Криміногенне середовище та субкультура неповнолітніх

Важливою психологічною особливістю протиправної поведінки неповнолітніх є тісний її зв'язок із криміногенним середовищем. Такий зв'язок має опосередкований характер, де проміжною ланкою виступає кримінальна субкультура неповнолітніх. Науковці відносять цю субкультуру до фонових явищ підліткової злочинності.

Криміногенне середовище є сукупністю окремих осіб і неформальних груп, які дотримуються, розповсюджують чи симпатизують передкримінальним і кримінальним нормам, традиціям, цінностям, способові життя. Вони переважно намагаються об'єднатись у межах певної території — вулиці, дачного селища, району міста - збиратися і контактувати у зручних місцях. Такі місця визначаються криміногенним статусом, інтересами, матеріально-майновими можливостями. Здебільшого це — горища, технічні поверхи, підвали будинків, нежитлові споруди, дешеві «забігайлівки», вокзали і прилеглі до них місця, квартири, кафе у парках, скверах, інших місцях відпочинку тощо.

Неофіційний статус також свідчить про належність до певної криміногенної групи і ширше — страти (верстви) або касти. Найбільш розповсюдженими є групи кримінального ризику, які немов балансують на межі злочину. Це — групи осіб без певного місця проживання та роду занять, ті, хто зловживають алкоголем, наркомани і токсикомани; ті, хто паразитує на членах своєї сім'ї та рідних; професійні жебраки; групи аморального проведення дозвілля та ін. Поряд з ними до криміногенного середовища входять і відповідно стратифікуються групи злочинної спрямованості. Це — побутові та професійні злодії; групи дрібних шахраїв і тих, хто зловживає довірою; організовані злочинні групи.

Групи, що набули злочинної кваліфікації, призначють для зустрічей «сходки», «стрілки», «розбори», де вирішуються питання коронування та покарання, розподілу зон впливу і кримінального патронування, корупційних дій, створення загальних матеріально-фінансових ресурсів («общаків») і т.п.

Криміногенне середовище утворює своєрідний психологічний простір, який має тенденцію до самовідтворення і розширення за рахунок зовнішнього іміджу, кримінальної «романтики», спрощених взаємостосунків. Криміногенне середовище втягує осіб, які повернулися з місць позбавлення волі, після примусового лікування, а також тих, хто перебуває в несприятливій ситуації, переживає життєву кризу, втратив психосоціальну ідентичність (відчуття належності до певної соціальної групи чи спільноті) тощо.

Криміногенне середовище виглядає привабливим для багатьох неповнолітніх, оскільки вони не мають достатньої для самостійного життя сформованості, значного життєвого досвіду, здатності відрізнити зовнішню атрибутику від сутності, опозиційно реагують на втручання дорослих у їхнє життя. Неповнолітні асоціюються з цим середовищем через створення власної кримінальної субкультури. У ній вигадливо поєднуються елементи злочинної (тюремної, блатної, злодійської) субкультури, які посідають домінуюче становище, і звичайної підлітково-юнацької культури (вірність друзям, романтика любовних переживань, «пристойні» уподобання та способи проведення дозвілля, тютюнопаління тощо).

Отже, прихована, але визначальна небезпека кримінальної субкультури неповнолітніх полягає в тім, що ця субкультура виступає провідним механізмом криміналізації середовища неповнолітніх. Вона перешкоджає офіційному виховному впливу, девальвує і підміняє загальновизнані цінності, «розмиває» громадську думку щодо дотримання правових та етичних норм, засуджує і зневажає позицію особистого сприяння правопорядкові, перетворює традиційну для неповнолітніх опозицію на кримінальну.

Кримінальна субкультура — це сукупність цінностей, норм, традицій, які підміняють офіційні, загальновизнані регулятори поведінки і визначають, регламентують функціонування середовища неповнолітніх та окремих його представників. Вона має обмежену розповсюдженість, є спрощеною, примітивною порівняно зі звичайною підлітково-юнацькою та загальносоціальною культурою.

Зовнішня привабливість кримінальної субкультури для неповнолітніх визначається:

· можливістю усунення актуального стану відчуження, ізоляції, забезпеченням психологічної підтримки та захисту;

· можливістю самоствердження та, принаймні, локального визнання, збереження чи переміщення рівня домагань в іншу сферу;

· елементами незвичайності, таємничості, конспіративності, екстремально-романтичними ситуаціями;

· зняттям абсолютної більшості правових і моральних обмежень та заборон;

· доступністю до будь-якої інформації, насамперед, інтимно-приватної та «дорослої».

Психологічний зміст кримінальної субкультури неповнолітніх найбільш повно фіксується, зберігається та відтворюється у життєвих цінностях і нормах поведінки. Вони полягають у такому.

Культ фізичної сили, беззаперечне підкорення слабшого сильнішому, нижчого вищому за неформальною ієрархією.

Зневажливе, брутальне ставлення до осіб протилежної статі в цілому, цинізм і статева вседозволеність відносно дівчат і молодих жінок.

Знецінення «офіційної», «чесної» праці, підміна її ідеєю швидкого збагачення за будь-яку ціну. Неповага до життя та здоров'я, майнових прав «чужих» осіб.

Біполярне ставлення до власного здоров'я: з одного боку, саморуйнування (алкоголь, наркотики, хвороби, що передаються статево) та байдужість, з іншого — активне зміцнення, якщо це пов'язано з кримінальною поведінкою.

Відсутність співчуття, нечесність і дволикість стосовно до «чужих», співпереживання та кругова порука серед «своїх».

Заняття різноманітними азартними іграми, головно «під інтерес», вживання алкоголю, наркотиків, інших одурманюючих речовин.

Заохочення до різних форм асоціальної поведінки, їх демонстративного прояву, безумовного задоволення власних потреб за рахунок «чужих».

Підвищена відповідальність за дане «своїм» слово, обіцянку, оцінку тощо, безкомпромісність, жорстокість покарання за їх недотримання.

Кримінальна субкультура проявляється через такі взаємопов'язані атрибути: традиції та звички; загальне оформлення зовнішності; татуювання; жаргон, прізвиська та «блатні» пісні; умовно-конспіративне спілкування.

Традиції та звички. Найбільш розповсюдженими, але різними за прийомами і процедурою традиціями є прийняття до свого середовища та визначення в ньому статусу («прописка» - традиція, запозичена зі спеціальних виховних установ для неповнолітніх); зміна статусу та вигнання з середовища; відзначення подій і дат, пам'ятних для середовища чи окремих його членів. Так, наприклад, «прописка» передбачає з'ясування особистих якостей новачка, його «подвигів», зв'язків і знайомств у неформальному середовищі неповнолітніх. Він проходить різні випробовування: перевіряється у фізичному єдиноборстві, стає об'єктом жартівливого, принизливого розігрування, виконує перевірні завдання та ін. У разі успішної перевірки «на міцність» «прописка» завершується ритуалом прийняття «клятви» і визначенням статусу новачка.