Система державних фінансів

Ланки державних фінансів
На рівні формування		Фінанси підприємств	Цільові фонди	Державний кредит	Резервні та страхові фонди
Державні фінанси	Фінанси державних підприємств	Централізовані державні фонди	Державні позики	Державне страхування	Державні резервні фонди
Місцеві фінанси	Фінанси комунальних господарств	Регіональні цільові фонди	Місцеві позики	______	______

Бюджет в контексті теорії фінансів є публічною або фіскальною економікою, продуктивність якої вимірюється обсягом і якістю суспільних благ. За допомогою бюджету здійснюються мінові акти «купівлі-продажу» за схемою «податки-блага». Між державою і суб'єктами здійснюється мінова угода, де податки, збори, платежі є формою залучення коштів і їх участі у фінансуванні потрібних їх затрат. У такий спосіб держава забезпечує перерозподіл фінансових ресурсів, що знаходяться у розпорядженні громадян, юридичних осіб, держави.

З іншого боку, держава впливає на розвиток економіки шляхом прямої участі (бюджетне фінансування загальнодержавних структуруючих інвестиційних програм; кредитування за рахунок бюджету), чи завдяки посередницькому регулюванню (рис. 2).

З запровадженням засад самостійності кожного бюджету стало можливим розглядати бюджет як такий, а не лише вести мову про державний. Державний бюджет як сукупність бюджетів країни нині замінено поняттям «зведений бюджет».

Рис.2. Бюджетна програма держави.

Фінанси державних і комунальних підприємств представляють собою сукупність грошово-фінансових відносин зв'язаних з утворенням первинних доходів і накопиченням, їх розподілом і використанням. Фінанси підприємств – основа державних фінансів. Однак, з утворенням ринкових відносин їх частка поступово зменшуватиметься.

Майно державних і комунальних підприємств знаходиться відповідно в

державній або комунальній власності і закріплені за ними на правах господарської діяльності.

Організація фінансів цих підприємств визначається їх галузевою приналежністю і особливостями виробленої продукції. Основою організації фінансів є принцип самоокупності і самофінансування.

Державні цільові фонди - це своєрідна форма акумулювання і перерозподілу грошовихкоштів, які використовуються для фінансування конкретних потреб загальнодержавного значення та додаткового фінансування регіональних потреб.

Позабюджетні фонди певною мірою доповнюють державний бюджет, проте вони мають суто цільове призначення і управляються автономно. За ознакою цільового використання коштів їх можна об'єднати в три групи. Перша охоплює позабюджетні фонди соціального страхування загальнодержавного значення:

Ø Пенсійний фонд;

Ø Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності;

Ø Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

Ø Фонд загальнообов'язкового соціального страхування на випадок безробіття.

Ø Інша група охоплює позабюджетні фонди міжгалузевого і виробничого призначення:

Ø Фонд для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;

Ø Державний фонд охорони навколишнього природного середовища;

Ø Державний дорожній фонд;

Ø Державний фонд конверсії;

Ø Валютний фонд.

Цільові позабюджетні фонди міжгалузевого і виробничого призначення створюються на державному рівні для фінансування затрат на науково-дослідну роботу, стабілізацію і розвиток господарських галузей, соціальних і матеріально-технічне забезпечення окремих відомств.

В третю групу входять різноманітні позабюджетні фонди територіального призначення. Вони за своєю назвою відрізняються, проте їх суть однакова:

Ø акумулювати деякі неподаткові доходи на спеціальних рахунках органами місцевого самоврядування у банківських установах;

Ø витрачати кошти на свій розсуд у відповідності до статуту фонду.

Дозвіл на утворення фонду приймають органи місцевого самоврядування.

За допомогою кредиту суб'єкт економічних відносин долає розрив у часі між потребою у фінансових ресурсах та їх наявністю. Кредит поповнює брак власних грошових коштів, необхідних для повного і своєчасного фінансування капітальних вкладень або поточних витрат.

