Приватне, колективне та державне підприємництво

Підприємництво може набувати різноманітних форм залеж­но від того, чи діє підприємець самостійно, особисто або в парт­нерстві з іншими підприємцями, користується лише своїм май­ном або водночас і майном інших осіб, використовує свою пра­цю або залучає найманих працівників.

Найпростіша форма підприємництва — це провадження підприємницької діяльності без створення юридичної особи, за умови державної реєстрації як громадянина-підприємця.

Кожен громадянин може, наприклад, вирощувати овочі у своєму городі та продавати їх тим, хто бажає купити. Така діяльність дозволялась і раніше, але з певними обмеженнями, і мала назву "індивідуальна трудова діяльність".

Громадянин-підприємець має право на власний розсуд корис­туватися майном, що йому належить. До роботи він може залу­чати до 10 осіб, які перебувають у трудових відносинах з ним, включаючи членів своєї сім'ї. Треба мати на увазі, що відповід­но до Цивільного кодексу України громадянин-підприємець від­повідає за своїми зобов'язаннями всім майном, що йому нале­жить. Він може розпочати та припинити діяльність у будь-який час за власним бажанням.

Приватне підприємництво не обмежується діяльністю фізич­них осіб (громадян-підприємців). Будь-який дієздатний громадянин, котрий бажає створити власну господарську організа­цію, має право набути статусу офіційної юридичної особи, за­реєструвавши суб'єкта підприємницької діяльності як приват­не підприємство (приватну фірму).

Щоб заснувати власне приватне підприємство, необхідно виконати певні процедури, про що йтиметься в наступних те­мах.

Приватне підприємство — це підприємство, яке засноване на власності фізичної особи, яке набуває статусу юридичної особи. Власником приватного підприємства, підприємцем є єдина особа, єдиний громадянин — суб'єкт підприємницької діяльності. Але власник приватного підприємства має право найму будь-якої кількості працівників, котрі є не власниками (господарями) підприємства, а найманими працівниками. І не­зважаючи на те, що вони беруть участь у підприємницькій ді­яльності як виконавці "волі господаря", їх не можна вважати підприємцями. У даному випадку підприємець — це власник і засновник приватної фірми.

До приватного підприємництва близькими є селянські (фер­мерські) господарства та сімейні підприємства, які формально належать до колективних форм підприємництва, але в дійсності є різновидом приватного підприємництва.

Підприємець як власник приватного підприємства має вели­кий простір свободи дій та прийняття рішень. Однак така "неза­лежність" здобувається ціною повної персональної відповідаль­ності. Тобто з цього випливає висновок, що один підприємець — слабкий воїн у великому полі бізнесу.

Тому підприємці схильні до об'єднання коштів і зусиль, до пе­реходу від індивідуального до колективного підприємництва. Але не слід думати, що колективне підприємництво обов'язко­во вимагає відмови підприємця від приватної власності на майно при створенні колективної фірми, зареєстрованої як юридична особа.

Індивідуали можуть зберігати майнові права, створюючи спільне підприємство, з'єднувати тільки свої зусилля, створю­ючи єдину команду. Для цього достатньо закріпити єдність сво­їх дій загальною угодою (установчим договором) про створення виробничого кооперативу, товариства з громадян, серед яких панує взаємна довіра.

Отже, колективне підприємство має властивість поєднува­тися з приватною власністю на всі фактори виробництва. У товаристві, кооперативі кожен учасник (засновник) може об'єд­нувати з іншими власні засоби виробництва, кошти, майно, нарешті, свою інтелектуальну власність.

Подальше об'єднання коштів, капіталів, зусиль, управлін­ня веде до великих інтегративних форм колективного підприєм­ництва у вигляді синдикатів, корпорацій тощо.

Якщо ж до підприємництва приєднуються державні струк­тури, то в ньому беруть участь підприємства і організації, засно­вані на державній формі власності, тоді існують всі підстави говорити про державне підприємництво. Державне і особливо комунальне підприємництво (як різновид державного підприєм­ництва) може здійснюватися у формі оренди власності відповід­ної територіальної громади (адміністративно-територіальної одиниці) та державної власності підприємцями.