Пам’ятка для вивчення паперових грошових знаків

1. Належність до держави або ким випущений.

2. Місце емісії.

3. Час емісії.

4. Номінал - вартість грошового знака.

5. Розмір - формат, довжина і ширина.

6. Кольори і відтінки.

7. Зображення лицьового і зворотного боків.

8. Написи і нумерація.

9. Характеристика водяних знаків.

10. Місце в системі грошового обігу.

11. Характерні особливості.

12. Висновки. Які факти, події, явища історії відбиває?

ІСТОРИЧНА ГЕРАЛЬДИКА

Геральдика - спеціальна історична дисципліна, яка вивчає історію виникнення і використання гербів. Герб - це знак, зображення, складений за певними законами і правилами, що відповідає світоглядним, історичним та пануючим політичним і моральним принципам, узаконений як своєрідний паспорт держави, землі, міста, родини, установи тощо. Першими, подібними до гербів були родові та сімейні знаки власності. Подібними до сучасних були емблеми на печатках, монетах, медалях найдавніших держав.

Родові та племінні знаки виникали як тотеми, які відбивали поклоніння тваринам і вважалися прабатьками родів. Вони зображувалися на скелях, кам’яних брилах, пізніше - на знаряддях праці, посуді: зброї тощо. У слов’ян родові та сімейні знаки власності називалися рубежі, знамена, мітки, у тюрків - тамги.

Стародавні держави і міста Сходу, Греція і Рим мали свої герби. Окремі особи, здебільшого знатного походження, мали власні символи, які вони носили на одязі, зброї тощо, але не завжди передавали у спадщину, тому їх не можна цілком вважати гербами.

Виникненню гербів передувала значна епоха появи різних символів, знаків, який поступово вдосконалювались, урізноманітнювались та набували певного змісту, залежновідїхвикористання. Одні стали гербами держав, земель, міст, інші - гербами родів, військових, церковних та інших організацій. Герби втілювали в собі ознаки держави, міста або місцевості, відбивали філософські та політичні ідеї, могли вказувати на історичні події.

Важливе значення будь-якого герба полягає в тому, що він є історичним джерелом, а тому може бути використаний в ході історичних наукових досліджень. Крім історичних коренів, світоглядних ідей та принципів, які відбивають характер епохи, кожний герб свідчить про рівень мистецтва, про певні досягнення науки, культурно-історичні умови появи та формування елементів, що його складають.

Як історичне джерело, герби разом із іншими джерелами можуть дати повніше уявлення про історичні події. Геральдика тісно пов’язана з нумізматикою, сфрагістикою, фалеристикою, вексилологією, генеалогією та іншими допоміжними історичними науками.

Значного поширення герботворення набуло в епоху середньовіччя, коли формувалися герби держав, територій, міст, особливо у Західній Європі, а також у слов’ян. Поступово вироблялися правила складання гербів, формувались спеціальні геральдичні служби, починаючи з XIV ст. в Європі та з XVII ст. в Росії, де з 1722 р. діє Герольдмейстерська контора.

Як наукова дисципліна, геральдика формується з XIX ст. і в основному викладається в університетах. Наукових праць з геральдики небагато, але вона приваблювала увагу багатьох істориків та інших дослідників. Серед науковців -геральдистів виділяються праці О. Лакієра, П. Вінклера, Г. Милорадовича, К. Болсуновського, Г. Нарбута, В. Модзалевського, які належать до кінця XIX-початку XX ст.

У радянський час геральдикою займались А. Арциховський, Н. Устюгов, О. Камєнцева, В. Драчук, Н. Соболева, В. Румянцева, Б. Якимович, В. Сергійчук, А. Гречило та інші. У 70-ті - 90-ті роки геральдику стали вивчати з різних позицій. Основним напрямком стало вивчення державних, земельних та міських гербів, їх еволюції та використання. Другий підхід - більш прагматичний і стосується вивчення конкретної символіки у чітко визначений відрізок часу. Третій напрямок пов’язаний з Державним герботворенням і стосується обґрунтування права на існування окремих символів, знаків, кольорів. Цей напрямок визначається не лише науковими дискусіями, але й політич­ними, морально-етичними та іншими підходами до творення державної і національної символіки Української держави з часу проголошення її незалежності.

Українська геральдика у XX ст. йшла кількома шляхами які визначають її практичне і наукове застосування. Одним з найважливіших шляхів розвитку української геральдики був той, що викликався інтересом до державної символіки. Зокрема, герботворення УНР, в якому активну участь брав М. Грушевський, і ЗУНР. Крім того, йшло формування пролетарської символіки, спільної надалі для Союзу РСР. У той же час виникло чимало нових гербів міст, символів установ і підприємств, видавництв і навчальних закладів тощо. На відміну від попередніх символів, які творилися на основі використання історичних коренів, символи радянського часу відзначалися тим, що включали в себе елементи сучасного розвитку суспільства, накладені на пролетарську символіку.

Із становленням України як незалежної держави знову посилились та поглибились наукові історичні дослідження, які стосуються зародження і формування національної символіки: окремих знаків, емблем, гербів, прапорів, використання кольорів, що мають становити основу української державної і національної символіки. Ці дослідження беруть початок з давнини, з часу існування Київської Русі, вони продовжуються відкриваючи нові сторінки історії та культури.

Уже в часи середньовіччя процес творення гербів мав певні правила, за якими складалися герби держав, земель, міст, родів тощо. Пізніше ці правила змінювалися вдосконалювалися, доповнювались, але окремі з них залишились основою теоретичної геральдики, яка найбільше знаходилась під європейським впливом і стосувалася символіки держав, міст, рицарства, духовних орденів тощо.