Історичні передумови формування державних фінансів.

ПРИЗНАЧЕННЯ І РОЛЬ

Історичні передумови формування державних фінансів.

Теоретичні основи державних фінансів, їх завдання.

Структура державних фінансів України.

Правові і організаційні засади державних фінансів.

Організація і управління державними фінансами.

Історичні передумови формування державних фінансів.

Державні фінанси, як система економічних відносини формувалися внаслідок розподілу і перерозподілу ВВП між верствами жителів держави, підприємницькими суб’єктами і окремими територіями.

Державні фінанси мають особливі принципи організації і функціонування. Вони с основою економічної стабільності в державі, через які здійснюється її вплив на формування соціальних і демократичних умов життя громадян.

Сучасне тлумачення державних фінансів базується на історичному процесі еволюції суспільства – від трансформації натурального господарства у грошово-мінове, до становлення держави з її економічною та фінансовою системами. Більшість вчених, які досліджували сутність і формування державних фінансів вказували на латинське походження fiпапсіа(обов'язкова сплата грошей), як продукт наявності держави і товарно-грошових відносин. В цих умовах уможливилося створення фондів грошових коштів, насамперед для задоволення різноманітних потреб держави.

Держава для своїх функцій повинна мати у своєму розпорядженні певну величину фінансових ресурсів. З цією метою вона здійснює свою фінансову діяльність, законодавчо визначаючи форми мобілізації доходів і видатків. Так, у стародавньому Римі поряд із натуральними повинностями та контрибуцією стягувалися податки в грошовій формі. Вперше термін “фінанси” почали застосовувати наприкінці XIII століття в Італії. Вченим, Фомою Аквінським, подаються правила ведення державного господарства, грунтуючись на моральних засадах, що є важливим чинником в успішній організації фінансів у практичному сенсі.

Ідейно-теоретичні підвалини сучасного поняття “державні фінанси” сягають кінця XV століття, коли в світі відбуваються зміни державного устрою: з'являються великі монархії, постійні армії, розширюються завдання правлячих інституцій. Виникає потреба в значних коштах та пошуку нових джерел доходів. В цей час з'являются ґрунтовні роботи з фінансів практичного характеру італійських вчених Ф. Петрарки, Бернандо, Дж. Баторо та інших, як наслідок розвитку італійських міських республік.

У XVI столітті в Литовській державі був виданий кодекс громадянських законів “Статут великого князівства Литовського”. Він становив правовий грунт мобілізації і використання фінансових ресурсів Литовської держави, до складу якої входила частина земель України. Його теоретичні витоки сягають часів правління Ярослава Мудрого (1054 р.).

З розширенням і удосконаленням функцій держави, товарно-грошові відносини займають провідне місце в системі економічних відносин, фінанси стають універсальним і вельми активним елементом економічного життя. Цього часу з'являються ґрунтовні роботи англійських вчених Т. Мена, Дж. Локка, з проблем оподаткування. У другій половині XVII століття економіст Уільям Петті у книзі “Трактат про податки і збори” закладає теоретичні основи про багатство держави, значення грошей в економічному житті країни, ціни речей, яка визначається кількістю затраченого часу на їх виробництво. Він, одним із перших системно підійшов до фінансового забезпечення виконання функцій держави, до яких він відносив оборону, правосуддя, організацію й утримання навчальних закладів, шляхів, водогонів, мостів та інші. Формою мобілізації грошових коштів, що спрямовуються на фінансування виконання цих функцій за У. Петті є податки, передусім непрямі податки, які закладені у ціні споживчих товарів. З позицій системи державних фінансів А. Сміт у праці “Добробут нації” виділяє три функції держави: захист суспільства від насильства і посягань ззовні, забезпечення правосуддя, утримання суспільних установ і робіт. Виконання державою цих функцій здійснюється в інтересах загальної корисності всього суспільства. Тому видатки, задля справедливості, мають покриватися за рахунок загального оподаткування.

Наприкінці XVIII століття відбуваються докорінні перетворення в економіці і політиці: зміцнюється державне управління в системі фінансів, взаємозв'язок фінансів із господарською діяльністю, залежність рівня життя громадян від платоспроможності податків, участь кожного громадянина у видатках держави.

