ОСНОВНІ ПРАВИЛА СКЛАДАННЯ ГЕРБІВ

Уже в часи середньовіччя процес творення гербів мав певні правила, за якими складалися герби держав, земель, міст, родів тощо. Пізніше ці правила змінювалися вдосконалювалися, доповнювались, але окремі з них залишились основою теоретичної геральдики, яка найбільше знаходилась під європейським впливом і стосувалася символіки держав, міст, рицарства, духовних орденів тощо. Використовувалося шість типів європейських гербів: французький, італійський, португальський, англійський, німецький, польський. В основу будь-якого герба брався щит. У Західній Європі використовувалися такі форми щита:

1. Трикутний, або варязький.

2. Округлий — італійський.

3. Прямокутний із заокругленням унизу — іспанський.

4. Прямокутний із загостренням унизу — французький.

5. Фігурний, вирізної форми — німецький.

6. Ромбічний — для дам і панночок, а також грецький (ХЬУ).

Звичайно, назви щитів мають досить умовне значення. Квадратний і круглий використовували рідше і більше для родинних гербів. Основу герба складає щит, який спочатку використовувася трикутної форми, а пізніше — в основному і майже виключно — у вигляді прямокутника, в підніжжі якого в середній частині на 8/9 висоти виступає загострення, а нижні кути заокруглені. Поле щита поділялось на кілька частин, які отримали назви:

1. Розсічений.

2. Пересічений.

3. Скошений ліворуч.

4. Скошений праворуч.

З основних ділень можуть комбінуватись такі ділення щита: тридільний і чотиридільний. Ділення щита може відбуватися за допомогою не лише прямих, але й інших ліній та геральдичних фігур. Такий поділ щита називається другорядним. Розташовані на щиті фігури можуть бути геральдичними, які мають певне умовне значення в геральдиці, або негеральдичними. Всі фігури, займають на щиті певне місце, правильне, випадкове і неправильне. Фігур може бути одна і більше. Вони розташовуються за певними правилами, які передбачають на полі щита дев’ять основних точок: чотири у верхній і чотири у ніжній частині та одна посередені поля. Головною фігурою вважається та, що в центрі, або та, що більша. При великій кількості фігур деякі з них могли виступати за краї, такий щит називався усіяним.

Зображення у гербах виконувалися за допомогою емалей (фініфті), металів і хутра, які могли зображуватися фарбами та відповідною штриховкою. Використовувалися емалі таких кольорів: червоний, графічне зображення вертикальними лініями; голубий графічно — горизонтальними цілими або перервними лініями зеленіш, графічно — діагональними лініями справа; пурпуровий графічно — діагональними лініями зліва; чорний, графічно - вертикальними і горизонтальними лініями, тобто у клітинку, або повністю затушовувалося поле або його частина. Метали: золото — графічно зображалося крапками срібло — графічно не зображувалось, поле залишалося чистим. Хутра: горностай — графічно зображувалися чорні розширені донизу хрестики або чорні хвостики; білка - графічно зображувались білі і чорні язички. Могли також використовуватися стилізовані зображення хутра. Геральдичні кольори: Геральдичних кольорів нараховується п’ять: червоний, що твориться сумішшю сурику і кіноварі та символізує любов і мужність, сміливість та великодушність; синій - від змішування кобальту і ультрамарину і означає вірність, чесність, бездоганність та чесноту; зелений колір створюється сумішшю хрому та рослинної зелені і має вигляд кольору молодого зеленого листя, яке символізує надію, достаток, волю, радість; пурпуровий колір створюється з лілово-червоних фарб і означає благочестя, помірність, щедрість та панування; чорний колір утворюється з сажі та супутних домішок, а означає обережність, мудрість, сум.

Всі геральдичні кольори мають графічне зображення. Проте у гербах зустрічаються фігури людей, звірів, птахів, рослин та різних споруд і речей, які в гербах можуть мати свій колір, який, за геральдичним терміном, вважається «природним кольором». Графічно вони теж зображаються за певними правилами, щоб їх можна було розрізнити.

Опис (блазонування) герба слід починати з кольору щита, після чого описується основна фігура та її кольори. У складному зображенні опис починається з кольору правого та верхнього поля, або з центрального (серцевинного) щитка, якщо він є, за тим же порядком опису кольорів та фігур, що й для основного щита. Правий і лівий боки щита визначаються протилежно нашому погляду. Після опису щита проводиться опис фігур та гербових прикрас, розміщених навколо нього. Опис має бути чітким і лаконічним. Проте щит і зображені на ньому фігури є лише основою і внутрішньою частиною герба. Існує ще і зовнішня частина, яка також складається з різнх елементів. Внутрішня і зовнішня частини складають повний герб. Зовнішню частину герба складають шолом — металічне надголів’я; корона, нашоломник — фігура розміщена над шоломом; намет — прикраса з боків щита; девіз — короткий вислів на стрічці внизу щита; мантія — довга одіж на горностаєвому хутрі, на котрій розташовується щит; сінь — мантійний купол, а також прикраси. Корони і прикраси займають певне місце в земельних та міських гербах, їх форма визначає рівень влади, сан, титул або звання того, кому належить герб. Імператорські, королівські корони є символом високої влади, а також існують корони міст різного підпорядкування з двома або трьома зубцями, називають баштовими. Навколо щита можуть розташовуватися прикраси з дубового листя, гілок, виноградної лози, колосся, а також - знамена та орденські стрічки, скіпетри, символи мореплавства, промисловості тощо. Викладені вище аспекти герботворення не вичерпують усього комплексу правил геральдики, які використовувались у різні часи і особливо у другій половині XX ст., коли з’являються нові символи, фігури, знаки. Тому відбувається у певній мірі відхід від класичної геральдики і з’являються герби, де використовуються нові знаки і розширюється спектр кольорів. У цей же час в радянській геральдиці припиняється використання і творення родових гербів, не вивчалася генеалогія та історичні герби знатних родин дорадянського часу.