Державний кредит виражає кредитні відносини між державою (в особі Міністерства фінансів, республіканських і місцевих органів влади) та господарськими суб'єктами, фізичними особами, нерезидентами, іноземними державами. Кредитні відносини виникають з приводу отримання або надання грошових коштів всередині країни і з нерезидентами (зовнішній кредит). Для покриття бюджетного дефіциту держава мобілізує додаткові грошові кошти. В окремих випадках держава виступає гарантом, беручи на себе відповідальність за повернення кредиту, який взяли господарські суб'єкти.

Кредит отриманий Урядом забезпечується державною власністю.

Несвоєчасне повернення кредиту (внутрішнього, зовнішнього) збільшує заборгованість держави, яка включає основний борг і відсоткові нарахування як на основний борг, так і на відстрочений.

В результаті він лягає тягарем на видаткову частину бюджету. Величина державного боргу дає підстави для висновку про результативність правління влади.

Наступним напрямом акумулювання державних грошових коштів є державне страхування, спрямоване на подолання і відшкодування можливих надзвичайних збитків застрахованих громадян, їх майна чи виплати грошових коштів громадянам на випадок втрати ними майна і працездатності.

Страховий фонд цільового призначення формується за рахунок внесків учасників страхування. Розмір страхового внеску залежить від кількості страхувальників: чим ширше коло страхувальників тим менший розмір страхового внеску.

Держава виступає страховиком і розпорядником страхових фондів. Функціями державного страхування є:

Ø попередження ризику;

Ø збереження грошових коштів;

Ø контроль за використанням грошових коштів страхового фонду.

Для попередження настання страхових випадків з боку держави розробляються запобіжні заходи, фінансування яких здійснюється із страхового фонду.

Функція накопичення і збереження у страховому фонді грошових

коштів полягає у страхуванні життя громадян і здійсненні страхового захисту досягнутого рівня життя.

З боку держави забезпечується контроль за мобілізацією страхових платежів і цільовим використанням коштів страхового фонду.

Наприкінець, найголовніша функція - ризикова, оскільки страхування спрямоване на відшкодування збитків у зв'язку з наслідками страхових випадків.

За формою державне страхування є обов’язковим. Обов’язкова форма страхування охоплює всі об’єкти, передбачені законом про обов’язкове страхування і страхувальник передбачає своєчасність внесення в повному обсязі страхових внесків. Державний нагляд за страховою діяльністю здійснює міністерство фінансів та його органи на місцях.

Для відшкодування непередбачуваних витрат і спеціальних потреб державою створюються фінансові та матеріальні резервні фонди:

Ø Державний фонд дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння;

Ø Державний матеріальний резерв;

Ø Резервний Фонд Кабінету Міністрів;

Ø Нерозподілений резерв коштів місцевих бюджетів.

Фонд дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння формується із:

Ø запасу дорогоцінного металу;

Ø запасу дорогоцінного каміння;

Ø запасу золота, що систематично поповнюється;

Ø історичних цінностей дорогоцінних металів та коштовностей.

Матеріальний резерв формується за кошти Державного бюджету України.

Ресурси матеріального резерву використовуються для:

Ø усунення диспропорцій, що виникли на внутрішньому ринку;

Ø надання підтримки окремим підприємствам чи галузям;

Ø надання гуманітарної допомоги;

Ø усунення наслідків надзвичайних ситуацій та інше.

Матеріальний резерв формують:

Ø запаси матеріально-технічних цінностей, сировинні ресурси;

Ø запаси продовольства для забезпечення стратегічних потреб держави.

Резервний фонд Кабінету Міністрів України формується за кошти Державного бюджету у відповідному розмірі, визначеному ВРУ. Кошти фонду використовуються для фінансування:

Ø невідкладних витрат в економіку України;

Ø соціально-культурних заходів не передбачених до прийняття Державного бюджету.

Фінансування видатків з резервного фонду проводиться на підставі висновку Міністерства фінансів та Міністерства економіки України.

1.4. Правові і організаційні засади державних фінансів.

