ІСТОРИЧНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

Елементи використання історичної метрології мають місце ще у античних і середньовічних істориків. Отже, метрологія як певна система знань складається в давнину, але зведених даних про одиниці вимірювання збереглося мало. Ще менше даних є про давньослов’янський час. Тому дослідникам доводиться шукати відомості про міри і одиниці вимірювання .з досить різних джерел загальноісторичного змісту або з, джерел, які опоседковано стосувались якимось чином системи мір. Слід відмітити, що у ранньофеодальний період і особливо в часи роздрібленості міри не були уніфікованими і загальноприйнятими, тому що були відсутні міцні політичні та господарські зв’язки. Про міри Київської Русі дають певну уяву такі пам’ятки – «Руська правда» (XI ст.), «Подорож ігумена Даниїла у Святу землю» (початок XII ст.), «Житіє Феодосія», «Уставна грамота Володимир-Волинського князя Мстислава Даниловича» (1289 р.). Значний вплив на формування системи мір на українських землях мали інші держави, зокрема Московська, Польща і Литва, особливо у XIV — XVI ст., коли йшли історичні процеси формування централізованих держав у Центральній та Східній Європі. Окремі актові джерела, літописи, спогади іноземців у певній мірі відбивають стан метрології.

У Європі інтерес до питань метрології та її розробки починається в різних державах із XVI—XVIII ст. Особливе місце серед джерел, починаючи з XVI ст., займають митні книги і грамоти, писцеві книги, які разом із реєстром товарів та їх оцінкою подавали також назви і величини одиниць вимірювання. Серед таких книг відомі: «Счетная мудрость» — посібник для купців та урядових чиновників, «Книга сошного письма» — керівництво з оподаткування, «Книга Большому Чертежу», укладена у 1627 р. як опис карти Росії, із зазначеними між населеними пунктами відстанями.

Протягом другої половини XVI ст. і першої половини XVII ст. була упорядкована «Торговая книга», або «Книжка описательная, како молодим людям торг вести й знати всему цену», пізніще «Торговая книга» XVII ст. та інші, які мали статті про міри. Стаття про міри була також вміщена до виданої у 1703 р. «Арифметики» професора Л.Ф.Магницького з описом мір від стародавніх іудейських, грецьких і римських до тогочасних російських. Потреби земельного оподаткування, митні й торгові вимагали певних інструктивних матеріалів та впорядкування мір. Створюється у 1723 ропі комісія ваги та мір, у 1827 р. урядова комісія зразкових мір та ваги, а у 1832р. комісія для приведення у відповідність російських мір та ваги. Законотворчість у метрології другої половини XIX ст. завершилася створенням Головної палати мір та ваги у 1893 р. та еталонів з платино-іридієвого сплаву. Закон 1889 р. не лише впорядкував метрологічні служби мір та ваги, але й встановив зв’язок російських мір із метричними.

У XVIII — першій половині XX ст. значну роль відігравала англійська система мір, яка впливала суттєво і на російську. В її основі лежали ярд (91,44 см), а також фунт (453,592 г). Лише з 1865 р. Англія протягом десяти років переходить на метричну систему мір.

Практичні питання метрології викликали інтерес до її історії. Причому загальні інтереси історичних наук та джерелознавства вимагали вивчення даних метрології. Тому цілий ряд відомостей про міри можна зустріти у додатках до «Истории государства Российского» М.Карамзіна, у працях В.Ключевського, С.Соловйова, М.Костомарова та інших дослідників. У першій половині XIX ст. виходить перша праця з історії руських мір, яку написав А.Ламберті.

З середини XIX ст. бере початок описова метрологія, яка займалася встановленням співвідношення між одиницями вимірювання. Найгрунтовнішою, узагальнюючою працею була книга Ф.Петрушевського «Общая метрология» (СПБ, 1849), а також праці Д.Прозоровського, П.Буткова, О.Нікитського, Д.Яворницького та інших дослідників.

