Використання диференційованого завдання під час формування обчислювальних навичок учнів початкових класів

Сучасне суспільство змінюється досить швидко. На даному етапі його розвитку перед українською національною школою стоїть складне і відповідальне завдання – підготовка активних, самостійних людей із розвиненими творчими здібностями та гнучким розумом.

Так, одним із головних принципів, закладених у Державному стандарті початкової загальної освіти, є орієнтація освітньої системи на дитячу особистість та її розвиток. Оскільки навчання, як і виховання передбачає доброзичливу і творчу взаємодію вчителя й учня, відбувається діалог двох рівних партнерів, у якому немає місця страху, де є розкутість і радість спілкування.

Ураховуючи це, перед учителем постає проблема: яким чином так побудувати навчання, щоб найповніше задовольнити проблеми кожного учня. Дбаючи про високий рівень знань своїх учнів, у педагогічній діяльності доцільно використовувати такі форми і методи навчання, які б викликали в дітей цікавість до навчального матеріалу, бажання вчитися, прагнути успіху в опануванні основ наук.

Учень, особливо той, який відстає в навчанні, має бути впевнений, що вчитель зацікавлений у його особистісному зростанні, бачить найменші успіхи, радіє разом з ним. Завдання вчити всіх і кожного, зокрема, можна реалізувати лише шляхом диференціації навчального процесу на уроці в межах одного класу. Практика доводить, що особистісно розвивальна спрямованість освіти неможлива без диференційованого навчання. Диференційований процес навчання – це широке використання різноманітних форм, методів навчання й організації навчальної діяльності на основі результатів психолого-педагогічної діагностики навчальних можливостей, схильностей, здібностей учнів. Використання цих форм і методів, одним з яких є рівнева диференціація, ґрунтуючись на індивідуальних особливостях учнів, створює сприятливі умови для розвитку особистості в особистісно зорієнтованому освітньому процесі. Найбільш гуманною і доступною для кожного вчителя є диференціація в класі, спрямована як на реабілітацію відстаючих, так і на стимулювання їхньої навчально-пізнавальної діяльності. З огляду на те, що рівень готовності учнів до навчальної діяльності неоднаковий, необхідно сконструювати диференційовані завдання для школярів із різними можливостями. Такі завдання мають поєднати навчальний процес усього класу з допомогою учнів, які повільніше сприймають матеріал, і постійним удосконаленням сильніших учнів.

У вітчизняній дидактиці принцип диференціації розроблявся ще за часів К.Д. Ушинського, який вважав, що об’єднання класу в групи, з яких одна сильніша за іншу, не тільки не шкідливе, а й потрібне, якщо наставник уміє, працюючи з однією групою, дати іншим корисну самостійну вправу [3].

У психологічній та дидактичній науці проблема диференційованого навчання досліджувалася В.І.Загв'язінським, М.І.Махмутовим, Н.О.Менчинською, Ю.К.Бабанським як спосіб попередження неуспішності учнів. Думку про необхідність диференційованого підходу до навчальної діяльності дітей не раз висловлював у своїх працях В.О.Сухомлинський: «До кожного учня треба підійти, побачити його труднощі, кожному необхідно дати тільки для нього призначене завдання». На сучасному етапі зазначену проблему визнають актуальною О.Я.Савченко, М.В.Богданович, С.П.Логачевська.

Практичний інтерес становить методика здійснення диференційованого навчання під час формування обчислювальних навичок учнів початкових класів, розроблена С.П.Логачевською.

Вона визначає ключові прийоми визначення підходу: багаторазове пояснення способу дії, вибір учнями завдання за варіантами для самостійної роботи, завершення уроку виконанням спільного завдання. Працюючи в умовах маленької сільської школи, до якої діти вступають без належної підготовки, С.П.Логачевська багато разів випробовувала різні методики, щоб досягти дієвості диференційованого підходу не на додаткових заняттях, а саме на уроці.

Ураховуючи те, що рівень готовності учнів до навчальної діяльності різний, необхідно, як вважає С.П. Логачевська, сконструювати диференційовані завдання для школярів з різними навчальними можливостями. Потрібна неоднакова кількість вправ і різнобічна допомога. Щоб підвищити рівень засвоєння програми кожним учнем, бо темпи просування є досить стійкою характеристикою індивідуальних особливостей.

Використовуючи ідеї педагогічної науки, С.П.Логачевська розробила структурно-логічні схеми, за допомогою яких ефективно здійснюється диференційований підхід до навчальної діяльності школярів.