В цьому часі французьким вченим Ф. Кене розроблена схема взаємозв'язку фінансів, їхньої ролі у процесі суспільного відтворення – створення, розподілу та використання суспільного продукту. А. Сміт підводить міцне економічне підґрунтя фінансовій науці виокремлюючи капітал, як джерело багатства нації, що створює умови для функціонування економіки, забезпечуючи її фінансовими ресурсами.

Дослідження основ організації системи державних фінансів у ринкових умовах започаткувала англійська класична школа. Їх теорії ґрунтувалися на вивчені функцій держави, як теоретичної основи виникнення держави. За марксистською теорією існує тісний взаємозв’язок між виникненням державних фінансів і виникненням держави. Система державних фінансів зводиться до механізму фінансового забезпечення держави як інституту. За вченням Ф. Енгельса у перспективі держава як інститут мала б відмерти, відповідно з нею і система державних фінансів. Ф. Енгельс розглядав державу у вузькому значенні, як інструмент панівного класу. З іншого боку, класична школа висловлювала точку зору мінімального втручання держави щодо контролю за всіма сферами суспільних відносин. Обмежений перелік функцій вимагає мінімального фінансового забезпечення. Тому, класична школа стояла на позиціях не розширення системи державних фінансів, обмежуючи їх доходами від сплати помірних податків. Марксисти, навпаки, прагнули одержавити фінансові відносини, перевівши їх більшу частину в публічну площину. Проте, функціонування публічних фінансів, їх організація та функції залишилися відкритими.

Початок XX століття стає повною конвергацією двох колись протилежних систем наукових поглядів: класичної політекономії та теорії марксизму, яка обґрунтувала активну роль держави в економічному житті країни. Прикладом стає період Великої депресії, коли економіка вільного ринку не витримує циклічних спадів. За час Великої депресії у США зростає безробіття, зменшується національний продукт, країна опинилася на межі існування. Для подолання економічної кризи, стримування зростання безробіття, пом’якшення соціальних наслідків стихії ринку, виникла потреба втручання держави в економіку. Англійський економіст Дж. Кейнс довів, що існує необхідність компенсацій держави і необхідність державного регулювання економічних процесів. Перелік функцій держави доповнюється стабілізаційною та соціальною. У системі державних фінансів теорія Дж. Кейнса підсилила роль і суспільне значення державних фінансів.

Джеймс Бюкенен розглядає державні фінанси як кошти, що стягуються державою з юридичних та фізичних осіб і використовуються для суспільних потреб і виконання державних функцій. Функціонування державних фінансів здійснюється через механізм політичної демократії, як системи взаємовизнаних прав і зобов’язань. Громадяни сплачуючи податки виражають фіскальну лояльність державі, а вона через бюджетний процес визначає і легітимізує спільні інтереси, потреби громадян, а через бюджет задовольняє їх. Громадяни демократичних переконань усвідомлено сприймають державні фінанси як сукупність грошових зобов’язань і взаємних послуг громадян та держави.

Усередині XX століття з’являються концепції, які доводять, що в економіці існують такі ситуації, вирішення яких ринок забезпечити не в змозі. Держава бере на себе зобов'язання задовольняти ті потреби своїх громадян, які не можуть бути вирішені через ринковий механізм. Необхідність втручання держави у перерозподіл ВВП розширяє межі державних фінансів, узаконює форми і методи мобілізації фінансових ресурсів.

Розвиток державних фінансів історично нерозривно пов’язані з еволюцією функцій держави. Забезпечення високих життєвих стандартів у суспільстві досягається передусім наданням цілого спектру суспільних благ, які фінансуються державою. В цих умовах, система державних фінансів є механізмом перерозподілу національного доходу і державні фінанси можуть існувати, тільки при державній формі організації суспільства.

1.2 Теоретичні основи державних фінансів, їх завдання.