У першій половині XX ст. вийшло кілька ґрунтовних досліджень із метрології, серед яких виділяється праця С.Кузнецова «Древнерусская метрология» (1913). Поряд із цією книгою з’являються праці, які стосувались української метрології XV—XVIII ст., зокрема А.Неселовського - про Поділля, К.Сохачевича - про Галичину. Т.Вербицький видав історико-метрологічні таблиці про міри на українських землях у складі Польщі і Литви з характеристиками одиниць вимірю­вання відповідно до законодавчих актів XVI—XVIII ст. З 1917 по 1930-ті роки метрологія в СРСР вивчалася з метою пояснення необхідності переходу на метричну систему. Деякий час у Радянському Союзі дослідження у галузі метрології майже не проводились. У 1944 р. вийшла книга Л.Черепніна «Русская метрология», яка охоплювала час від Київської Русі до XX ст., а також містила матеріали з польсько-литовської метрології. Дослідження метрології українських земель пов’язане з працями Д.Похилевича, Я.Ісаєвича, В.Стрельського, О.Камєнцевої і М.Устюгова.

Елементи вивчення історичної метрології України мають місце у XV—XVI ст. Вони простежуються у різних керівництвах, пов’язаних з оподаткуванням, митними правилами, торгівлею, виробництвом, у спогадах іноземних авторів. Суто українські одиниці в цей час поєднуються з польськими, литовськими, а також німецькими, голландськими. Науковою метрологією у цей час цікавилися в основному тоді, коли цього вимагала історія та практика життя. XVII і XVIII ст. у Європі відзначалися певним розвитком продуктивних сил, що вимагало впорядкування системи мір. Українська метрологія вивчалась разом із мірами інших держав і народів, що зумовилось вивченням історії економіки промислів, торгівлі. Згадки про окремі міри є у козацьких літописах, у художніх творах, але вони не переростають у систему наукових досліджень.

Систематичне вивчення метрології починається з XIX ст., коли інтерес до історії вимагав знання системи мір. Такий інтерес зумовлювався тим, що постало питання про перехід на уніфіковану систему одиниць вимірювання, запропоновану Францією для всіх народів. Українська метрологія у цей час починає переживати значний влив і тиск з боку офіційної метрологічної політики тих держав, у складі яких знаходились українські землі. Лише інколи місцеві міри, якщо вони вписувались у співвідношення з державними, офіційними, мали залишитись без змін, але здебільшого до нас дійшли тільки назви, а їх зміст давно забуто і важко поновити. Польські та російські дослідники вивчали українські міри з позицій їх місця у власних метрологічних системах. З початку XX ст. і майже до початку 50-х років історична метрологія України вивчалась епізодично, стосовно потреб інших галузей історичних знань. Лише у другій половині XX ст. з’явилося кілька праць з української історичної метрології ґрунтовного характеру, хоча і вивчалась вона у контексті історії СРСР.

НУМІЗМАТИКА І БОНІСТИКА

Тривалий час грошовий рахунок був об’єктом вивчення метрології, оскільки поява монет пов’язана з ваговими характеристиками і термінологією різних часів. Особливо це стосується золота і срібла, а саме: гривня, гривенка, талант, унція тощо, походили від вагових одиниць. Тому монета, як історичне джерело, пам’ятка історії та культури вивчалася окремо в такій науці, як нумізматика, що збіднювало можливості дослідження, звужувало предмет вивчення. Згодом з’являються паперові гроші, які виконують відповідні функції в суспільстві, а потім також стають історичним джерелом, яке вивчає допоміжна історична наука - боністика.

Спочатку монети і паперові грошові знаки були досить поширеною галуззю колекціонування. Поступово нумізматика і боністика перетворюються на історичні науки, які торкаються сфери історії грошового обігу і грошового рахунку, хоча і не настільки глибоко, як цим займається метрологія. Річ у тому, що і металеві, і паперові гроші в багатьох державах функціонували і функціонують в системі грошового обігу, об'єднані грошовим рахунком, а тому їх історія тісно пов’язана між собою. І якщо колекціонеру здебільшого достатньо систематизації окремо монет, або окремо - бон, то досліднику необхідно глибоко вникати у сутність лічби грошей певного часу, техніки карбування та емісії, сфери обігу тощо.