Диференціацію можна проводити як за складністю завдань, так і за самостійністю їх виконання, коли поступово змінюється міра допомоги вчителя. Це дає можливість не допустити відставання дітей, запобігти труднощам, підтримати невстигаючого, поступово переводячи його від колективних форм роботи до самостійних – частково і повністю.

Довела свою ефективність на уроці диференціація за складністю завдань. Рівень засвоєння обчислювальних навичок у школярів різний і залежить від багатьох факторів. Зокрема, при поясненні нової теми важливо забезпечити індивідуальний темп просування дитини вперед, допомогти кожній дитині включитись у навчальний процес. Таку можливість дає організація багаторазового пояснення, спочатку «вчитель – учень», пізніше «учень – учень». Не менш важливим є диференціація завдань під час закріплення отриманих знань. Щоб не вказувати прізвища дітей, які будуть виконувати належні варіанти, завдання на дошці С.П.Логачевська записує різноколірною крейдою: червоною – І, зеленою – II, синьою – III. Перед вихованцями лежать відповідного кольору фішки, що час від часу міняються. Це дає можливість не виділяти учнів в «особливі групи», а в поетапній роботі на одному уроці не відчувають якогось принизливого поділу, знають: через деякий час будуть виконувати завдання складнішого варіанта. Якщо вчасно підтримати слабкого учня у процесі сприймання нового матеріалу, то вже на перших уроках вивчення нової теми він засвоїть необхідний мінімум знань. Приклад такої допомоги – багаторазове пояснення з використанням зразка. За такої форми роботи відбувається мимовільний самоподіл дітей на варіанти.

Цілеспрямована систематична праця учнів і вчителя, поетапне використання диференційованих завдань дають позитивний результат, визначають перспективу розвитку кожної дитини. Так, під час підготовки до засвоєння нового матеріалу диференційовані завдання спрямовані на ліквідацію прогалин у вивченні опорних знань. Після пояснення матеріалу на певному етапі уроку йде вибір учнями завдань для самостійної роботи за варіантами на основі самооцінки своїх можливостей.

На уроках математики позитивним є використання посібника «Мій помічник з математики» для 1-4 класів (автори С.П.Логачевська, Т.В.Таганець). У посібнику всі завдання розташовані за принципом від простого до складного, що і є необхідним для диференційованих прийомів навчання. Щоб не стримувати сильних учнів, обов’язково добираємо на урок цікаве додаткове завдання. Ефективним є диференційовані домашні завдання. Під час їх виконання за ступенем складності в учнів формується вміння працювати самостійно з посібниками, додатковими джерелами інформації.

Систематичне використання елементів диференціації на уроках дає змогу здійснювати перехід від колективних форм роботи до частково самостійних і повністю самостійних.

У своїй роботі педагогам варто намагатися навчити дітей порівнювати себе сьогоднішнього з собою вчорашнім. Самоусвідомлення, що я сьогодні зміг більше ніж учора, сприяє підвищенню самооцінки. При здійсненні диференціації клас працює як одне ціле, і в той же час кожен іде своєю стежиною розвитку. Навіть ті, хто свого часу відставав, відчули успіх у своїй роботі. Диференційоване навчання – перспектива того, що всі учні оволодіють обов’язковим рівнем знань, умінь і навичок, які визначені шкільною програмою, а частина дітей підніметься ще на одну сходинку творчого розвитку, що є метою кожного вчителя.

Учитель, який проводить диференційоване навчання та, володіючи методикою застосування підручника, звукозапису, під час організації самостійної роботи дітей на уроці сприяє досягненню високого рівня засвоєння учнями матеріалу з математики. Педагог привчає школярів працювати самостійно. Одним із ефективних прийомів є застосування алгоритмів – дітям пропонується картка або запис на дошці, де подано перелік усіх розумових операцій, необхідних для виконання завдання.

Розглянемо фрагмент уроку під час вивчення теми «Множення двоцифрового числа на одноцифрове». Алгоритм виконання має такий вигляд.

1. Прочитай приклад:

24 ∙ 3 = (20 + 4) ∙ 3 = 20 ∙ 3 + 4 ∙ 3 = 60 + 12 = 72.

2. Поясни, як його розв’язано.

3. Запам’ятай! При множенні двоцифрового числа на одноцифрове:

а) замінюємо двоцифрове число на суму розрядних доданків;

б) перемножуємо кожен доданок на одноцифрове число;

в) одержані результати додаємо.

4. Подивись пояснення в підручнику на с. 127.