Теоретичні основи державних фінансів закладені у відтворювальному процесі. Виробництво суспільного продукту, забезпечення його неперервності відбувається через опосередкований рух вартості у грошовому виразі. Суспільний продукт в процесі просування з виробництва у споживання поділяється на дві частини: одна відшкодовує затрати в процесі виробництва, інша - витрачається на невиробниче споживання (в тому числі і особисте). Іншими словами, одна частина суспільного продукту (валовий випуск) забезпечує неперервність суспільного виробництва, відтворюючи спожиті засоби виробництва (основні - в міру їх зносу і оборотні засоби). Інша частина суспільного продукту витрачається на невиробниче споживання: на утримання органів влади, відшкодування витрат на оборону держави та інші; на виконання соціальних функцій держави ( утримання закладів освіти, науки, культури, охорони здоров'я, пенсіонерів, інвалідів, на задоволення індивідуальних потреб громадян).

Отже, просування створеного продукту з виробництва до споживання відбувається у вартісному виразі при опосередкованому грошовому обороті. На основі грошового обороту (готівкового і безготівкового) формуються фінанси. Таким чином, фінанси як вартісна категорія виражають економічні відносини з приводу створення, розподілу і використання грошових коштів і накопичень господарських суб'єктів, держави і працюючих громадян. Фінанси уособлюють лише ту частину економічних відносин, які зв'язані з формуванням і використанням різноманітних фондів грошових коштів.

Суб'єктами фінансових відносин, між якими формуються грошові потоки є: підприємства, працюючі громадяни (фінанси домашніх господарств), держава (бюджет, позабюджетні цільові фонди). Фінанси підприємств і домашніх господарств обслуговують процес зміни форми вартості (товарної, грошової). Фінанси держави обслуговують цей процес у загальнодержавному масштабі, забезпечуючи потреби суспільства і соціальний захист окремих груп населення.

Лише вартісна форма просування товарів зумовлює відповідний грошовий оборот і економічні відносини розподільчого характеру. В цьому і полягає сутність фінансів.

Сутність і дієвість фінансів проявляється в їх функціях: розподільній і контролюючій.

Розподільча функція фінансів зв'язана з розподіленням вартості валового продукту, формуючи у суб'єктів економічних відносин доходів, накопичень з створенням фондів грошових коштів. Розприділення, як етап відтворювального процесу є наступним за етапом виробництва, а фінанси забезпечують утворення, розподіл і - на стадії обміну - використання доходів і накопичень (валового внутрішнього продукту).

Вартість валового випуску за мінусом фонду відшкодування матеріальних затрат створює валовий внутрішній продукт ( ВВП), який є джерелом первинних доходів і накопичень:

Ø працюючих громадян у вигляді заробітної плати - відшкодування індивідуальних затрат і відтворення робочої сили;

Ø господарських суб'єктів у вигляді прибутку і накопичення через амортизаційні відрахування;

Ø держави у вигляді податків та соціальних відрахувань.

Процес розподілу первинних доходів економічних суб'єктів здійснюється через податковий механізм і накопичення грошових коштів у централізованих фондах. Внаслідок такого розподілу формуються власні фінансові ресурси відповідно:

- у господарських суб'єктів - амортизаційні відрахування і прибуток, що стають їх власністю;

- у працюючих громадян - заробітна плата після оплати податків, обов'язкових платежів, внесків;

- у держави бюджет, позабюджетні фонди.

При розподілі ВВП фінансові відносини матеріалізуються і формують фінансові ресурси-грошові фонди (табл. 1).

Створення і використання фінансових ресурсів означає їх рух. Формою їх руху є грошові фонди. Джерелами їх формування є виробничі процеси господарських суб'єктів, доходи громадян, залучені зі сторони асигнування.

З огляду на це фінансові ресурси визначаються як сукупність доходів, створених у процесі діяльності всіх підприємств і господарських організацій та коштів населення, що формуються у порядку перерозподілу доходів за працю і залучених коштів на розвиток економіки. Проте, не всі фінансові ресурси перебувають у розпорядженні органів державного управління.

У розпорядженні держави перебувають ресурси бюджетної системи, централізованих і децентралізованих фондів, державних фінансових інститутів - національного банку, державних страхових органів, кредитних установ. Іншою частиною фінансових ресурсів розпоряджаються господарські суб'єкти різноманітних форм власності та видів діяльності. Фінансові ресурси у формі вкладів, заощаджень і депозитів у банківській системі знаходяться у громадян. Через різноманітні фінансові інститути держава регулює економічні відносини цих форм фінансових ресурсів.

Таблиця 1