Зведення житлових та громадських будівель

4.2.1. Зведення великопанельних будинків (ВПБ)

Будівництво повнозбірних житлових та громадських будівель як правило планується на три технологічних циклу робіт: нульовий, перший і другий.

Нульовий цикл робіт включає внутрішньомайданчикову інженерну підготовку і зведення підземної частини будови з улаштуванням інженерних комунікацій, включаючи комунікації, розташовані під підлогами, а також роботи по влаштуванню під’їзних шляхів.

Перший цикл робіт включає зведення (монтаж) надземної частини будови з улаштуванням покрівлі і заповненням отворів.

Другий цикл робіт включає виконання післямонтажних загальнобудівельних, спеціальних і опоряджувальних робіт, а також робіт по благоустрою майданчика і рекультивації рослинного шару (чорнозему), озелененню території будівель, що вводяться в експлуатацію.

Після закінчення робіт нульового циклу і монтажу перекриття підземної частини будови на цьому перекритті наносяться поздовжні і поперечні основні (базові) вісі.

В цьому разі рівень верху перекриття технічного підпілля (підвалу) або цоколя будови зветься вихідним горизонтом.

Перекриття першого, другого і наступних поверхів звуться монтажними горизонтами.

Для забезпечення якості монтажу конструкцій всі геодезичні роботи по розбивці головних осей на вихідному горизонті і подальшій передачі цих осей на монтажні горизонти виконуються із створних знаків, які закріплені на будмайданчику - тимчасових геодезичних знаків (ТГЗ).

На вихідному горизонті як основні (базові) розбивають вісі поздовжніх і торцевих зовнішніх стін і вісі внутрішніх поздовжніх стін. Кількість базових осей залежить від довжини будинку. Риски базових осей наносять незмивною фарбою на зовнішній поверхні стін підземної частини будівлі, у тому числі на цоколь.

Основні (базові) вісі переносять на перекриття поверхів, що монтуються - монтажні горизонти - за допомогою теодолітів.

Під час перенесення осей зі створних тимчасових геодезичних знаків вживають метод похилого візування, а при відсутності відповідних створних знаків користуються методом двох засічок.

Від базових осей за допомогою рулетки роблять розбивку установчих рисок, які визначають розташування панелі у плані. При цьому в кожній точці наносять шаблоном дві риски - робочу, яка зазначає положення грані панелі, і контрольну, на відстані 100мм від робочої. Риски наносять фарбою у вигляді трикутника, основа якого і є рискою. Перед початком монтажу конструкцій надземної частини будинку на кожному поверсі необхідно визначати монтажний горизонт - позначку низу панелей стін. За монтажний горизонт приймають рівень, що перевищує найбільш високу відмітку верху перекриття не більш як на 10мм при загальній товщині горизонтального шва не більш 30мм.

Для будинків довжиною до 100м визначення горизонту рекомендується проводити по довжині всього поверху, а при більшій довжині - в межах деформаційних швів. Маяки встановлюють із розрахунку два маяки на панель, розташовуючи їх на відстані 20...40см від торця панелі. Виготовляють маяки з цементного розчину чи м’якої деревини.

Особливо точно слід визначати монтажний горизонт на перекритті над технічним підпіллям, тому що воно є основою для монтажу всього будинку.

Рис. 4.12. Схема до визначення положення поздовжньої базової осі.

Визначення положення поздовжньої базової вісі (БО) проводиться в такій послідовності (рис. 4.12):

- заміряють рулеткою фактичну ширину лівої (Ш_л) і правої (Ш_пр) торцевих стін по зовнішнім граням цоколя;

- до отриманих розмірів додають товщину панелей середньої поздовжньої внутрішньої стіни (t);

- наносять риски поздовжньої базової вісі на відстані (Ш_л+t):2 і (Ш_пр+t):2 від зовнішньої грані стіни цоколя.

Рис. 4.13. Схема визначення положення поперечної базової осі; t – товщина поперечної стіни.

Розбивання рисок поздовжньої базової вісі і її закріплення на цоколі виконується в такій послідовності:

- теодоліт встановлюють над одною з рисок БО і візірують трубу на другу; таким чином наносять риски базової поздовжньої вісі біля кожної поперечної вісі будови. З цього положення теодоліта базова вісь виноситься на зовнішню поверхню цокольних панелей в торцях підземної частини будови.

