РИМСЬКИЙ КАЛЕНДАР І ПОХОДЖЕННЯ НАЗВ МІСЯЦІВ

У часи правління легендарного засновника Риму Ромула в середині VIII ст. до н.е. римляни користувалися календарем з десяти місяців, які позначались порядковими номерами: перший, другий, третій, четвертий і т.п. і назв не мали. Рік починався майже з весняного рівнодення. На кінець XII ст. до н.е. деякі місяці отримали назви:

1. Мартіус — на честь бога війни Марса.

2. Апріліс — «розкриватись», пробуджуватись (бруньки, природа).

3. Майус — на честь богині Майї — матері бога Гермеса.

4. Юніус — на честь богині Юнони, дружини бога Юпітера.

Решта місяців зберегли назви порядкових числівників:

5. Квінтіліс — п’ятий.

6. Секстіліс — шостий.

7. Септембер — сьомий.

8. Октомбер — восьмий.

9. Новембер — дев’ятий.

10. Децембер — десятий.

Чотири з них: мартіус, майус, квінтіліс і октобер складалися з 31 дня, а решта — з 30 днів. Отже, календарний рік мав 304 дні, що не відповідало у значній мірі тривалості тропічного року.

У часи другого легендарного царя Нуми Помпілія в VII ст. до н.е. була проведена календарна реформа, за якою до римського календаря додали ще два місяці: одинадцятий януаріус (на честь дволикого бога Януса) і дванадцятий фебруаріус (на честь бога підземного царства Фебрууса). Завдання реформи полягало в тому, щоб зрівняти календарний рік римський з грецьким, який мав 354 дні. Таким чином, необхідно було додати 50 днів, але забобонні римляни, які вважали парні числа нещасливими, вирішили додати 51 день. Проте з такої кількості днів не можна було утворити два місяці, і вирішено було від тих шести місяців, які мали по 30 днів, забрати по одному дню і утворити януаріус з 29 днів і фебруаріус із 28 днів, які помістили за децембером. Фебруаріус був «нещасливим» місяцем, найкоротшим і мав парну кількість днів. Отже, тривалість календарного року упродовж 355 днів майже відповідала місячному рокові, який мав 354,4 доби. Початок кожного місяця римляни визначали за появою молодого місяця, про що спеціально оголошували населенню. Але різниця в 10 днів порівняно з тропічним роком вела до того, що числа римського календаря все менше відповідали явищам природи. Для того, щоб вирівняти рахунок часу, кожні два роки між 23 і 24 фебруаріуса вставлявся додатковий місяць - марцедоній, який мав то 22, то 23 дні. Кількість днів у роках чергувалася так: 355 днів; 377 (355+22) днів; 355 днів; 378 (355+23) днів.

Таким чином, кожне чотириріччя складалось із двох простих і двох видовжених років. У середньому календарний рік тривав 366,25 доби, що на добу більше, ніж насправді. Для того, щоб ліквідувати розходження понтіфіки, жерці відповідно змінювали тривалість місяців. Жерці на чолі з верховним жерцем могли продовжувати дні правління своїм друзям і вкорочувати — своїм ворогам, змінюючи тривалість додаткових місяців. Плутанина відбувалась і у проведенні свят, які мали відповідати певним сезонам. Вольтер так писав про цей календар: «Римські полководці завжди перемагали, але вони ніколи не знали, якого дня це сталось».