Види підприємницької діяльності

Підприємницька діяльність — різноманітна, як різноманітні людські потреби. Всі численні прояви підприємницької діяль­ності можна поділити на три основні її види: виробниче під­приємництво; комерційне підприємництво; фінансово-кредит­не підприємництво (рис.4).

Виробниче підприємництвоє найважливішим, визначаль­ним, провідним видом підприємницької діяльності, спрямова­ним на виробництво продукції, послуг, інформації тощо, які підлягають реалізації споживачам. Ця діяльність здійснюєть­ся підприємствами, що виготовляють різноманітну продукцію, виконують будівельні, ремонтні та інші роботи, надають побу­тові, консультативні, інформаційні та інші послуги, створю­ють духовні блага тощо.

Виробниче підприємництво належить до найбільш складних, серйозних, суспільно необхідних і водночас важких видів бізне­су. З цим частково пов'язаний і той факт, що до виробничого підприємництва спостерігається значно менше тяжіння, ніж до інших видів підприємницької діяльності, які значно швидше й простіше приносять прибутки.

Рис.4. Види підприємницької діяльності

Для багатьох виробниче підприємництво не асоціюється з бізнесом. Для них бізнес — це комерція, а не виробництво. І такі люди глибоко помиляються. Бізнес найтіснішим чином по­в'язаний з виробництвом. Без виробничого підприємництва, тор­говельний бізнес не мав би матеріальної (речової) основи, за­лишилася б лише можливість торгувати імпортними товарами.

У центрі виробничого підприємництва — виготовлення спо­живчих благ. Таким чином, до виробничого підприємництва належать і заводи, і фабрики, і перукарні, і кав'ярні, і школи, і ліцеї, і агрофірми. Ці підприємства можуть і самі реалізувати свою продукцію, але головна їх функція — виробництво.

Виробниче підприємництво тісно пов'язане з бізнесом у сфері обігу, сприяє йому. Товари, що виробляються, необхідно про­давати, обмінювати на гроші або на інші товари. З історії роз­витку підприємництва видно, що бізнес у сфері ремесел поро­джував купецький бізнес (комерційне підприємництво). Цей зв'я­зок простежується протягом багатьох століть. При цьому вироб­ництво не завжди займало активну позицію. Комерційний біз­нес, зокрема торгівля, яка мала попит та товари, значно активі­зувала виробниче підприємництво.

Принципова схема виробничого підприємництва зображена на рис.4.1.

Здійснення виробничого підприємництва пов'язане з необхід­ністю здобуття підприємцем цілої низки факторів виробницт­ва, з яких на рис.4.1. відображені лише найголовніші, узагаль­нюючі. Так, щоб виготовити продукцію, товари, підприємцю необхідні оборотні засоби виробництва у вигляді матеріалів, із яких виготовляється продукція. Крім того, у виробництві зна­добляться напівфабрикати, тобто готові складові, які будуть використані при виготовленні товару (наприклад, ґудзики, цвяхи, електродвигуни тощо). Всі ці ресурси позначені на схемі літерою М. Для отримання необхідних матеріалів необхідно придбати їх у власників оборотних коштів, сплативши їм пев­ну суму грошей (Гм).

Далі для виробництва необхідні основні засоби (03) у вигляді робочих приміщень, машин, обладнання тощо. За це необхідно сплатити власникам основних засобів виробництва певну грошо­ву суму (Го). Виробництво вимагає залучення підприємцем ро­бочої сили (РС). Частіше за все це наймані працівники, а затра­ти підприємця на оплату праці позначені у схемі буквами Гр. До цієї суми необхідно включити також заробітну плату самого підприємця.

Виробниче підприємництво завершується випуском товару (Т), який продається підприємцем або безпосередньо спожива­чу або торговельним організаціям. У результаті підприємець отримує виручку від продажу товару (Гт).

Комерційне підприємництво— це діяльність, пов'язана з обміном, розподілом та споживанням товарів і послуг.

Змістом комерційного підприємництва є товарно-грошові та торговельно-обмінні операції. Комерція у вузькому розумінні слова — це торгівля, а комерсант — це працівник торгівлі. Торговельно-обмінні операції здійснюються у вигляді угоди з купівлі-продажу або перепродажу товарів і послуг. Представ­никами комерційного підприємництва є різні торговельні ор­ганізації, що реалізують (продають) предмети споживання і за­соби виробництва.

Гф Гт Т Т Покупець товару ПІДПРИЄМЕЦЬ Володар товару

Принципова схема комерційного підприємництва є істотно простішою за схему виробничого підприємництва у зв'язку з незначною кількістю основних чинників, які впливають на комерційний бізнес. У спрощеному вигляді схема комерційно­го бізнесу подана на рис.4.2.

Рис. 4.2. Принципова схема комерційного підприємництва

Підприємець закупає товар (Т) у володаря товарів. Товар є для комерсантів визначальним чинником бізнесу. Підприємець сплачує за товар його власнику грошову суму (Гф), яка зале­жить від обсягу товару та його ціни на ринку продажу, як пра­вило, за оптовими цінами, які значно менші, ніж ринкові роз­дрібні ціни, за якими потім реалізуються закуплені товари.

