Організація і управління державними фінансами.
Важливою рисою сучасного економічного мислення є висока діловитість, бережливе відношення до національного багатства, використання як матеріальних ресурсів, трудового потенціалу країни, так і фінансових ресурсів.
Засвоївши те, що фінанси пов'язані з розподілом вартості валового суспільного продукту на всіх стадіях його руху: виробництва, розподілу, обміну і споживання, потребують організації і управління цими процесами, їх планування задля забезпечення індивідуального і суспільного кругообігу виробничих фондів на розширеній основі, регулювання регіональної і галузевої структури економіки.
Вплив фінансів на соціальні і економічні процеси в країні не можна зрозуміти без розуміння фінансової політики держави і механізму її втілення.
Фінансова політика України має базуватися на пізнанні і вмілому використанні об'єктивних економічних законів розвитку громадянського суспільства. Втілення в життя цієї політики відбувається в ланках державних органів, діяльність яких направлена на мобілізацію фінансових ресурсів, їх раціональний розподіл і використання для забезпечення функцій держави. Забезпечення раціонального використання фінансових ресурсів можна досягти на основі їх організації, управління і планування.
Із теорії, поняття "організація" – це упорядкований процес прийняття рішень з використання фінансових ресурсів.
Організація мобілізації, розподілу і раціонального використання фінансових ресурсів державою полягає в розробці і використанні найбільш ефективних і раціональних методів поєднання свідомої діяльності людей з законодавчими, нормативними актами, що регулюють фінансові відносини в процесах розподілу і перерозподілу. В цих умовах правові акти визначають коло юридичних і фізичних осіб, на які поширюється дія правової норми; права і обов'язки юридичних і фізичних осіб з питань мобілізації і використання фондів фінансових ресурсів і є основою для прийняття відповідних дій з виконання правових норм.
Суб'єктами фінансових правових відносин є держава, громадяни, господарські суб'єкти. Всі фінансово-правові відносини виникають і припиняються на законодавчій основі.
Фінансова політика,передусім самостійний напрям діяльності держави в галузі організації фінансових відносин через сукупність заходів, їх видів, форм і методів мобілізації фінансових ресурсів та використання їх на потреби держави.
Сутність фінансової політикивизначається створенням фінансових умов, спрямованих на сприяння розвитку пріоритетних галузей економіки держави та надійних соціальних гарантій громадян. Засадничими основами ведення державної фінансової політики є:
Ø розробка концепції фінансової політики за основними напрямами, цілями, завданнями;
Ø створення відповідного господарсько-фінансового механізму;
Ø планування і управління фінансовою діяльністю держави.
Втілення фінансової політики проводиться через:
Ø фінансове законодавство;
Ø форми і методи мобілізації фінансових ресурсів;
Ø розподіл і перерозподіл фінансових ресурсів між окремими верствами жителів, галузями, територіями;
Ø структури доходів і видатків держави, системи вирівнювання територій.
На формування фінансової політики держави впливають як зовнішні, так і внутрішні чинники. Наприклад, економічна залежність держави від сировинних ресурсів, обміну технологіями, експортних можливостей держави, п інтеграції у світові економічні системи. Це зовнішні чинники.
Внутрішніми чинниками формування фінансової політики є форми власності, економічна самостійність підприємств, самоврядування і самофінансування регіонів, система ціноутворення і оплати праці, стабільність грошової одиниці, форми фінансових ринків. На фінансову політику держави впливають також інші чинники, що диктуються тими економічними умовами, які склалися на певному етапі господарського розвитку. Отже, фінансова політики є динамічним процесом, що змінюється, коригується з врахуванням потреб життя.
Проте, є загальні принципи фінансової політики для держав з демократичними засадами суспільного життя та авторитарною системою. В цих умовах фінансова політика виокремила такі типи: класичну, регулюючу, планово-директивну .
З розвитком держави змінюється і фінансова політика оскільки особливості поточного етапу розвитку економіки країни, її соціальної сфери, інтереси правлячих партій зумовлюють використання того чи іншого типу фінансової політики.
Класичний тип фінансової політикиспрямований на невтручання держави в економіку; забезпечення вільної конкуренції; ринковий механізм, як головний регулятор виробничих процесів. Така фінансова політика базувалася на теорії А. Сміта та Д. Рікардо.
Регулюючий тип фінансової політикихарактеризується використанням державою фінансів при виконанні функцій управління економічними і соціальними. процесами. Основним інструментом втручання в економіку є державні видатки. Механізмом регулювання стає податок з доходів фізичних осіб за прогресивними ставками, що дозволяє збалансувати державний бюджет. Наступним джерелом бюджету є позичковий капітал. Фінансова політика кейнсіанського періоду (20-ті роки XX століття) була спрямована на високий рівень зайнятості та ефективну систему фінансування соціальних потреб. Наприкінці 70-х років XX століття посилилися тенденції до зростання безробіття, посилення інфляції, що призвело до появи альтернативних концепцій в економічній теорії. Значної ваги набули монетаризм, теорія раціональних очікувань і економіки пропозиції. Підвищується роль податків.
