оподатковуванню. До прибутку також додаються всі особисті витрати власника ферми. При оцінці майна застосовують 20%-ну надбавку до його вартості, визначеної у 1974 р.

Друга група охоплює сільськогосподарські ферми з посівною площею від 25 до 32 га або сукупним доходом, що знаходиться у визначеному діапазоні. Якщо підприємства, що мають зазначену площу оброблюваної землі чи відповідний дохід, не ведуть обліку своїх доходів і витрат, то податковий інспектор має право збільшувати доходи (до 20% у рік), зазначені в податковій декларації власника ферми. Зазвичай, даний захід спонукає фермерів вести бухгалтерський облік за установленою формою. Друга група господарств налічує 7%, а надходження прибуткового податку від них складають 17% від загальних надходжень зазначеного податку.

Третя, найбільш численна груп сільськогосподарських підприємств не веде офіційної звітності про результати діяльності. Вони складають близько 50% усіх виробників у аграрному секторі. Такі господарства мають річний прибуток не вище встановленої суми і/або земельну ділянку менше 25 га.