Визначення положення поперечної базової вісі виконується в такій послідовності (рис. 4.13):

- заміряють відстані l₁, l₂, l₃...l_n між внутрішніми гранями панелей на сходових клітинах;

- визначають відхилення заміряних відстаней від проектних d=l-l_пр; (4.8)

- підраховують середнє відхилення:

d₁ + d₂ + … + d_n

d_сер = ------------------------ (4.12)

n

наносять риски поперечної базової осі на відстані t + d_сер від грані , яка послуговувала нульовою точкою при замірах.

Перенесення поперечної базової осі, закріплення її на цоколі і розбивання поперечних осей виконується в такій послідовності (рис. 4.14):

теодоліт встановлюється на поздовжню вісь будови, труба теодоліта наводиться на дальню риску поздовжньої осі;

труба теодоліта повертається на 90^о;

заміряється відстань в від візірної вісі теодоліта до риски поперечної базової вісі; ця риска переноситься по всій поперечній базовій вісі, а базова вісь виноситься на зовнішню поверхню стіни цоколя і на місцевість;

наносяться риски поперечних осей на проектних відстанях від рисок базової поперечної вісі за допомогою рулетки.

Перенесення рисок базових осей на монтажний горизонт типового поверху виконується методом похилого візування теодолітом в такій послідовності (рис. 4.15):

теодоліт встановлюється над осьовим тимчасовим геодезичним знаком;

труба теодоліта наводиться на риску, нанесену на цоколі, закріплюється лімб і алідада;

труба повертається в вертикальній площині так, щоб візірна лінія була декілька вище відмітки монтажного горизонта;

на монтажному горизонті встановлюється тринога з виском на відстані 0,5 м від зовнішньої грані стіни і після суміщення нитки виска з візірною лінією теодоліта визначається й наноситься точка базової вісі на монтажному горизонті.

Зведення надземної частини ВПБ являє собою комплексний монтажний процес, який включає такі прості робочі процеси й операції:

монтаж (встановлення) конструкцій;

Рис. 4.14. Схема перенесення поперечної базової осі, закріплення її на цоколі і розбивання поперечних осей.

електрозварювання чи кріплення скобами з’єднувальних елементів;

антикорозійний захист (покриття) з’єднувальних елементів;

ізоляція і герметизація швів між панелями;

встановлення й розбирання інвентарної опалубки;

замонолічування бетонною сумішшю чи розчином стиків і вузлів об’єднання конструкцій;

виконання супутніх робочих операцій (стропування; встановлення й керування засобами тимчасового закріплення й вивірення конструкцій, підготування фронту робіт).

Монтування конструкцій надземної частини ВПБ починають після виконання комплекса робіт нульового циклу, включаючи внутрішньомайданчикові комунікації, й створення (нанесення) розбивової геодезичної мережі у вигляді базових осей.

До початку монтажу елементів кожного чергового яруса (поверха) необхідно:

перенести з реперів на перекриття основні й міжсекційні вісі;

виконати розбивку установних рисок стінових панелей;

визначити монтажний горизонт (позначку низа стінових панелей);

підготувати монтажні пристосування й розкласти їх у відповідності до карт трудових процесів.

Рис. 4.15. Схема перенесення базових (основних) осей з вихідного на монтажний горизонт під час монтажу КПБ: 1 – тринога; 2 – висок; 3 – візирна (створна) площина теодоліта; 4 – точка, яка визначає становище базової осі на монтажному горизонті; 5 – риска базової осі на цоколі; 6 – теодоліт.

Під час монтажу конструкцій надземної частини спочатку необхідно встановити найбільш віддалені від крана елементи й в такій послідовності, яка дозволяє забезпечувати: улаштування гідроізоляції, що наклеюється; вертикальних стиків зовнішніх стінових панелей; вивантаження панелевозів (якщо ведеться монтаж “з колес”); просторову жорсткість і незмінність конструкцій; скорочення витрат праці за рахунок доведення до мінімуму переходів робітників, перестановлення монтажного обладнання, освітлення тощо; зручність встановлення елементів та їх з’єднань, фронт робіт для суміжних ланок.