Планово-директивна фінансова політика,метою якої є забезпечення максимальної концентрації фінансових ресурсів державою через вилучення коштів у державних, корпоративних підприємств, громадян та органів місцевої влади. Такий тип державної фінансової політики використовувався у країнах з адміністративно-командною системою управління економікою.
Фінансова політика України, передусім, спрямована на сприяння розвитку виробництва. Формування оптимальної структури економіки забезпечує не лише обороноздатність держави, але і цивілізовані умови та гідний рівень життя.
Інший важливий напрям фінансової політики держави є мобілізація і використання фінансових ресурсів на забезпечення соціальних гарантій. Більшість соціальних гарантій мають загальнодержавне значення. Такими гарантіями є освіта, оборона, охорона здоров'я, культура, державне управління, соціальне страхування, допомога малозабезпеченим та інше.
Основою фінансової політики України є монетарна політика. Посилення ролі фінансового впливу на економіку здійснюється через децентралізовані фонди фінансових ресурсів, підвищення самостійності регіональної фінансової політики, розмежування функцій управління фінансами певних рівнів державної влади. Однак, питання боротьби з інфляцією, піднесення виробництва, підвищення соціальної захищеності громадян потребують цілеспрямованої фінансової політики України.
Для впливу на процеси суспільного відтворення держава через певний господарський механізм ціленаправлено спрямовує діяльність продуктивних сил на створення суспільного продукту, а також організації складної системи фінансових відносин при розподілі і перерозподілі цього продукту. Важливою складовою частиною господарського механізму є фінансовий механізм. Саме через фінансовий механізм, як сукупність методів і форм, інструментів і важелів впливу на економічний і соціальний розвиток суспільства в процесі розподільчих і перерозподільчих фінансових відносин, можливо втілити завдання фінансової політики.
Економічна сутність фінансового механізму закладена в його функціях:
Ø забезпечення фінансовими ресурсами держави;
Ø фінансове регулювання економічними і соціальними процесами держави.
За характером виконання цих функцій фінансовий механізм є:
Ø директивним;
Ø регулюючим.
Директивиий фінансовий механізмвиражає фінансові відносини держави з іншими суб'єктами цих відносин. З боку держави розробляється система кількісного і якісного вираження фінансового механізму – суб'єкти і об'єкти зосередження і витрачання фінансових ресурсів, показники, ставки, норми, строки, санкції, пільги, тобто інструменти здійснення руху фінансових грошових коштів.
Для прикладу, через методи бюджетного фінансування здійснюється фінансове забезпечення відповідних рівнів господарського управління. Втім, при бюджетному фінансуванні враховуються умови визначення обсягів фінансування, періодичність передачі коштів, норми певних видів витрат а т. ін. водночас, щоб профінансувати відповідні заходи або програми, необхідно відпрацювати і законодавчо встановити форми мобілізації фінансових ресурсів.
Фінансовий механізм регулювання використання фінансових ресурсів забезпечує державі через певні форми і методи стимулювати або локалізувати ті чи інші економічні, соціальні процеси. Так, направляючи кошти на розвиток економіки, держава стимулює розвиток таких виробництв, які в умовах ринку не можуть забезпечити свій розвиток за рахунок власних ресурсів. З іншого боку, через методи мобілізації ресурсів, диференціацію ставок і пільг досягається прискорення або стимулювання розвитку окремих виробництв.
За функціональними ознаками виокремлення сфер і ланок фінансових відносин фінансовий механізм розрізняють:
Ø функціонування державних фінансів;
Ø страховий механізм;
Ø кредитний механізм:
Ø фінансовий механізм підприємств і господарських організацій.
Проте, кожний із цих фінансових механізмів складається з окремих ланок. Так, фінансовий механізм державних фінансів ділиться на бюджетний механізм і механізм функціонування позабюджетних фондів, а також фінансовий механізм держави.
Всі ланки фінансового механізму взаємопов'язані і взаємозалежні, оскільки складають єдине ціле. Складові фінансового механізму різняться між собою за рівнем складності і розгалуженості його елементів.
Наприклад, для бюджетного механізму характерна система багатьох податків і доходів, різноманітних напрямів використання бюджетних коштів, методів бюджетного фінансування. Однак, фінансовий механізму цілому є принциповою схемою практичного використання фінансів в економіці держави. Складовими частинами його є:
Ø фінансові показники;
Ø фінансові методи;
Ø фінансові важелі;
Ø правове забезпечення;
Ø нормативне забезпечення;
Ø інформаційне забезпечення.
За допомогою фінансового механізму, при умові, якщо функціонують усі його складові, держава може спрямувати економічний і соціальний розвиток країни до потреб громадян.
Дієвість фінансового механізму визначається через фінансові показники.
За визначенням, фінансові показникипередусім є абсолютними величинами, що характеризують фінансовий стан держави через результати господарської діяльності підприємницьких суб'єктів, доходи громадян держави, розподіл і перерозподіл ВВП.
Система фінансових показників характеризується зведеними і індивідуальними показниками.