Тому під час реалізації всієї партії товару комерсант отри­мує відповідну виручку (Гт).

Основною формулою торговельної угоди є: "товар — гроші" (за товар — гроші) при продажу та "гроші — товар" (за гроші — товар) при купівлі. Торгівля охоплює і так звані бартерні, то­варообмінні операції, які здійснюються за формулою: "товар — товар" (за товар — інший товар або послуги).

Формула торговельної угоди нібито є простою, але реальна картина комерційного підприємництва набагато складніша, ніж це здається на перший погляд. Комерційне підприємництво включає пошук, закупівлю товару будь-якого виду і типу, за­безпечує його збереження, транспортування, доставку в торго­вельне підприємство (місце), продаж товару, а інколи і після­продажне обслуговування покупця-споживача, наприклад, до­ставку додому, встановлення, налагодження, усунення дефектів тощо. Торгівля включає також і документальне оформлення торговельної угоди.

Суб'єктами комерційного підприємництва є магазини, ре­чові та продовольчі ринки, біржі, виставки-продажі, аукціо­ни, торговельні доми, ярмарки, торговельні бази, інші заклади торгівлі, у тому числі комерційні (торговельні) кіоски та на­мети.

В умовах численних господарських зв'язків комерційні організації не в змозі розв'язати всі питання обігу власними зусиллями. Тому надійними партнерами тут виступають посе­редники. Представниками посередницьких структур є устано­ви та окремі особи, які знаходяться між підприємцем і спожи­вачем. Посередницькі фірми здійснюють не лише брокерські (посередницькі) операції, а й можуть також здійснювати торгів­лю на власний розсуд. Посередницький бізнес як різновид ко­мерційного підприємництва дедалі більше поширюється в рин­ковій економіці.

Фінансово-кредитне підприємництво— це діяльність, де об'єктом купівлі-продажу є специфічний товар — гроші, іно­земна валюта, цінні папери.

Сутність фінансово-кредитного підприємництва полягає в тому, що підприємець придбаває головний фактор підприємни­цтва у вигляді різних грошових коштів (грошей, валюти, цін­них паперів) за грошову суму (Гф) у володарів грошових коштів. Придбані грошові кошти (Гс) потім продаються покупцям за плату (Гт), що перевищує попередню грошову суму (Гф), у ре­зультаті чого утворюється підприємницький прибуток (рис.4.3.).

ПІДПРИЄМЕЦЬ Гт Гф Покупці грошових коштів Гс Гс Володарі грошових коштів

Рис. 4.3. Принципова схема фінансово-кредитного підприємни­цтва

Фінансово-кредитне підприємництво належить до найсклад­ніших видів підприємницької діяльності, воно сягає корінням у лихварство, відоме ще за часів Стародавньої Греції.

В Україні фінансово-кредитне підприємництво перебуває лише на початковій стадії становлення. У зв'язку з широким розповсюдженням купівлі-продажу акцій, облігацій, розвит­ком кредитних відносин, розширенням кола валютних опера­цій, формуванням системи комерційних банків в Україні передбачається значне зростання активності фінансово-кредитно­го бізнесу.

Фінансово-кредитне підприємництво здатне приносити не менші доходи, аніж комерційне, але вимагає більш високих вимог до знань і досвіду підприємців, продавців і покупців гро­шових коштів. Досвід фінансово-кредитного підприємництва в Україні свідчить про значний ризик всіх учасників цього ново­го та незвичного поки що для багатьох українців виду підприєм­ницької діяльності.

Агентами фінансово-кредитного підприємництва є комерцій­ні банки, фондові біржі, окремі фірми, навіть громадяни-підприємці.

Особливою формою фінансово-кредитного підприємництва є страхове підприємництво. Кожен підприємець діє на свій страх і ризик і не може обійтися без надійного страхування на випадок небезпеки.

Страхування — це формування грошових фондів та їх використання на відшкодування збитків у разі непередбачуваних випадків і на допомогу громадянам у певні періоди життя.

Найбільш відомі три види страхування: страхування життя і здоров'я, майна, відповідальності.

При страхуванні життя і здоров'я страховик зобов'язується видати страхувальнику відповідну суму коштів залежно від втрати здоров'я, зумовленої нещасним випадком. За умови втра­ти життя сума коштів, зазначена в угоді, надається спадкоєм­цям страхувальника.

При страхуванні майна здійснюється його оцінка, і в страхо­вому контракті встановлюється частка компенсації вартості втраченого майна (наприклад, від пожежі, аварії або викраден­ня автомобіля тощо), залежно від завданого збитку.

Страхування відповідальності — це страхування заборгова­ності, тобто відповідальності боржників. Припустимо, що банк надав позичальнику кредит. Існує ризик, що позичальник ви­явиться безвідповідальною особою і не сплатить кредит у пев­ний строк, не сплатить проценти за кредит. Щоб підстрахува­тися на такий випадок, банк укладає зі страховою компанією угоду, в якій визначаються умови відшкодування втрат у зв'яз­ку з несплатою кредитів.