Таким чином, є необхідність в одному розділі об’єднати і, по можливості, показати зародження грошей, грошових систем, які включали і використовували різні метали та паперові асигнації, банківські та кредитні білети, акції тощо. Зокрема, історія грошей в Україні цікава тим, що на її землях були грецькі, римські, візантійські, арабські, татарські, литовські, чеські, польські, австрійські, російські та інші Монети і паперові грошові знаки. Тому Україна є скарбницею, музеєм грошей багатьох держав і народів, а запропонований підхід допоможе створити необхідну історичну періодизацію і визначити наукові напрями.

Нумізматика - одна із спеціальних історичних наук, яка на сучасному етапі успішно розвивається. Вона має власні методики і техніку дослідження нумізматичних джерел. Хоча вона виникла як галузь колекціонування, але поступово перетворилася в наукову дисципліну. Нумізматика - за визначенням багатьох довідкових видань - це наука про монети. Назва дисципліни походить від слова номізма - монета. Монета - це зливок металу визначеної форми, ваги, якості і вартості, що служить узаконеним засобом грошового обігу.

Нумізматика вивчає монети зі сторони зображень (іконографія), написів (легенда) ваги, розміру і якості (проба), техніки їх виготовлення, регіону і часу їх обігу. У зв’язку з цим вона тісно пов’язана з метрологією, епіграфікою, геральдикою та іншими історичними науками. Як галузь колекціонування, яка ставить перед збирачами питання науково-практичного і науково-теоретичного характеру, пов’язана з формуванням колекцій, вона перетворюється на самостійну науку.

Колекціонування монет зародилось у XIV-XV ст. в Італії в епоху Відродження, а потім поширилось на інші країни. В основі колекціонування лежало створення класифікаційної системи для формування колекції монет, де кожна монета мала б своє визначене місце. Таким чином формувалися музейні та приватні колекції протягом XVI-XIX ст. Лише у XVIII ст. починаються перші спроби систематизації матеріалів, які торкаються також питання джерелознавчого характеру. У XIX ст. з’являються перші каталоги монет музейних зібрань, які не тільки фіксують наявність нумізматичного матеріалу, але й дають певні характеристики монет.

Як історичне джерело, монета містить у собі значну кількість пізнавальної інформації, необхідної для дослідників. Комплексне вивчення монет разом з використанням даних інших наук може допомогти розкрити чимало таємниць минулого, підтвердити або спростувати окремі припущення та гіпотези.

Засновником систематичного наукового дослідження в галузі нумізматики вважається віденський учений І.Еккель (1737-1798). Він дав визначення 70 тисячам монет Середземномор’я. Підсумком його багаторічної праці став восьмитомник «Наука про стародавні монети», який вийшов друком у Відні протягом 1792 - 1798 років.

З XIX ст. нумізматика стає тією дисципліною, яка вивчається в університетах. Українська нумізматика, внаслідок історичних обставин, тісно пов’язана з польською, австрійською, російською. Колекціонування монет в Україні починається у XVI ст., а в Росії - у XVII ст. Велика колекція монет, яка згодом стала основою зібрання монет Ермітажу, належала Кунсткамері і нараховувала 29 тисяч екземлярів.

Для виготовлення монет з часу їх існування використо­вувалися різні метали та їх сплави, зокрема платина, золото, срібло, мідь, алюміній, нікель, бронза, мельхіор, білон тощо. Поступово вдосконалювалась техніка виготовлення монет. Дорогоцінні метали у XX ст. для виготовлення монет майже не використовуються, крім випуску сувенірних, пам’ятних та ювілейних монет. Враховуючи функції та технологію карбування в історичній нумізматиці монета, як історичне джерело, мала кілька визначень. Проте найбільш вдалим є таке: монета - зливок металу визначеної форми, ваги і якості, який використовується у грошовому обігу.

У науковій нумізматиці визначені основні поняття для означення монети. Кожну монету характеризують:

$ аверс - лицьовий бік, який свідчить про прина­лежність монети;

$ реверс - зворотній бік;

$ гурт - ребро;

$ монетне поле - має кожна сторона, де є написи чи зображення;

$ іконографія - зображення;

$ легенда - написи;

$ форма - зовнішній вигляд і величина;

$ номінал - вартість;

$ проба - вміст дорогоцінного металу;

$ лігатурна вага - загальна кількість металу;

$ монетна стопа - визначена кількість монет, викарбуваних із певної кількості металу;

$ назва, або ім’я, є у кожної монети за номіналом або дається під час використання за характерними ознаками.

