За суспільним статусом можна виділити формальні (офі­ційні) та неформальні (неофіційні) групи.

За безпосередністю взаємозв'язків групи можна поділити на умовні та реальні.

Умовні групи об'єднуються за певною ознакою (стать, вік, рівень освіти, вид діяльності, націо­нальність та ін.) і включають у себе людей, які не пов'язані об'єктивною, реальною взаємодією.

Реальна група — це обмежена за розмі­рами спільність людей, яка існує у спільному просторі й часі та поєднується реальними стосунками взаємодії й спіл­кування.

Групи бувають великі і малі.

Велика група — це кількісно обмежена спільність людей, виділена за певними соціальними ознаками (клас, нація, прошарок), або реальна, знач­на за розмірами та складноорганізована спільність людей, поєднана спільною діяльністю (певна організація). Мала група — це відносно невелика кількість безпосередньо контактуючих людей, об'єднана спільними цілями або завданнями.

За значущістю можна виділити референтні групи та гру­пи належності.

Референтна група — це спільність, з якою людина порівнює себе, до якої відносить себе і на норми та цінності якої орієнтується у своїй поведінці та самооцінці.

Група належності — це така група, до якої людина реально належить.

Симпатії і антипатії між людьми при груповій діяльності в основному носять індивідуальне забарвлення і підґрунтя. Проте з’ясовано що на встановлення дружніх відносин між людьми впливаю декілька моментів:

- виключно великий вплив мають особові характеристики;

- на розвиток і встановлення дружніх відносин між людьми, на розвиток взаємної симпатії великий вплив має наявність територіальної близькості в розташуванні цих людей (робочих місць, проживання);

- встановлення дружніх відносин знаходиться в прямій залежності від зустрічей, а також від очікування того, що ці зустрічі будуть достатньо часто в майбутньому;

- залежно від того наскільки успішним є функціонування групи. Діловий успіх веде до розвитку у людей позитивного відношення один до одного більшою мірою, ніж неуспішного функціонування групи.

- наявність однієї мети, якій підпорядковано дії всіх членів групи. Взаємні симпатії складаються рідко, ніж якщо вони працюють над рішенням загальної для всіх задачі;

- Коли в групі практикується широка участь всіх членів групи в ухваленні рішення. Можливість впливати на загальні групові процеси стимулює розвиток у членів групи позитивного сприйняття колективу.

Групи виникають в організації, функціонують як відособлений структурний підрозділ у зв’язку з тим, що в результаті розподілу праці виділяють окремі спеціалізовані функції, що вимагають для свого виконання певної сукупності людей, що володіють певною кваліфікацією, мають певну професію і готові в системі спільної діяльності виконувати певну роботу. Аналогічна ситуація спостерігається при формуванні груп, що призначені вирішувати цільові задачі.

Неформальні організації можуть заважати досягненню формальних цілей. Оскільки неформальні організації є явищем об’єктивним, то необхідно ефективно ними управляти. Для цього слід :

- визнати існування неформальної групи, а також те, що її знищення може призвести до ліквідації самої формальної організації;

- уміти вислуховувати думку, міркування та пропозиції членів та лідерів неформальної групи;

- впливати на діяльність неформальних груп, використовуючи загальні функції, а також методи менеджменту;

- оцінювати кожне рішення з позиції забезпечення якісної взаємодії керівництва з неформальною групою;

- залучати лідерів та членів неформальних груп до участі у прийнятті виробничих рішень;

- забезпечувати швидку підготовку точної інформації з метою попередження брехливих чуток, які може розповсюджувати неформальна група.

Іншою важливою причиною формування груп є природнє прагнення людини до її обєднання з іншими людьми.

Важливим показником виконання групою певної діяль­ності виступає ефективність. Дослідження ефективності ін­дивідуальної та групової діяльності виявило феномен со­ціальної фацилітації. Його сутність полягає в тому, що вико­нання певної діяльності людиною у присутності інших лю­дей підвищує її ефективність. Але цей феномен обмежений у своєму прояві. В окремих випадках простежується зво­ротний ефект (погіршення результатів діяльності) — це на­зивається соціальною інгібіцією. Так, виконання людиною нескладних сенсорно-моторних та перцептивно-мнемічних завдань у присутності інших людей сприяє збільшенню швид­кості в роботі, але при цьому допускається більша кількість помилок, ніж при індивідуальній роботі.

На ефективність діяльності групи впливають також її структурно-формальні параметри, типи взаємодії. Одним із таких показників є розмір групи. В процесі вико­нання фізичної роботи в разі збільшення групи від 7 до 12 осіб середні зусилля, що докладаються кожною людиною, зменшуються приблизно на 10 %. Виробничі бригади кіль­кістю менше ніж 10 осіб давали в середньому на 7 % більше продукції, ніж бригади кількістю 30 і більше осіб. Кожному типу завдань відповідає оптимальний діапазон роз­міру групи, що визначає найвищу її ефективність. Якщо кількість групи більша або менша за оптимальний діапазон, то її ефективність знижується. Виявилося, що збільшення розміру бригади позитивно корелює з її ефективністю тіль­ки при виконанні завдань, які ставлять дуже жорсткі вимоги до впорядкування міжособистісних взаємодій.

Наступний фактор, від якого залежить успішність функ­ціонування групи, — система комунікацій, що складається між учасниками групи. Комунікації сприяють поширенню інформації від одних членів групи до інших і забезпечують ефективність виконання завдань.Чим більший розмір групи за повної комуніка­тивної структури, тим швидше виникає потреба в роз­поділі обов'язків між її учасниками.