Монтаж конструкцій ВПБ ведуть в такій послідовності:

монтаж шахт ліфтів;

монтаж внутрішніх стін і вентіляційних панелей;

монтаж перегородок;

монтаж елементів добора (СТК, сходових маршів; сходових майданчиків тощо);

монтаж великопанельних підготовок під підлоги;

встановлення віконних і дверних блоків (заповнення отворів);

монтування перекрить;

монтування конструкцій балконів та лоджій;

монтування конструкцій покрівлі.

Для монтажу ВПБ використовують, як правило, баштові крани, які встановлюються по одному на кожні дві блок-секції, що приймаються як одна захватка.

Тимчасове закріплення й вивірення стінових панелей ВПБ виконується по таких варіантах монтажного оснащення: з використанням скорочених підкосів і торцових опор (рис. 4.16 а,б і 4.17), за допомогою горизонтальних в’язей (рис. 4.17) і з використанням шарнірно-в’язових кондукторів; останній спосіб не знайшов розповсюдження в Україні.

Рис. 4.16. Схема тимчасового кріплення збірних елементів КПБ: а – кріплення зовнішніх стінових панелей за допомогою скорочених підкосів; б – кріплення панелей внутрішніх стін за допомогою трикутних стійок; в – кріплення балконної плити за допомогою інвентарної стійки; г – кріплення панелей внутрішніх стін за допомогою горизонтальних в’язей; 1 – зовнішня стінова панель; 2 – внутрішня стінова панель; 3 – скорочений підкіс; 4 – торцова опора; 5 – горизонтальні в’язі; 6 – балконна плита; 7 – балконна стійка; 8 – панель лоджії; 9 – монтажні в’язі.

В нашій країні найбільше розповсюдження отримав варіант з використанням скорочених підкосів і торцевих опор (рис. 4.16). Скорочені підкоси необхідні для встановлення панелей зовнішніх стін, а торцеві опори – для панелей внутрішніх стін і перегородок. Для забезпечення можливості використання підкосів у формах під час виготовлення панелей зовнішніх стін встановлюються спеціальні вкладиші, внаслідок чого на поверхні панелей виникають ніші з петлями для кріплення підкосів.

Найбільш технологічною конструкцією підкосу є універсальний скорочений підкіс зі знімними захватами, розроблений на кафедрі ТОіОПБ ДонДАБА (рис. 4.18). Особливістю цієї конструкції є те, що для різних рішень вузлів кріплення підкосу до конструкцій застосовуються різні знімні захвати, а стягуючу муфту виконано універсальною.

Рис. 4.17. Розташування пристроїв під час монтажу торцової блок-секції за допомогою підкосів: * - місця постійного проектного закріплення, панелей, яке виконується до їх розстропування; ….. – підкіс для кріплення панелей стін; ….. – стійка для кріплення перегородок.

Довжина стягуючей муфти підбирається в залежності від розташування технологічних отворів або монтажних петель на панелях перекриття.

Тимчасове закріплення й вивірення по прямовисності панелей внутрішніх стін і гіпсобетонних перегородок виконують за допомогою торцової опори.

Рис. 4.18. Універсальний скорочений підкіс зі знімними захватами: а – загальний вигляд; б – конструкція захватів: 1 – з’єднальна муфта; 2 – верхній знімний захват; 3 – нижній знімний захват; 4, 5 – пристосування для кріплення захватів; 6 – гак нижнього захвата; 7 – упор; 8, 9 – складальні секції; 10 – шарнір; 11 – трубчаста муфта; 12 – монтажний отвір у перекритті; 13 – панель перекриття; 14 – упор; 15 – хвостовик; 16 – пружина; 17 – рукоятка; 18 – запобіжна втулка; 19 – шарнір; 20 – скоба; 21 – гак; 22 – петля панелі перекриття.

Послідовність встановлення елементів у даному разі визначається можливістю використання вільних торців елементів, їх отворів, а також розташуванням технологічних отворів в стінових елементах і панелях перекрить.

Блоки шахт ліфтів встановлюють поповерхово й особливо точно перевіряють сходження внутрішніх граней їх та вертикальність кожного блока й шахти ліфта в цілому на протязі її зведення.

Панелі зовнішніх і внутрішніх стін встановлюють на шар цементного розчину марки, що вказується у проекті, який розстилається вище рівня маяка на 5 мм.