Важливою формою управління фінансовими відносинами, що виникають при розподілі фінансових ресурсів з боку держави є планове регулювання. Усі дії держави у галузі фінансів мають здійснюватися на основі правових актів. Функції цих актів такі:

Ø визначати коло юридичних і фізичних осіб, на яких поширюється дія правових норм;

Ø визначати права та обов'язки юридичних і фізичних осіб, щодо мобілізації та використання фондів фінансових ресурсів;

Ø визначати певні дії щодо виконання певних норм.

Введення юридичних норм дозволяє встановити єдині правила організації фінансових відносин, захистити економічні інтереси суспільства і окремих громадян. Дотримання правових норм забезпечує сувору фінансову дисципліну, дозволяє впроваджувати єдину політику у галузі фінансів.

Отже, правові норми, що регулюють фінансові відносини, становлять систему фінансового права, яка ґрунтується на Конституції України. На основі Конституції прийняті закони, що регулюють економічні відносини між державою, господарюючими суб'єктами та фізичними особами.

Фінансовим правом регулюються:

Ø майнові відносини, що формуються державою у процесі створення і використання нею грошових фондів;

Ø відносини, що виникають при формуванні доходів бюджету, позабюджетних фондів, цільових фондів тощо;

Ø відносини, що виникають при фінансовому контролі дотримання фінансової дисципліни при використанні коштів.

Від імені держави організаційну роботу з виконання чинного законодавства здійснюють фінансової органи:

Ø Міністерство фінансів;

Ø Державна фіскальна служба;

Ø Державна фінансова інспекція;

Ø Державне казначейська служба;

Ø Рахункова палата;

Ø Департамент з нагляду за страховою діяльністю;

Ø Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку;

Ø Дирекція цільових фондів: пенсійного, соціального страхування.

Міністерство фінансів, як центральний орган виконавчої влади:

Ø формує і забезпечує впровадження фінансової політики;

Ø складає проект Державного бюджету;

Ø організовує виконання Державного бюджету та здійснює контроль за його виконанням;

Ø проводить методичну роботу з питань фінансового та бюджетного планування;

Ø забезпечує управління державним внутрішнім та зовнішнім боргом;

Ø здійснює контроль за випуском і обігом цінних паперів;

Ø вивчає валютно-фінансові проблеми у галузі міжнародного економічного співробітництва;

Ø розробляє пропозиції щодо податкової політики, вступу України до міжнародних фінансових організацій та подає до Кабінету Міністрів.

Державна фіскальна служба:

Ø розробляє пропозиції щодо вдосконалення податкового законодавства, прийняття нормативних актів;

Ø проводить методичну роботу з питань оподаткування;

Ø веде Державний реєстр фізичних осіб-платників податків;

Ø формує єдиний банк даних про платників-юридичних осіб;

Ø здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, розкриває злочини та інші правопорушення в галузі оподаткування.

Державна фінансова інспекція здійснює незалежний державний фінансовий контроль від імені виконавчої гілки влади. Вона забезпечує:

Ø контроль за витрачанням коштів, матеріальних цінностей в міністерствах, відомствах, державних комітетах, державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і установах, які отримають кошти з бюджетів усіх рівнів;

Ø контроль за станом і достовірністю бухгалтерського обліку і звітності в цих установах;

Ø усунення виявлених недоліків і порушень розробленням пропозицій щодо заходів запобігання.

Державна казначейська служба організовує:

Ø касове виконання Державного та місцевих бюджетів України;

Ø ведення обліку виконання Державного бюджету України та місцевих бюджетів;

Ø розподіл відрахувань від загальнодержавних податків, зборів та обов'язкових платежів за нормативами між рівнями бюджетної системи;

Ø управління наявними коштами Державного та місцевих бюджетів, державних позабюджетних фондів у межах визначених видатків;

Ø розробку нормативно-методичних документів бухгалтерського обліку та звітності.

Рахункова палата забезпечує:

Ø контроль за своєчасним виконанням Державного бюджету, фінансування загальнодержавних програм, укладання угод про державні позики і кредити;

Ø контроль за використанням золотого запасу, дорогоцінних металів та каменів;

Ø нагляд за проведенням операцій з розміщення золотого резерву і резерву в іноземній валюті.

<1 2 345 6 7 >

Дата добавления: 2015-08-26; просмотров: 946;