Боністика також має свої спеціальні поняття і терміни для вивчення і дослідження паперових грошей та їх сурогатів.

Боністика займається вивченням бон як історичних джерел, свідків минулого та економічних і культурних пам’яток. Термін бона виник у XIV ст. у Франції і означає bon - талон, чек тощо. Зараз поняття бона використовують для означення грошових знаків, банківських білетів, кредитних і казначейських білетів, акцій, купонів, сертифікатів, векселів, лотерейних білетів та інших цінних паперів, що вийшли з ужитку.

Вперше на початку IX ст. н.е. паперові гроші з’явились у Китаї за династії Юаньхе і мали назву «летючі монети». В ХIII-XIV ст. за час правління династії Юань паперові гроші складали основу грошового обігу. Але у XVII ст. знецінення паперових грошей призвело до їх заборони під час правління Маньчжурської династії.

Знову паперові гроші почали використовуватися в Америці та Європі з XVII ст. У 1662 р. вони з’явились у Швеції 1690 р. - у Бостоні, штаті Масачусетс у США, 1716-1720 рр. у Франції у вигляді не лише грошей, але й цінних паперів які нічим не були забезпечені.

29 грудня 1668 р. був прийнятий маніфест про введення асигнацій на території Московської держави, загальна сума яких становила 46,2 млн. рублів, а з 1768 р. почався випуск нових асигнацій на суму 50 млн. рублів на іншому папері, щоб уникнути підробок. За 30 років обігу паперових грошей їх кількість була доведена до 3 млн. рублів і продовжувала збільшуватись у наступні роки.

У роки громадянської війни та іноземної інтервенції в Україні були в обігу гроші різних урядів, військових підрозділів, які, як правило, нічим не забезпечувались, а за рахунок населення утримували апарат управління та війська. На деяких територіях ходили грошові знаки іноземних інтервентів, колишніх царського і Тимчасового урядів радянської, білогвардійської та місцевої влади, що підривало у населення України довіру до будь-яких грошей.

Центральна Рада 19 грудня 1917 р. (ст. ст.), або 1 січня 1918 р. (н. ст.), ухвалила випустити українські гроші номіналом 100 карбованців, хоча не мала золотого запасу, і це викликало суперечливе ставлення до їх появи. Проте, як зазначалось, 5 січня 1918 р. кредитні білети вартістю 100 карбованців були випущені. Як і російські рублі, вони містили 17,424 частки щирого золота. Гроші друкувались на звичайній книжковій фабриці на доброму папері, але не мали водяних знаків, що могло привести до появи підробок. Ходили вони серед населення нарівні з «керенками» і «думськими» грішми Тимчасового уряду. На них були написи українською, російською та єврейською мовами.

1 березня 1918 р. Центральна Рада ухвалила закон про випуск гривні номіналом 2, 10, 100 і 500, яка на замовлення уряду мала друкуватись у Берліні. Також сповіщалося про карбування монети, яке так і не здійснилось. 30 березня 1918 р. було прийняте рішення про емісію 100 млн. гривень з умовою обміну, що 1 гривня дорівнює 2 карбованці,

Уряд гетьмана П.Скоропадського випустив банкноти вартістю 1000 і 2000 гривень і «лопатки», грошові знаки номіналом 50 карбованців, які друкувалися в Одесі. Були підготовлені малюнки і матриці банкнот номіналом 10, 100 і 250 карбованців, але їх вже випускала Директорія у 1919 р. 4 січня 1919 р. з метою забезпечення більш сталого обігу власних грошових знаків Директорія видала закон про вилучення з обігу австрійських, німецьких, російських і радянських грошей. Але вони продовжували використо­вуватись.

Воєнні дії змусили Директорію міняти своє місце­знаходження, а фінансові органи змушені були також переїжджати до Кам’янця-Подільського, Рівного, Тернополя і знову до Кам’янця-Подільського. Тому у березні 1919 р. гроші номіналом 5 гривень стали випускати у Станіславі у звичайній друкарні, а згодом з’явилися «канарейки» номіналом 250 карбованців, насичені жовтим кольором. Практично ці гроші знаходились у грошовому обігу в 1918 - початку 1920 роках.