Панелі зовнішніх стін у плані встановлюють в поперечному напрямку за допомогою шаблона, зорієнтованого відносно установних рисок, а в поздовжньому – шляхом суміщення риски, що визначає середину панелі, з рискою на перекритті, що фіксує середину між осями внутрішніх стін.

Панелі внутрішніх стін встановлюють в поперечному напрямку за шаблоном, прикладеним до установної риски, а в поздовжньому напрямку – по рисці, що вказує становище торця панелі, віддаленого від зовнішньої стіни.

Встановлені на місці панелі обов’язково вивіряють відносно вертикалі й тимчасово закріплюють. Схеми тимчасового закріплення та вивірення збірних елементів представлені на рис. 4.16 і 4.17.

Знімати тимчасові закріплення дозволяється тільки після встановлення постійних в’язей, передбачених проектом.

Під час монтажу вентиляційних блоків необхідно точно суміщувати канали, внутрішня порожнина яких має бути чистою від видавленого розчину. Якщо блоки є димовими, то необхідно ретельно заповнити шви прокладками з жорсткого оргаліту чи іншого матеріалу, який виключить можливість проникнення диму від одного каналу до іншого. Канали для прихованої електропроводки для усунення можливості проникнення в них розчину, після встановлення стінових панелей мають бути заглушені чопами.

Санітарно-технічні кабіни заводського виготовлення слід встановлювати на шар піску завтовшки 10 мм. При цьому необхідно слідкувати за точністю суміщення каналізаційних і водопровідних стояків з відповідними стояками нижчерозташованих кабін. Вивірення кабін відносно прямовисності виконують за допомогою індикатора вертикалі.

При монтуванні сходових майданчиків і маршів вивіряють проектні позначки опорних поверхонь і точки розташування майданчиків у плані. Правильність встановлення сходових майданчиків вивіряють інвентарним шаблоном, який має форму поздовжнього січення маршу. Перевірку виконують у двох точках по ширині маршу.

Монтування сходових маршів виконується тільки після закріплення майданчиків. Сходовий марш подають до місця встановлення під необхідним кутом нахила, який утворюється за допомогою спеціальних вантажозахватних пристроїв (різновисоких стропів, спеціальних захватів тощо). Спочатку встановлюють нижню частину, потім верхню.

Після закінчення монтажу елементів сходових клітин встановлюють постійні чи тимчасові огородження маршів і сходів.

Панелі перекрить вкладають на шар розчину, що розстилається по верху стінових панелей.

Балконні плити й плити перекриття лоджій монтують після вкладання панелей перекриття. Вивірення їх, рихтування в проектне становище й улаштування постійного закріплення виконуються без їх розстропування з застосуванням балконних стійок (рис. 4.17 в).

Після вкладання панелей перекриття замонолічують стики зовнішніх стінових панелей.

Технологічні отвори в панелях внутрішніх стін і перекрить ретельно забивають заздалегідь заготовленими бетонними або гіпсобетонними пробками (чопами) на цементнім розчині.

Монтаж кожного вищерозташованого поверху можна починати тільки після остаточного завершення кріплення конструкцій нижчерозташованого поверху й після досягнення бетоном чи розчином в стиках міцності, вказаної в проекті виконання робіт.

Для визначення відхилень від вертикалі елементів, що змонтовані в ВПБ, застосовується прилад – індикатор вертикалі (прямовисності). Випробування його на будівництві ВПБ в Донбасі підтвердило його високу технологічність і ефективність.

Індикатор прямовисності (рис. 4.19) розроблено у відповідності до Патента України на винахід №84 (автор Ільїчов А.Ф.) і представляє собою прилад для контроля вертикальності встановлення деталей з високою розрізнювальною здатністю відрахункового пристосування. Під час монтажу великопанельних і великоблочних будівель індикатор прямовисності вживається для вивірення стінових панелей і блоків, що монтуються, а також об’ємних блоків по вертикалі й для визначення відхилень від вертикалі змонтованих стінових панелей, стінових блоків і об’ємних блоків ВПБ і ВББ, тобто виконавчих зйомок.

Індикатор прямовисності може використовуватися під час улаштування (монтажу) фундаментів, монтажу колон, ферм покриття та інших деталей і конструкцій – для вивірення їх прямовисності, а також під час монтажу технологічного й не стандартизованого обладнання, що вимагає вертикального встановлення.

