Організаційно-правові форми підприємницької діяльності

Загальновідомі три основні організаційно-правові форми під­приємницької діяльності (див. рис.5):

1) одноосібні володін­ня;

2) партнерства (товариства);

3) корпорації.

Розглянемо де­тальніше ці форми.

Одноосібне володіння. Суть його полягає в тому, що все майно фірми належить одному власникові, який самостійно управляє фірмою, одержує прибуток і несе повну особисту відпо­відальність за всі зобов'язання фірми. Одноосібні володіння мають свої переваги.

Рис. 5. Організаційно-правові форми підприємництва

По-перше, оскільки весь прибуток належить підприємцеві, він кровно зацікавлений в ефективній праці. Зосередження прибутку в одних руках дає можливість безпосередньо викори­стовувати його в інтересах справи. До того ж прибуток підпри­ємця в ринковій економіці розглядається як його індивідуаль­ний дохід і оподатковується лише індивідуальним прибутко­вим податком (а не податком на прибуток, як в інших випад­ках).

По-друге, у власника фірми витрати на організацію вироб­ництва є невеликими. Його управлінські рішення негайно вті­люються в життя. Він непідзвітний співвласникам чи будь-яким керівним органам. Невеликі розміри фірми дають змогу підпри­ємцеві підтримувати прямі контакти зі своїми працівниками та клієнтами. Повна незалежність дуже цінується підприєм­цями.

По-третє, одноосібному володінню властива простота в орга­нізації фірми та її ліквідації. В обох випадках достатньо лише рішення самого підприємця.

Проте, ця форма підприємництва має і значні недоліки.

1. Мають місце труднощі із залученням великих капіталів, а власних фінансових ресурсів одноосібного підприємця здебіль­шого не вистачає для розвитку своєї справи. Через невисокий рівень платоспроможності комерційні банки неохоче надають таким підприємцям великі кредити, вимагаючи більш високу плату за користування ними.

2. Повна відповідальність за борги. Це означає, що у випад­ку невдалого господарювання одноосібний власник може втра­тити не лише особисті заощадження, а й усе майно, яке піде на сплату боргів кредиторам.

3. Відсутність спеціалізованого менеджменту, що, ясна річ, негативно позначається на ефективності підприємницької ді­яльності. Адже одноосібний власник сам виконує всі управлін­ські функції. Проте далеко не всі люди здатні не це.

4. Невизначеність термінів функціонування. Підприємниць­ка діяльність такої організаційної форми юридично припи­няється у разі банкрутства, позбавлення волі за карний зло­чин, психічного захворювання або смерті одноосібного власни­ка (рис. 5.1).

Рис. 5.1. Переваги та недоліки одноосібного володіння

Партнерство (товариство). Ця форма організації під­приємництва є логічним продовженням розвитку одноосібного володіння. Така організаційно-правова форма підприємниць­кої діяльності передбачає об'єднання капіталів двох і більше окремих фізичних або юридичних осіб за умов розподілу ризи­ку, прибутку і збитків на основі рівності; спільного контролю результатів бізнесу; активної участі в його веденні. Основою взаємин між сторонами, що вступають у партнерство, є договір.

За ступенем участі засновників (партнерів) у діяльності підприємства прийнято розрізняти товариства: повні (з повною відповідальністю); командитні; товариства з додатковою та об­меженою відповідальністю.

Розглянемо, які переваги партнерство має перед одно­осібними володіннями.

По-перше, зростають фінансові можливості фірми внаслідок об'єднання кількох капіталів. Банки сміливіше дають кредити таким фірмам.

По-друге, вдосконалюється управління фірмою. З'являєть­ся спеціалізація в управлінні, тобто розподіл управлінських функцій між партнерами. Крім того, є можливість найняти професійних менеджерів.

По-третє, велика свобода та оперативність господарських дій.

По-четверте, як і одноосібні володіння, партнерства користу­ються податковими пільгами, оскільки прибуток кожного учас­ника оподатковується як його індивідуальний дохід.

Проте цей тип організації підприємницької діяльності має певні недоліки, через що він інколи не тільки не може подола­ти недосконалість одноосібної власності, а й породжує нові проблеми.

1. Необмежена відповідальність будь-якого товариства може загрожувати всім партнерам так само, як і одноосібному влас­нику. Крах одного з партнерів може спричинити банкрутство товариства в цілому, оскільки в більшості випадків учасники несуть солідарну відповідальність.

2. Недостатність досвіду господарювання і несумісність інте­ресів партерів можуть провокувати малоефективну діяльність, а колективний менеджмент — негнучке управління товари­ством.

3. Непередбачуваність процесу і результатів діяльності то­вариства як нестійкої організаційно-правової форми підприєм­ництва значно збільшують господарський ризик і зменшують впевненість у досягненні очікуваного зиску (рис. 5.2).

Рис. 5.2. Переваги та недоліки партнерства (товариства)

Корпорація (акціонерне товариство)є зараз домінуючою формою підприємницької діяльності. її власниками вважаються акціонери, що мають обмежену відповідальність у розмірі сво­го внеску до акціонерного капіталу корпорації. Весь прибуток корпорації належить її акціонерам. Виокремлюють дві його частини. Одна частина розподіляється серед акціонерів у вигля­ді дивідендів, друга — це нерозподілений прибуток, що використовується на реінвестування. Функції власності та контролю поділені між акціонерами (власниками акцій) і менеджерами.

Перевагикорпорації (акціонерного товариства) є достатньо відомими.

По-перше, корпорація є найефективнішою формою органі­зації підприємницької діяльності з огляду на реальну мож­ливість залучення необхідних інвестицій. Саме через ринок цін­них паперів (фондову біржу) вона може об'єднувати різні за розмірами капітали великої кількості фізичних і юридичних осіб для фінансування сучасних напрямів науково-технічного й організаційного прогресу, нарощування виробничого потенці­алу.

По-друге, потужній корпорації значно простіше постійно збільшувати обсяги виробництва або послуг. Це дає добру мож­ливість отримувати прибуток, що постійно зростає.

По-третє, кожний акціонер як співвласник корпорації несе лише обмежену відповідальність (за банкрутства фірми він втра­чає тільки вартість своїх акцій). Важливо й те, що окрема осо­ба може зменшити свій власний фінансовий ризик, якщо купу­ватиме акції кількох корпорацій. Кредитори можуть пред'яви­ти претензії лише корпорації як юридичній особі, а не окремим акціонерам як фізичним особам.

По-четверте, корпорація — це організаційно-правове утво­рення, яке може функціонувати дуже тривалий період (постій­но), що створює необмежені можливості для перспективного розвитку.

Корпоративна форма організації підприємницької діяль­ності, як і всі інші, має недоліки.

Мають місце певні розбіжності між функціями власності й контролю, що негативно впливає на необхідну гнучкість оперативного управління корпорацією. Розподіл функцій влас­ності та контролю може призвести до виникнення соціальних суперечностей (конфліктів) між менеджерами і акціонерами корпорації.

Корпорація сплачує більші податки в розрахунку на оди­ницю отримуваного прибутку, ніж інші організаційні форми бізнесу. Адже оподаткуванню підлягає спочатку отриманий корпорацією прибуток, а потім —дивіденди акціонерів, тобто фактично є проблема подвійного оподаткування.

У корпоративній формі бізнесу існують потенційні мож­ливості для зловживань посадових осіб. Наприклад, керівниц­тво корпорації може організувати емісію акцій для покриття збитків, спричинених безгосподарністю певних структурних ланок (рис. 5.3).

Рис. 5.3. Переваги та недоліки корпорації