Зведені показникивіддзеркалюють процеси на макрорівні, визначають загальноекономічні пропорції, рівень фінансового забезпечення економічного і соціального розвитку, дають оцінку ефективності суспільного виробництва. До них слід віднести: загальнодержавні, галузеві та територіальні показники. Узагальнюючими є баланс фінансових ресурсів, що створюються в державі, обсяг доходів і видатків бюджету. Втім, узагальнюючі показники деталізуються віндивідуальних.
Індивідуальні фінансові показникихарактеризують мікроекономічні процеси. Зокрема, обсяг фінансових ресурсів деталізується прибутком, різноманітними видами податків та відрахувань, які характеризують окрему сторону фінансової діяльності держави, регіону. Загальний показник доходів бюджету можна деталізувати через платежі працюючих громадян, платежі підприємницьких структур, витрати на одну особу на освіту, витрати на соціально-культурні потреби, тощо.
Фінансові методи управління державними фінансамизабезпечують цілеспрямований вплив на формуванняфінансових відносин між державою і суб'єктами цих відносин. Вони охоплюють:
1) планування і прогнозування;
2) фінансовий контроль;
3) фінансове забезпечення;
4) фінансове регулювання.
Фінансове планування і прогнозуванняспрямоване на визначення обсягів фінансових ресурсів держави в цілому; обсяги ресурсів, що зосереджуватимуться і розподілятимуться через бюджетну систему та інші фінансові інституції, а також тих, що будуть у розпорядженні державних підприємств і громадян. Фінансові плани складають всі ланки державних фінансів. За допомогою державних планів встановлюється раціональне співвідношення між джерелами фінансування капітальних вкладень, приросту новоствореної вартості, визначаються оптимальні пропорції між власними, позиченими та іншими ресурсами. Найважливішою частиною фінансового планування є бюджетне планування.Воно забезпечує визначення тієї частини фінансових ресурсів, яка в плановому періоді буде мобілізована в державний бюджет та використана на загальнодержавні цілі. Фінансове планування базується на правильно визначених макроекономічних показниках, таких як обсяги валового внутрішнього продуту, фонду оплати праці, прибутку, загального обсягу фінансових ресурсів. Розрахунок планових і прогнозних фінансових показників проводиться за допомогою різноманітних методів:
1) методу екстраполяції;
2) нормативного методу;
3) методу математичного моделювання;
4) балансового методу.
Метод екстраполяції дозволяє на основі показників звітного періоду, коригуючи їх на відносно стійкий темп змін, визначити планові фінансові показники.
Нормативний метод базується на використанні норм і нормативів, зокрема, при плануванні діяльності бюджетних установ і організацій.
Метод математичного моделювання дозволяє побудувати модель, що імітує реальні економічні і соціальні процеси.
Балансовий метод дозволяє вирівняти використання фінансових ресурсів з джерелами їх формування.
Фінансовий контроль здійснюється уповноваженими законодавчими органами задля перевірки правильності розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту та національного доходу. Цей контроль здійснюється:
Ø за дотриманням фінансово-господарського законодавства в процесі формування та використання фондів грошових коштів;
Ø задля оцінки ефективного і цільового використання фінансових ресурсів.
Ø Різновидами фінансового контролю є:
Ø ревізія – це повна перевірка фінансово-господарської діяльності економічного суб'єкта, щодо законності, правильності та ефективності використання грошових коштів;
Ø аудиторський контроль– встановлює достовірність бухгалтерської і фінансової звітності. Він є незалежним, невідомчим фінансовим контролем.
Методами фінансового забезпечення господарських суб’єктівє бюджетне фінансування, бюджетне кредитування, самофінансування, інвестування, оренда.
Державне фінансове регулюванняздійснюється через систему законодавчих і нормативних документів, які забезпечують вплив держави на фінансові процеси. Вони охоплюють Закони України, Постанови Верховної Ради України, Укази Президента України, нормативні акти Міністерств, місцевих Рад.
Дієвість фінансового механізмузабезпечується через фінансовий інструментарій. Він охоплює фінансові важелі, стимули, санкції, штрафи тощо.
Фінансові важелічерез конкретні форми мобілізують доходи до бюджету (податки, збори, обов'язкові платежі, відсотки за кредит штрафи) і забезпечують бюджетне регулювання дотаціями, субвенціями, субсидіями.
Фінансові стимулиспрямовані на забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету. За допомогою системи стимулювання можна впливати на інтереси суб'єктів задля підвищення заінтересованості у досягненні певних результатів. До них слід віднести:
Ø на рівні господарських суб'єктів – фонди стимулювання, які створюються за рахунок відрахувань від прибутку;
Ø фінансові пільги (податкові, прискорена амортизація).
Санкції(фінансові, матеріальні) спрямовані на посилення відповідальності господарських суб'єктів за виконання своїх зобов'язань, зокрема, за неповне і несвоєчасне надходження коштів до бюджету, неекономічне і неефективне використання бюджетних асигнувань. Такими санкціями є штрафи, які накладаються на порушника угоди, законодавства, і пеня, що сплачується порушником грошових зобов'язань. Вона визначається у відсотках від суми простроченого платежу за кожний прострочений день.
Дата добавления: 2015-08-26; просмотров: 871;