ГРИГОРІАНСЬКИЙ КАЛЕНДАР

У 325 році юліанський календар на Нікейському соборі був прийнятий як обов’язковий для всіх християн. У цей час день весняного рівнодення припадав на 21 березня, в часи ж Юлія Цезаря — на 24 березня. День весняного рівнодення пов’язувався у християнській релігії зі святом Пасхи, яке поступово пересувалось на середину весни і згодом могло стати зимовим святом. У зв’язку з цим було вирішено зробити Пасху рухомим святом, яке повинно було відзначатися після весняного рівнодення — 21 березня і не пізніше 25 квітня.

У XVI ст. весняне рівнодення перемістилось на 11 березня за юліанським календарем. Тому католицьке духовенство вирішило провести календарну реформу. Ініціатором її став папа римський Григорій XIII. В основу реформи були покладені принципи, запропоновані у 1576 р. італійським ученим, лікарем і астрономом Алоїзієм Ліліо. В комісію з реформи календаря ввійшли вчені астрономи і духовні особи. Основним її завданням було повернути весняне рівнодення на 21 березня і надалі запобігти накопиченню різниці між календарним і тропічним роком. Реформу провели у 1582 р. таким чином: після 4 жовтня слід було рахувати не 5, а 15 жовтня. Отже, початок весни у наступному 1583 р. повертався на 21 березня. Щоб запобігти у майбутньому запізненню календаря, було змінено систему вставляння високосних днів. Порівняно з юліанським календарем, у григоріанському в кожні 400 років вставляли на З високосних менше, а саме, зберігши попередню систему високосу, не вважали високосними лише рубіжні роки століть, перші два числа яких не діляться на 4. Наприклад, 1600, 1700, 1800, 1900 і 2000 у юліанському календарі були б високосними, а у григоріанському лише ті, (в цьому випадку 1600 і 2000), дві перші цифри яких діляться на 4. Решта високосних років вставлялась, як і в юліанському календарі.

Григоріанський календар за тривалістю року на 24 секунди довший від тропічного року, тому відставання на одну добу настане тільки через 3323 роки, що буде мати практичне значення в далекому майбутньому. Рахунок часу за юліанським календарем стали називати старим стилем , за григоріанським — новим стилем. Але новий стиль був спочатку прийнятий лише у протестантських і католицьких країнах, а в православних — зберігався старий стиль, що було наслідком рішень Константинопольського собору православних церков, хоча і визнавалася неточність юліанського календаря і необхідність створення нового — точнішого.