Рис. 4.19. Загальний вигляд індикатора прямовисності: а – схема вивірення панелі, що монтується; б – схема виконавчої з’йомки положення панелі.

Індикатор прямовисності призначений для застосування замість традиційних вимірювальних пристосувань для контроля вертикальності – нитяного виска та рейок-висків різних конструкцій.

Робота індикатора прямовисності базується на взаємодії жорсткого виска зі стрілкою рахівного пристрою шляхом трансформації (збільшення) відхилення стрілки – покажчика відносно шкали відлічення.

В зрівнянні з нитяним виском і рейкою-виском індикатор вертикалі має такі переваги:незначні витрати часу на очікування моменту встановлення виска в нерухомий стан;висока точність виміру завдяки високій розрізнювальній здатності рахівного пристрою;захищеність вимірювального органу індикатора від вітру, що завжди присутній на висоті; розташування шкали індикації на рівні не вище лінії зору спостерігача, в той час як у нитяних висків традиційних рейок-висків така шкала розташована внизу (на відстані 60…40 см від підлоги; таке розташування шкали на рейці-виску викликає необхідність в присіданні монтажника навпочіпки або на коліна з одночасним підняттям руки на висоту 1,4…1,5 м для утримання рейки-виска в притиснутому до стіни становищі;

можливість підсвічування (освітлення) шкали в затемнений період доби або в затемнених приміщеннях під час роботи в вечірню або нічну зміну;

універсальність конструкції індикатора вертикалі, яка дозволяє як навішувати його на панель, що монтується, на блок чи щит опалубки, так і використовувати її для виконавчої зйомки контактним способом, в той час, як для цієї мети необхідно виготовляти різні рейки-виски;

захищеність вимірювального органу (виска, стрілки) та шкали від випадкових поштовхів та розгойдувань, а також від пошкоджень під час транспортування або падіння індикатора.

Індикатор вертикалі (рис. 4.19) виконаний у вигляді порожньої рейки (корпуса) замкненого прямокутного січення 1, що виготовлена з легкого сплаву і обладнана парою опор 2 й 3 на двох протилежних бокових гранях рейки.

Всередині рейки підвішені: за допомогою шарикопідшипника – висок 4 й на шарнірі – стрілка вказівник 5.

На рівні кінця стрілки на лицьовій грані рейки (лицьова грань на рис. 4.19) повернута до нас) закріплена масштабна шкала відліку (індикації) відхилень 6, обладнана блоком підсвічування, до якого входять лампа розжарювання, елементи живлення (всередині рейки) і тумблер 7 для вмикання підсвічування шкали. Зі зворотнього боку рейки розташоване вікно 8 виска з нульовою маркою 9.

Вікно шкали індикації 6 і виска 8 захищені склом.

Для запобігання випадкового гальмування виска й стрілки індикатора та пришвидшення гасіння її коливань, індикатор обладнаний електричним мікровібратором (всередині рейки), який вмикається за допомогою зворотної кнопки-вимикача 10.

Для навішування індикатора прямовисності на панель, блок чи елемент, що монтуються 11, в верхній частині рейки шарнірно закріплюється кронштейн 12, який має ковзну (телескопічну, висувну) опору 13.

Для фіксування виска в транспортне становище, на рейці встановлюється аретир 14.

Грань рейки індикатора з боку розташування опор 2 обладнана знімною кришкою, що складається з двох (або трьох) частин 16 і 17, закріплених на корпусі за допомогою скоби з гвинтом 15. Для центрування становища індикатора при спиранні його на перекриття 18 в нижній частині корпусу за допомогою шарніра закріплюється башмак 19.

Для запобігання випадкового падіння індикатора під час роботи на фасадних гранях панелей, блоків, щитів опалубки та внутрішніх гранях блоків шахт ліфтів на корпусі рейки закріплено страховочний тросик (петлю) 20, які мають вдягатися на руку виконавця роботи (робочого майстра).

Для вивірення прямовисності встановлених і тимчасово закріплених зовнішніх стінових панелей, а також об’ємних блоків шахт ліфтів і санітарно-технічних кабін відкидний кронштейн 12 налаштовується у відкрите становище (рис. 4.19 а), а ковзна опора 13 встановлюється в таке положення, яке забезпечує її спирання на центр опорного майданчика верхнього січення панелі (стінки блока) 11 або зі зміщенням від центру до зовнішньої грані.