5. Розв’яжи з усним поясненням приклад: 13 ∙ 5.

У разі самостійного опрацювання учнями складної теми до алгоритму варто додати зразок виконання.

1. Зрозуміло, рівень самостійності у школярів неоднаковий. Тому й інструктивні картки готуються різні.

Підготовка інструктивних карток з урахуванням здатності до самостійної діяльності учнів. І групі (сильніша) учнів дається послідовність роботи.

Друга група (середніх учнів) одержують картку з певною підказкою. Для слабких школярів надається допомога біля дошки, де вчитель разом з дитиною виконує завдання. Як бачимо, завдання пропонується всім одне, а міра допомоги – різна залежно від рівня розумового розвитку учнів.

2. Не менш важливу роль у засвоєнні знань, умінь і навичок відіграє залучення сильних учнів до роботи зі слабшими. Визначаємо сильних учнів і призначаємо їх консультантами. Консультантами визначаємо таким чином: пропонуємо приклади для усного обчислення, учні записують відповіді на планшетах і показують вчителеві. Хто найшвидше покаже правильну відповідь, той призначається консультантом.

Наступним кроком є об’єднання в групи: 1 консультант і 2 учні, які потребують допомоги. Консультанти детально пояснюють хід розв’язання прикладів. Пропонується завдання розв’язати самостійно і написати на планшетах відповідь. Усі оглядають розв’язок і перевіряють правильність відповідей.

3. Організація роботи учнів у парах передбачає утворення динамічних пар з числа учнів. Так, для закріплення прийомів позатабличного ділення кожній парі дітей доцільно запропонувати картку з прикладами на різні види ділення. Сильніший учень з поясненням розв’язує кожен приклад, слабший стежить. Потім у ролі коментатора постають слабші учні, а сильніші контролюють їхню роботу.

4. Ефективним засобом в умовах класу є використання аудіообладнання: поки вчитель проводить роботу з одним учнем, інший виконує завдання за звукозаписом на диску (не заважаючи нікому, бо звукозапис прослуховується учнями через навушники). Звукозапис містить не лише настанови, а й навчальну інформацію. Такий прийом доступний навіть під час самостійного ознайомлення з новим матеріалом, скажімо, теми «Числові вирази»:

1. Слухай уважно, виконуй завдання письмово:

– запиши суму чисел 17 та 13 (пауза);

– запиши різницю чисел 12 та 8 (пауза);

– прочитай пошепки запис, використовуючи слова сума, різниця (пауза);

– читай пошепки ці ж записи, використовуючи слова плюс, мінус (пауза).

2. Записи 17 + 3, 12 – 8 називають числовими виразами. Повтори, як називається запис (пауза).

3. Знайди, чому дорівнює сума чисел 17 та 3 (пауза). Знайди, чому дорівнює різниця чисел 12 та 8 (пауза).

4. 20 і 4 – це значення виразів. Повтори, чому дорівнює значення виразу 17 + 3 (пауза). Повтори, чому дорівнює значення виразу 12 – 8 (пауза).

5. Запиши такі вирази:

– сума чисел 15 та 8 (пауза);

– різниця чисел 40 і 5 (пауза).

6. Знайди значення цих виразів (пауза).

Кожне завдання формулюється так, аби школяр виконував лише одну операцію, яка є підготовчою до розуміння наступної. За потреби диференційованого підходу слабші учні одержують ще й зорову опору (картку, таблицю, схему, малюнок). Таке сполучення зорового й слухового сприймання навчального матеріалу допомагає розвивати мислительну самостійність кожної дитини, а операційна побудова матеріалу, завдання для самоконтролю після певного обсягу інформації забезпечують безперервність роботи, сприяють керованому навчанню.

Отже, учитель повинен глибоко знати кожного учня, систематично вести психолого-педагогічні спостереження, щоб на кожному етапі уроку міг своєчасно підтримати, допомогти слабкому учневі і в той же час не стримувати темпу зростання здібностей сильних.

Здійснення диференційованого навчання передбачає добір системи фронтальних, групових та індивідуальних форм роботи. Учителю слід чітко визначити, на якому етапі уроку потрібна диференціація, передбачати варіанти завдань, дібрати підказки як зорові описи під час виконання вправ, складніші завдання для здібних дітей. Не менш важливим є добірка друкованого дидактичного матеріалу, вправ з підручника, у якому дібрано завдання в такій послідовності, що найбільше відповідають логіці вироблення потрібних навичок та вмінь.