Визначення менеджменту

У спрощеному розумінні, менеджмент (від англ. to manage – управляти) – це вміння досягати поставлених завдань, використовуючи працю, інтелект і мотиви поведінки інших людей. Менеджмент – відповідник “управління” – це:

1) вид діяльності, зміст якої складає керівництво підлеглими в межах організації;

2) галузь знань, що допомагає здійснити цю функцію;

3) певна категорія людей, хто здійснює на практиці роботу по управлінню.

Тлумачний словник визначає менеджмент як спосіб, манеру спілкування з людьми, владу та мистецтво стосунків, особливого роду вміння та адміністративні навички, орган управління, адміністративну одиницю.

У 30-х роках XX століття ця діяльність остаточно перетворилась у професію, а соціальний прошарок – у впливову суспільну силу.

Отже, пропонуємо стислі визначення економічних категорій, які вважаємо найбільш суттєвими при вивченні даного курсу, а саме:

Менеджмент – управління (планування, регулювання, контроль), керівництво, організація виробництва. Це також сукупність методів, форм, засобів управління виробництвом для досягнення поставлених завдань або визначеної мети (підвищення ефективності виробництва, збільшення прибутку тощо) [4, с. 11].

Менеджер – управлінець, директор, завідувач, адміністратор, функціонер, найманий професійний керівник, що не є власником фірми.

Якщо продовжувати аналізувати термінологію, то закономірно виникає питання, чи англійське поняття “менеджмент” та українське “управління” тотожні, ідентичні? І так, і ні. У широкому понятті – це терміни-аналоги, але існують певні відмінності в трактуванні та застосуванні цих визначень. По-перше, використовуючи поняття “менеджмент”, мають на увазі фігуру менеджера – людину, суб’єкта управління, що діє в деякіх організаціях. Часто застосовують термін “адміністрування” (administration), що краще відображає знеособлену систему управління.

По-друге, коли вживають термін “менеджер”, мають на увазі професійного управлінця, а не тільки інженера чи економіста, що займається управлінням. Німецька мова при визначенні суті менеджменту передбачає термін “unternehmens-fiihneng” (управління виробництвом), французи теж уживають термін “administration”, “public administration” [4, c.12].

Поняття менеджменту часто пов’язане з поняттям бізнесу. Термін “менеджмент” застосовується до будь-яких типів організацій, крім державних органів будь-якого рівня, тут вживають термін “public administration” – державне управління.

Бізнесмен і менеджер – поняття не тотожні. Суб’єкт у бізнесі називається бізнесменом або комерсантом. Менеджерів, брокерів та ін. часто об’єднують терміном “бізнесмени”. Поступово до бізнесу почали відносити будь-яку людську діяльність, що приносить дохід.

Бізнесмен – це той, хто “робить гроші”, власник капіталу, що знаходиться в обігу і дає дохід. Ним може бути ділова людина, у якої немає підлеглих або власник, який не займає ніякої постійної посади в організації, але є утримувачем її акцій, або членом правління.

Менеджер обов’язково займає постійну посаду і в його підпорядкуванні знаходяться люди (працівники), а власник – суб’єкт власності, утримувач і розпорядник об’єктів власності (окрема особа, колектив, асоціація, держава).

Істотним компонентом бізнесу є капітал, тобто гроші чи матеріальні цінності конкретної особи, що вкладені у справу. Власник капіталу дає життя бізнесу, надихає його, наповнює змістом. При цьому він зацікавлений у стабільному та відносно високому прибутку.

Найбільш поширений різновид бізнесу – підприємництво.

Підприємництво – господарська діяльність підприємця, особливий, творчий тип господарювання (економічної поведінки), якому притаманне новаторство, пошук ефективних способів використання ресурсів, активність та прагнення до нових перспектив, можливостей, творче ставлення до ризику.

Підприємець – людина, що здійснює бізнес, розпочинає нову справу, реалізує певні впровадження, вкладає власні кошти в розвиток підприємства і зважується на ризик, долає протидію зовнішнього середовища, словом, рухає суспільство у напрямі постійного вдосконалення.

Згідно із сучасним трактуванням, підприємець розглядається як господарюючий суб’єкт, здатний розпочати та впроваджувати в життя будь-яку вигідну справу; людина, що шукає та реалізує раніше невідомі, нові можливості розвитку ринку у вигляді нових товарів, послуг, технологій, новаторських ідей, сфер вкладання капіталу тощо.

Підприємець виконує корисну для суспільства функцію – постійно вивчає та аналізує суспільні потреби і прагне їх задовольнити.

