Види господарської діяльності

Господарська діяльність надзвичайно різноманітна, що викликає потребу її класифікації з метою забезпечення оптимального правового регулювання госпо­дарської діяльності як такої та певних її видів, ураховуючи специфіку останніх.

Господарську діяльність можна класифікувати за різними ознаками. За крите­рієм мети здійснення господарська діяльність може бути комерційною (підприєм­ницькою) та некомерційною (ч. 2 ст. З ГК України): комерційна діяльність (під­приємництво) має місце, якщо її суб'єкт (підприємець) діє з метою отримання прибутку; некомерційна господарська діяльність здійснюється для досягнення певних економічних і соціальних результатів, проте мета отримання прибутку при цьому відсутня (є неосновною).

За предметом господарської діяльності розрізняють виробничу, торговельну, банківську, страхову, інноваційну, концесійну діяльність, спільне інвестування та ін. Залежно від ринку (внутрішній чи зовнішній), національної приналежності суб'єктів господарювання (вітчизняні товаровиробники/резиденти чи іноземні інвестори та нерезиденти) розрізняють господарську діяльність за участю вітчиз­няних товаровиробників (резидентів) і зовнішньоекономічну діяльність (за учас­тю резидентів і нерезидентів), у тому числі іноземне інвестування (за участю іно­земного інвестора). Специфіка здійснення певних видів господарської діяльності враховується в процесі її правового регулювання (розділ VI ГК України «Особли­вості правового регулювання в окремих сферах господарювання»; розділ VII ГК України «Зовнішньоекономічна діяльність», розділ VIII ГК України «Спеціаль­ні режими господарювання»; спеціальні закони: «Про банки і банківську діяль­ність», «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про страхування», «Про режим іноземного інвестування», «Про концесії», «Про інститути спільного інвестуван­ня (пайові та корпоративні інвестиційні фонди» та ін.).

Першій з вищенаведених класифікацій господарської діяльності (на підпри­ємництво та некомерційну господарську діяльність) особлива увага приділяється в Господарському кодексі України (глави 4 і 5).

Підприємництво здійснюється на власний ризик і під власну відповідальність підприємця, який навіть може бути визнаний банкрутом у разі негативних фінан­сових результатів своєї діяльності (стійкої та значної неплатоспроможності). Для підприємницької діяльності притаманна ініціативність, що забезпечує пошук но­вих напрямів такої діяльності, запровадження новітніх технологій, виробництво принципово нових товарів або товарів з принципово новими властивостями (є необхідним для збереження або збільшення підприємцем своєї частки на ринку певного товару і відповідно - успішного функціонування в умовах економічної конкуренції). Для цього суб'єкт підприємницької діяльності повинен мати зна­чний рівень самостійності. Отже, характерними рисами підприємницької діяль­ності, що відрізняє її від некомерційної, є:

• наявність мети отримання прибутку від здійснення такої діяльності, що до­сягається шляхом задоволення суспільних потреб у певних товарах, робо­тах, послугах в результаті їх реалізації за плату (більшу, ніж собівартість виробництва цих благ);

• ініціативність, що забезпечує пошук і запровадження новітніх технологій, нових господарських зв'язків, оптимізацію власної діяльності;

• ризиковий характер такої діяльності, оскільки сам підприємець несе осно­вні ризики у разі негараздів у своїй діяльності, невдалого вибору контраген­тів тощо;

• власна відповідальність підприємця у разі невиконання (неналежного ви­конання) зобов'язань перед кредиторами, державою, територіальною гро­мадою та іншими особами усім майном, що належить йому на праві влас­ності чи праві господарського відання, а також можливість визнання під­приємця банкрутом у разі його стійкої та значної неплатоспроможності; держава, територіальна громада чи інші особи (в тому числі засновники та учасники суб'єкта підприємництва) за загальним правилом не несуть субсидіарної відповідальності за результати його діяльності підприємця (крім деяких визначених законом випадків);

• усі вищезазначені риси зумовлюють ще одну - самостійність здійснення підприємницької діяльності, що дозволяє її суб'єкту вжити максимально можливі заходи для успішності такої діяльності та оперативно реагувати на кон'юнктуру ринку, на поведінку контрагентів, на відгуки споживачів тощо.

Узагальнене поняття підприємницької діяльності дається в ст. 42 Господар­ського кодексу:

Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на влас­ний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарю­вання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних резуль­татів та одержання прибутку».

Некомерційна господарська діяльність здійснюється суб'єктами господарю­вання державного або комунального секторів економіки у галузях (щодо окремих видів діяльності), в яких, відповідно до ч. 4 ст. 12 ГК України, забороняється під­приємництво; здійснення такої діяльності відбувається на основі рішення відпо­відного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, який для цього створює некомерційне (казенне) підприємство. Некомерційна господар­ська діяльність може здійснюватися також іншими суб'єктами господарювання, насамперед у тих випадках, якщо здійснення господарської діяльності у формі підприємництва забороняється законом (біржова діяльність, наприклад).

Однією з ознак некомерційної господарської діяльності, відповідно до ч. 1 ст. 52 ГК України, є самостійність її здійснення. Проте така діяльність - у зв'язку з від­сутністю в її суб'єкта мети отримання прибутку - не може здійснюватися без відпо­відного фінансування, яке зазвичай надається власником майна (уповноваженим органом) і засновником (засновниками) суб'єкта такої діяльності. Некомерційна господарська діяльність притаманна для казенних підприємств (ч. 8 ст. 73, статті 76-77 ГК України) та некомерційних комунальних підприємств (ч. З ст. 78 ГК Укра­їни). Фінансування їх діяльності в разі збитковості здійснюється за рахунок від­повідного бюджету, а в разі функціонування суб'єкта некомерційної господарської діяльності на базі приватної (приватні некомерційні підприємства) чи колективної власності (дочірні унітарні підприємства господарських товариств чи кооперати­вів) - за рахунок власника (власників) його майна та/або засновників (учасни­ків). Своєю чергою це зумовлює залежність суб'єкта такої діяльності від власника (власників) майна та/або засновника (засновників), який (які) забезпечує (за­безпечують) відповідне фінансування, а також застосування щодо майна суб'єкта некомерційної господарської діяльності спеціального правового титулу - права оперативного управління (ч. З ст. 76, ч. З ст. 78, ст. 137 ГК України). Остання (ст. 137 ГК) передбачає: 1) цільове використання майна, можливість розпорядження (за цільовим призначенням, у визначених власником майна межах) грошови­ми коштами, виробленими товарами (відвантаження контрагентам відповідно до державних контрактів та інших господарських договорів), сировиною, напівфа­брикатами, комплектуючими (застосування у виробничому процесі); 2) контроль з боку власника (безпосередньо або через уповноважений ним орган) за цільовим використанням майна та дотриманням встановлених меж використання; 3) право власника вилучати у суб'єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням.

Здійснення суб'єктом права власності некомерційної господарської діяльності (як основної) зумовлює визначення джерел отримання коштів для покриття збит­ків від такої діяльності (для товарних і фондових бірж, наприклад, такими дже­релами є періодичні внески членів біржі й надання учасникам біржових торгів не заборонених законом платних послуг, пов'язаних з основною діяльністю біржі).