Діяльність як основа буття людини. Взаємозв’язок природи та суспільства.

Всі наші міркування про людину підводять до висновку, що основою буття людини постає діяльність як особливий, специфічний прояв людської активності. Людська діяльність має перетворювальний, а не пристосувальний характер. Людина, створюючи культуру, змінює природу.

Філософія історичного матеріалізму розглядає суспільство як результат розвитку природи. Разом з тим, між природою та суспільством існують глибокі відмінності.

„В природі діють одна на одну лише сліпі несвідомі сили, у взаємодії яких і проявляються загальні закономірності ... І навпаки, в історії суспільства діють люди, одаровані свідомістю ... Тут нічого не робиться без свідомого наміру, без бажаної мети. Але як не важлива ця відмінність, вона зовсім не заперечує того факту, що хода історії підпорядкована внутрішнім загальним законам.” (Ф.Енгельс).

Матеріалістичний погляд на суспільство дозволяє зрозуміти і механізм зв’язку між ним і природою. Цей механізм заключається в процесі праці.

В процесі праці люди не тільки створюють матеріальні цінності, але й формують самих себе як свідомих істот, які вміють мислити.

Природа виступає як „об’єкт” матеріальної виробничої діяльності, як її первинний предмет (лат. „objectum”– предмет).

Людина, яка відображує природу в своїй свідомості і ставить перед собою певні особисті та суспільні цілі, є суб’єктом цієї діяльності (лат. “subjectum” – присудок, активно діюча особа).

З одного боку, людина сама є продуктом природи. Природа – найважливіша з матеріальних умов її життя. Природні багатства, енергетичні ресурси, родючі ґрунти, наявність повітря, води, клімат і т.д. певним чином впливають на розвиток суспільства.

З іншого боку, людина в процесі праці видозмінює природу.

Ставлячи перед собою конкретні завдання і добиваючись їх здійснення, люди змінюють природу так, що остаточні результати їх діяльності часто бувають протилежними початковим цілям і намірам.

Саме це мав на увазі Ф.Енгельс, коли півтора століття тому говорив: „Однак не будемо занадто зваблюватися нашими перемогами над природою. За кожну таку перемогу вона нам мстить. Кожна з цих перемог має, щоправда, в першу чергу ті наслідки, на які ми розраховували, але в другу і третю чергу зовсім інші, непередбачені наслідки, які дуже часто знищують значення перших.”

Відомо, що тварини також впливають на оточуюче природне середовище. Однак вплив людини в сотні, а то й в тисячі разів сильніший.

Деякі філософи роблять висновок, що розвиток суспільства несумісний з розвитком і збереженням природи. Виник навіть особливий філософський напрямок – алармізм (англ. alarm – тривога), який стверджує, що розвиток суспільства приведе до остаточного знищення оточуючого середовища і, як наслідок, до загибелі самої людини. В різних країнах вживають заходи, приймають спеціальні закони, які регулюють відносини суспільства з природою. Виникають суспільні рухи („Грін піс”, партії „зелених”), що борються за збереження оточуючого середовища.

Правильна, гармонійна взаємодія людини з природою, яка забезпечує прогресивний розвиток суспільства і разом з тим не приводить до руйнування природи, можлива тільки при умові перетворення самого суспільства.