Останнім часом широкого розповсюдження в менеджменті набуло таке поняття, як “підприємницька структура”, тобто склад суб’єктів ринкових відносин, до яких зараховують лише ті організаційно-господарські одиниці, чия мета полягає в отриманні прибутку як кінцевого результату діяльності.

Під підприємством розуміють виробничо-господарську одиницю, що є сукупністю матеріальних і людських ресурсів, певним чином організовану для досягнення конкретно поставлених завдань.

Отже, менеджмент – це процес планування, організації діяльності, мотивації і контролю (класичний перелік функцій менеджменту), необхідний для формулювання й досягнення завдань організації.

Пітер Ф. Друкер, видатний теоретик у галузі менеджменту, визначав управління як особливий вид діяльності, що перетворює неорганізований натовп в ефективну, цілеспрямовану і продуктивну групу [3].

Менеджери – це люди, відповідальні за отримання результатів конкретних зусиль інших людей, які працюють як індивідуально, так і об’єднані у групи чи організації.

Визначимо ролі, які виконує керівник. Роль – набір визначених правил поведінки, що відповідають конкретній установі та конкретній посаді. Окрема особистість може вплинути на характер виконання ролі, але не на її зміст. Десять управлінських ролей, які за визначенням Мінцберга, наступні [4]:

Міжособистісні ролі:

1) головний керівник, 2) лідер; 3) зв’язкова ланка.

Інформаційні ролі:

1) отримувач інформації; 2) розповсюджувач інформації; 3) представник.

Ролі, пов’язані з прийняттям рішень:

1) підприємець; 2) ліквідатор порушень, 3) розподілювач ресурсів; 4) ведучий переговори.

Ці десять ролей беруть на себе керівники в різні періоди і залежно від їх рангу. Вони класифікуються в рамках трьох категорій: міжособистісні, інформаційні та ролі, що пов’язані з прийняттям рішень.

Обов’язки менеджераподіляються на три групи:

1) Контроль за стосунками серед персоналу, який передбачає керуючі та зв’язкові функції. Керуючі функції – координація та встановлення напрямів діяльності підлеглих, контроль за виконанням рішень та інші. Зв’язкові функції – організація позаслужбових стосунків між персоналом.

2) Розподіл інформації. Передбачає одержання і розповсюдження інформації та моніторинг. Проведення моніторингу включає в себе аналіз навколишніх умов діяльності організації з метою отримання інформації про зміни цих умов, проблем і перспектив, що можуть впливати на діяльність підрозділу.

3) Ухвалення рішень. При вирішенні конфліктних ситуацій менеджер приймає рішення або виконує дії, спрямовані на утримання контролю над ситуацією [4, c.23].

На практиці обов’язки менеджера значно ширші та охоплюють сферу організації роботи, взаємодії підлеглих в організації, постійний аналіз позицій підрозділу, за який він несе відповідальність, і творчий пошук сприятливих можливостей та конкурентних переваг.

Сучасна теорія менеджменту виділяє системний, ситуаційний та процесний підходи в управлінні. Процесний підхід був уперше запропонований представниками класичної школи в менеджменті, які сформулювали основні функції управління, вважаючи їх необхідними для будь-якої організації [2, 3].

Процес – це сукупність послідовних дій для досягнення певного результату. Предметом управлінського процесу є інформація, яку виконавці та керівники використовують у своїй діяльності, а засобами здійснення процесу – документи та технічні засоби приймання, передачі, реєстрації, зберігання інформації.

Менеджмент доцільно розглядати як процес, оскільки діяльність щодо досягнення мети – це не разові дії, а серія неперервних взаємопов’язаних дій, які, у свою чергу, також є процесами і виступають як функції менеджменту. Відповідно до одного з трактувань, менеджмент – це процес планування, організації, приведення до дії та контролю на підприємстві з тим, щоб досягти координації людських та матеріальних ресурсів, необхідних для ефективного досягнення завдання. Отже, менеджмент можна розглядати як сукупність взаємопов’язаних управлінських функцій [4, c.134].

Згідно з іншою точкою зору, процес управління розглядають як функціонування прийнятої організаційної структури, яка відображає хід виконання функцій управління і характеризує його динаміку. Близьким до згаданого є визначення процесу управління як діяльності об’єднаних у певну структуру суб’єктів управління, направленої на досягнення поставленої мети управління шляхом реалізації певних функцій і використання відповідних методів та принципів управління.

Організаційний бік процесу управління відображає порядок взаємодії керуючих ланок системи та взаємодії між керуючими і керованими ланками, тобто просторову взаємодію суб’єкта й об’єкта управління. Аналізуючи організаційну структуру процесу управління, розрізняють організаційну структуру системи управління, її рівні, ланки та зв’язки між рівнями й ланками.