Після навішування індикатора перевіряється щільність дотику опор 2 грані деталі 11, що досягається переміщенням (рухом) ковзної опори 13 по кронштейну 12.

Досягнувши повного дотику опор 2 індикатора з гранню деталі 11, що вивіряється, монтажник відкриває аретир 14 (нормальне становище аретира - “зачинено”) і за допомогою кнопки-вимикача 10 вмикає електричний мікровібратор, чекає на встановлення стрілки-індикатора в нерухоме становище й відраховує на шкалі індикації 6 величину лінійного відхилення верху змонтованої деталі від вертикалі (в міліметрах).

Якщо є відхилення, два монтажника за допомогою засобів вивірення панелі, наприклад, двох підкосів, якими тимчасово закріплена стінова панель, шляхом крутіння стяжних муфт підкосів і спостерігання: один – за шкалою індикації 6, а другий – нульовою маркою виска 9 добиваються суміщення стрілки-індикатора 5 з нульовим положенням на шкалі індикації 6 і виска 4 з нульовою маркою 9 у вікні 8. Стінові блоки ВББ і об’ємні блоки рихтуються у відповідності до ПВР.

Суміщення стрілки-індикатора 5 і виска 4 з нульовою маркою шкали 6 і нульовою маркою 9 відповідно свідчать про те, що деталь, яка монтується (11) встановлена без відхилень від вертикалі: похибка при цьому не буде перевищувати A 1мм.

В затемнений час робочий (монтажник) вмикає тумблер 7 для підсвічування шкали індикації.

Здійснення виконавчої зйомки вертикалі змонтованих стінових панелей, блоків і монолітних стін.

Виконавча зйомка змонтованих стінових панелей, блоків і монолітних стін, а також об’ємних блоків при наявності перекрить 22 (рис. 4.19 б) з використанням індикатора вертикалі створюється наступним чином.

Робочий (монтажник) встановлює індикатор вертикалі (при закритому становищі кронштейна 12) на перекриття 18 в місцях виміру відхилень деталі 21 так, щоб вісь башмака 19 співпадала з поздовжньою віссю корпуса індикатора, а опори 3 щільно дотикалася граней виконаної (зведеної) конструкції 21, відхилення якої необхідно виміряти. Утримуючи лівою рукою і носком лівої ноги індикатор в становищі доторкування його до опор 3 з гранню деталі 21, монтажник відкриває аретир 14 і спостерігає за становищем стрілки індикатора 5 на шкалі індикації 6.

При відхиленні стрілки-індикатора 5 від нульового положення шкали 6, робочий (монтажник) по величині цього відхилення визначає лінійне відхилення (в міліметрах) верха зведеної конструкції від вертикалі.

Постійне закріплення деталей ВПБ виконують, як правило, електрозварюванням з’єднуючих елементів.

Елементи конструкцій, що зварюються, мають бути попередньо відчищені від напливів розчину, бетону, бітуму, фарби, іржі, жирових плям і інших забруднень, а також просушені.

Щоб не порушити зчеплення закладних частин з бетоном, необхідно зварювання вести з перервами, виключаючи нагрів цих частин більше як на 5 хвилин.

Зовнішній вигляд зварених швів повинен задовольняти таким вимогам. Шов має бути гладким, мати дрібнолускату поверхню без напливів і перерв, з плавним переходом до основного металу; наплавлений метал має бути щільним по всій довжині шва, без тріщин; не повинно бути незаварених кратерів.

Деталі кріплень і інші сталеві елементи, що надходять на будівельний майданчик, повинні мати антикорозійне покриття. В умовах майданчика покриття наносять тільки на зварені шви і найближчі до них ділянки деталей, де необхідна доводка товщини покриття до проектної величини.

Для забезпечення міцності, щільності і теплоізоляційних властивостей в стиках між зовнішніми панелями виконується гідро- і теплоізоляція. Стики панелей зовнішніх і внутрішніх стін, а також між панелями перекрить замонолічуються бетоном або розчином. До замонолічування стиків у відповідних місцях встановлюється інвентарна металева опалубка.