Завдання. 1. Навчити пірнанню в глибину і довжину.

1. Навчити пірнанню в глибину і довжину.

2. Удосконалювати техніку плавання вивченими способами.

На суші:

1. Бесіда про способи пірнання в глибину і довжину, про міри безпеки під час занять з пірнання.

2. Навчання прийомів затримки дихання.

У воді:

1. Демонстрація пірнання в глибину і на дальність.

2. Пірнання в глибину з /бортика/ басейну.

3. Пірнання в глибину з води.

4. Пірнання в довжину /рухи рук і ніг брасом/.

5. Те ж, але рухи ніг кролем.

6. Те ж, але рухи ніг дельфіном.

7. Вправи на удосконалення техніки плавання кролем і дельфіном.

8. Проведення естафет.

3. Рятування потерпілого на воді

Якщо немає спеціальних, або підручних рятувальних засобів, потопаючого рятують без них. При цьому слід діяти швидко, ясно уявляючи собі всю послідовність необхідних в різних умовах дій.

Важливо вчасно помітити потопаючого. Сумніватись в його намірах не слід. В усіх випадках потрібно діяти рішуче не чекаючи допомоги інших людей.

Перше завдання рятувальника - як можна швидше прийти потопаючому на допомогу. Виконуючи це завдання, потрібно мати на увазі, що людина швидше бігає, ніж плаває, і що одяг заважає плисти. Тому спочатку слід добігти по берегу на найближчу до потопаючого відстань, по ходу знімаючи з себе взуття і верхній одяг. Стрибнути або ввійти у воду і плисти до потерпілого. В небезпечному місці входити у воду потрібно обережно.

Плисти потрібно швидко, але економно, зберігаючи сили для майбутніх рятувальних дій. При цьому важливо не втрачати потопаючого з поля зору, враховуючи можливе знесення його течією, або хвилями.

Після підпливання рятувальні дії залежать від того, де знаходиться потерпілий - на дні, чи на поверхні води. В першому випадку потрібно пірнути за ним. Якщо знайти його відразу не вдається, то потрібно його шукати, здійснюючи ряд пірнань на дно оглядаючи все місце втоплення.

У випадку, коли потерпілий знаходиться на поверхні води, він може захватити рятувальника, підпливаючого до нього, і перешкодити виконанню рятувальних дій. В результаті в небезпеці може опинитись сам рятувальник. Якщо уникнути захвату потопаючого не вдалось потрібно застосувати відповідний прийом і звільнитись від нього.

Якщо даними прийомами звільнитись не вдається, потрібно зробити вдих і пірнути під воду, тоді потерпілий, стараючись залишитись на поверхні, відпустить рятувальника. В усіх випадках потрібно підпливати до потопаючого з-за спини, або пірнувши, повернути його за стегна спиною до себе. Потім захватити потерпілого і обмеживши його рухи транспортувати до берега. Транспортування потерпілого, що заважає рятувальнику дуже складна операція і потребує доброї фізичної і плавальної підготовки. Потрібно постаратися заспокоїти потопаючого, підтримуючи його на поверхні і тільки тоді транспортувати, або просто доплисти з ним одним із способів, що застосовуються при плаванні зі втратившим сили плавцем.

Винести потерпілого на пологий берег не важко. Складніше підняти потерпілого в човен чи стрімкий берег. В цьому випадку потрібно зловивши однією рукою потерпілого за руки, потрібно спочатку вилізти самому і вже тоді витягнути потерпілого.

Після виносу потерпілого на берег, чи підняття його в човен спід негайно надати йому першу допомогу. Краще, якщо це зробить лікар. Якщо лікаря нема, потрібно його викликати, а самому приступити до надання першої допомоги.

Стан потерпілого залежить від характеру втоплення. Основними являються два види втоплення:

1. Біла асфікція (задушення), “не справжнє” втоплення – дихання припиняється рефлекторно внаслідок спазму голосової щілини, яке виникає внаслідок попадання води в дихальні шляхи. Як правило в легенях такого втопленика немає води. Характерним є зовнішній вигляд таких втоплеників, їх називають “білими”, тому, що шкіра в них виражено біла і холодна. При білій асфікції немає негативних післядій проникнення води в легені, і тому оживляти їх легше.

2. Синя асфікція, “справжнє” втоплення – дихання припиняється внаслідок попадання води в легені. Крім того вода з альвеол попадає в кров, що приводить до порушення серцевої діяльності. У таких втоплеників сильно здуті вени, з роту виділяється піна. Шкіра (вуха, кінчики пальців, губи) має фіолетово-синій колір. Тому таких втоплеників називають “синіми”.

Відживлення втопленика (реанімація) заснована на застосуванні трьох найважливіших прийомів:

1) очищення і звільнення дихальних шляхів;

2) виконання штучного дихання;

3) зовнішній масаж серця.

Видалення води, відкривання і очищення рота втопленика краще виконувати одним прийомом. При необхідності рот чистять пальцем, потім приступають до видалення води з легень. Стискують руками нижню частину грудної клітки, або поплескують потерпілого по спині.

Оскільки видалити всю воду з легень практично неможливо, потрібно видалити тільки основну її масу і швидко приступити до відновлення дихання.

Видаляти воду із легень “білих” втоплеників не потрібно.

Штучне дихання. Дихання потерпілих може бути відновлене шляхом штучної вентиляції легень. Із способів штучного дихання, кращі результати дає вдування повітря з легень рятувальника в легені потерпілого, яке може здійснюватись “з рота в рот”, або “ з рота в ніс”.

Вдування виконуються з частотою 12 раз за хвилину для дорослих і 15-18 раз для дітей. Об’єм повітря за один видих - 1000-2000 мл. Воно контролюється нормальним розширенням грудної клітки. Якщо грудна клітка не розширюється, значить повітря в легені не попадає. В цьому випадку знову займаються звільненням дихальних шляхів.

Зовнішній (не прямий) масаж серця. При відсутності серцевої діяльності у втопленика необхідно терміново приступити до його відновлення. Для цього застосовують зовнішній масаж серця.

Масаж серця виконують шляхом поштовхових натискувань на грудину з частотою не менше 60 раз за хв. Сила натискувань повинна бути такою, щоб грудина зміщувалась в напрямку хребта на 3-5 см.

Масаж серця повинен узгоджуватись з виконанням штучного дихання. При цьому на кожне вдування – 6-8 раз натискують на грудину.

Якщо рятувальників двоє, то один виконує штучне дихання, а другий непрямий масаж серця. Відновлення пульсу, дихання і порозовіння шкіри є свідченням відживлення потерпілого. Його поять гарячим чаєм, закутують ковдрою і обов’язково показують лікарям.