Історія формування музею

Теорії походження музеїв:

— біологічна ― в основу покладено біологічну сутність людини, що має природний інстинкт до збиральництва;є

— філософська ― в основу покладено аналогію наслідування античних храмів, мусейонів, святилищ тощо.

Музейні заклади мають багатовікову історію. З огляду на це в їх розвитку прийнято вирізняти три ключові етапи:

1) збирання цінних речей у храмах, палацах, ризницях церков і монастирів;

2) збирання аристократичними колами творів мистецтва і різноманітних раритетів для оздоблення житла, задоволення родової цікавості, представлення економічного рівня родини;

3) організація публічних, громадських музеїв, фонди яких доступні широкому колу громадськості.

Періодизація формування музейних закладів (за Фрідріхом Вайдахером):

1) домузейна епоха (від найперших зібрань пам’яток у Месопотамії поч. ІІ тис. до н.е. до скарбниць ХІV ст.);

2) протомузейна епоха (королівські, князівські, вельможі зібрання ХІV-ХVІІ ст.);

3) палеомузейна епоха (колекції бюргерів та перші публічні музеї ХVІІ-ХVІІІ ст.);

4) мезомузейна епоха (від державних музеїв кінця ХVІІІ ст. до першої половини ХХ ст.);

5) неомузейна епоха (від закінчення Другої світової війни).

Протомузеї почали з’являтися тоді, коли у людства виникла потреба зберігати естетичні цінності, документальні предмети тощо. Одним із ключових понять сучасної музейної справи є колекціонування. Дане поняття було вперше вжити і обґрунтовано його суть Цицероном, який називав колекцією збір різнорідних предметів, що мають якусь спільну ознаку, в єдине ціле. Проте, перші музейні колекції з’явилися ще задовго до античності (16 ст. до н.е. ― Кноський палац на о. Кріт, бібліотека Ніневійського палацу (17 ст. до н.е.), зібрання старожитностей в м. Урі (Месопотамія, 6 ст. до н.е.) та ін.

Яскравим прикладом древніх музейних зібрань можуть служити «пінакотеки» ― сховища цінних памяток, книг, творів мистецтва, перші з яких було влаштовано на Афінському Акрополі, у Дельфах, у Коринфі. Класичним античним зразком мусейону можна вважати центр в Алескандрії Єгипетській. У місті, заснованому Александром Македонськи у 332-331 рр. до н.е., у 290 р. до н.е. Птоломей І Сотер заснував на території царської фортеці мусейон ― центр науки та навчання. Його син Птоломей ІІ Філадельтос розбудував мусейон та перетворив його в ідеальне місце для дослідження та вивчення еллінської науки, де разом жили і працювали науковці та митці.

Мусейон містив житлові та навчальні приміщення, майстерні, обсерваторію, анатомічний інститут, амфітеатр, ботанічний та зоологічний сади, колекції предметів природи, культури і мистецтва, цінну бібліотеку. Одна частина бібліотеки зберігалася в мусейоні, інша частина в храмі Зевса. Загальний обсяг становив 400 тис. томів 700 тис. сувоїв. Керував мусейоном жрець. Чотири групи вчених ― астрономи, письменники, математики та лікарі ― проводили переважно дослідницькі роботи. Практично всі вони були греками, їхню роботу оплачували із царської скарбниці. Згодом до дослідницької роботи долучили ще й навчання, а попутно відбувалося колекціонування цікавих предметів природного та антропогенного походження.

Мусейон був першим державним закладом, створеним на підтримку літератури та науки. Це був своєрідний університет чи філософсько-дослідна академія, серед визначних працівників якої можна назвати Евкліда, Архімеда, Ератосфена та ін.

У 47 р. до н.е. в Єгипті вибухнуло повстання в ході придушення якого (Цезар) в місті спалахнула пожежа, яка знищила значну частину бібліотеки. А в 391 р. арабський халіф Омар наказав знищити александрійську бібліотеку цілком (пов’язано із першими християнськими повстаннями).

У середні віки численні пам’ятки живопису, скульптури, декоративно-прикладного мистецтва зберігалися при королівських, княжих, вельможих дворах, а також при церквах та монастирях. Церковне начиння, ікони, рукописи ― це було основою зібрань релігійних установ. Часто колекційні предмети ставали невід’ємними атрибутами інтер’єру приміщень, створюючи разом з архітектурою єдиний ансамбль.

Епоха Відродження відкрила нові перспективи для розвитку колекційної та музейної діяльності, зокрема в напрямі переосмислення античної спадщини. Епоха Відродження сформувала засади системного колекціонування предметів. На відміну від античних часів, коли музейними предметами виступали як правило предмети мистецтва, Ренесанс відкриває нові цікаві можливості для збірок мінералів, зразків рослинності, предметів побуту і зброї різних країн. Найбільш видатна художня збірка ХV ст. ― колекція флорентійських банкірів та покровителів мистецтва роду Медичі; складалася із творів античних митців та італійських сучасників.

У ХVІ ст. для кращого збереження колекцій почали робити засклені лоджії дворів у замках, палацах, маєтках. Так, почали формуватися спеціальні приміщення для зберігання музейних предметів.

Інтенсивний розвиток наукової класифікації у ХVІІ ст., а також географічні відкриття того часу кардинально змінили зміст музейних колекцій та розширили їхню тематику. В Англії, Голландії починає формуватися цікавий різновид антикварної крамниці-музею, призначеної для любителів старожитностей і мистецтва. Формується система «кунсткамер» ― містили колекції рідкісних екзотичних предметів зоологічного, ботанічного, медичного, етнографічного походження.

Для даного періоду характерними були претензії великих держав на монополію у світовій політиці, що супроводжувалося переміщенням до європейських столиць строкатих уламків зруйнованих цивілізацій, передусім середньоморського ареалу та систематичним грабуванням національних колекцій наполовину дипломатичними наполовину військовими методами.

У ХVІІ ст. в окремих приватних художніх збірках почали групувати картини за національними школами, проводити нумерацію окремих творів і їх інвентаризацію. В той же час під впливом ідей Просвітництва було розширено доступ широкого загалу до приватних художніх скарбниць, почали випускати каталоги їх експонатів.

В 1759 р. було відкрито перший державний музей, яким став Британський музей в Лондоні. Однак, вирішальний поштовх у розвитку і демократизації музейної справи дала Велика французька революція 1789-1794 рр.

В 1791 р. декретом Національних зборів королівські художні зібрання в Луврі були проголошені національним надбанням. З того часу музейна справа офіційна переходить до рук держави, а музеї стають державними закладами. Ця тенденція була підхоплена іншими європейськими країнами, в яких починають створюватися аналогічні державні заклади.

Впродовж ХІХ ст. з’являються різноманітні спеціалізовані музеї, які збирають предмети декоративно-прикладного мистецтва, художніх ремесел тощо і набувають рис сучасного нам музею.