Матеріали для виготовлення

Матеріали для виготовлення ДМІ можна розділити на основні та допоміжні. До основних відносять ті, що речово входять у склад інструментів: деревина та деревинні матеріали (шпон струганий і лущений, фанера), клеї, гвинти, металеві струнотримачі, колкова механіка, ладовий дріт, струни, оздоблювальні матеріали (лаки, політури, фарби та ін.). До допоміжних відносять матеріали, які речово у виріб не входять, а лише використовуються у процесі його виготовлення: шліфувальні шкурки, полірувальні пасти, розчинники і т. п.

Деревина та деревинні матеріали:

1.Пиломатеріали твердолистяних порід (бук, клен, береза) – І, ІІ сорт.

2. Пиломатеріали хвойних порід (ялина, кедр, сосна), – І, ІІ, ІІІ сорт.

3. Фанера марки ФСФ сорту І (А/А) , а також фанери бука, клена, горіха, порід червоного дерева, полісандра.

4. Шпон струганий та лущений, сорт А, товщиною 0,55; 0,8; 1,0; 1, 5 мм., які також використовують для виготовлення фанери.

Вимоги до деревини ялини, яка йде на виготовлення резонансної деки:

· акустична константа деревини С = 1200 – для хорошої ялини; акустична константа розраховується за формулою:

С= ,

де: Е – модуль пружності деревини, кг/ см²; ρ – густина деревини, г/см³.

Зміна щільності та модуля пружності деревини ялини залежно від ширини річного шару приведена на рис. 10.

· ширина річного шару – в ялини коливається від 0,3 до 10 мм, рекомендують до застосування 0,5…4,5 мм;

· вміст осінньої зони – до 20 %, величина різношарувості на двох сусідніх сантиметрах не більше 1 мм, а по всій ширині дощечки – 3 мм;

· косошаруватість (рис. 11) негативно впливає на акустичні властивості деревини; максимальний кут нахилу річних шарів – 2…4^о;

· вологість деревини 8±2 %, на 1…2 % нижче експлуатаційної, деревина трохи набухає і збільшує міцність інструменту;

· вади деревини – сучки не допускаються, синява – допускається тільки у початковій стадії і тільки у деталей, які йдуть під непрозоре опорядження.

мм

Рис. 10. Зміна щільності (вверху) та модуля пружності (внизу) деревини ялини залежно від ширини річного шару

Рис. 11. Косошаровість у резонансних дощечках: а – нахил волокон; б – нахил річних шарів

Клеї:

1. Коллагенові (столярні) клеї – міздрові, кісткові, рибні – повинні відповідати наступним вимогам:

· вологість – 12…17 %: при вологості менше10 % – низькі клейкі властивості, а при вищій клей загниває;

· зольність – 2…3 %;

· реакція (pH): міздрові – нейтральні, рибні – слабокислі;

· біологічна стійкість – передбачає стійкість до негативної дії мікроорганізмів;

· здатність до набухання – час набухання (поглинання вологи) 11…20 год;

· концентрація клейового розчину: 40..50 % – кісткові, 25…40 % – міздрові;

· в'язкість – міздрові більш високов'язкі, ніж кісткові;

· міцність клейових з'єднань (60…80 кг/см²);

· водостійкість – колагенові клеї не водостійкі.

2. Казеїновий клей – на основі обезжиреного висушеного сиру. На 1 частину порошку при перемішуванні додають 2…3 частини води, а також такі компоненти:

· казеїн 70,68 %;

· фтористий натрій 8,48 %;

· мідний купорос 0,35 %;

· гашене вапно 19,08 % (гідроокис кальцію);

· керосин (гас) 1,41 %.

3. Синтетичні клеї – карбамідно-формальдегідні М60, М70, КФ-БЖ.

Матеріали для оздоблення:

1. Барвники:

· прямі барвники – прямо забарвлюють волокна целюлози; недолік – тусклі тони, низька світлостійкість; переваги – простота приготування, широка гама кольорів;

· основні барвники – для глибокого забарвлення (морення) деревини; спирторозчинні використовують для підфарбовування спиртових лаків і політур. Широко застосовується коричневий барвник;

· кислотні барвники – забарвлюють деревину за рахунок взаємодії з лігніном; яскраві, чисті кольори; для глибокого забарвлення;

· інші барвники:

§ нігрозин – 5 % водний розчин забарвлює деревину в чорний колір (грифи та підставки);

§ бейци – коричневі тони.

2. Смоли – застосовують як плівкоутворюючі речовини:

· каніфоль (гарпіус) має низьку температуру плавлення (50…60^оС) тому застосовують каніфоль, оброблену сполуками металів (резинати) чи спиртом;

· копали – викопні смоли – висока температура плавлення, глянцеві; розчиняються у спиртах, або ацетоні;

· сандарак – смола тропічних рослин; розчиняється в етиловому спирті; покриття має добрий блиск, прозору плівку, але невисоку міцність;

· шелак – викопна смола, яку добувають в Індії – покриття має тверду плівку з хорошим блиском (арфи оздоблюють тільки ним). Смолу відбілюють хлорним вапном, тому що інакше плівка буде з відтінком від буро-червоного до жовтого;

· ідитол – смола, яку отримують при обробленні фенолу формальдегідом, розчиняється у спирті. Недолік: зміна кольору від білого (в момент нанесення) до темно-червоного (за місяць експлуатації) під дією світла. Застосовують для виробництва чорних лаків;

· гліфталева смола – входить у склад нітролаків. Окремо не застосовується через тривкий процес сушіння лакової плівки.

3. Розчинники: скипидар (гас), уайт-спірит, спирти (метиловий, етиловий, бутиловий), метилацетат, бутилацетат, етилацетат, ацетон та інші. Розчинники для нітролаків № 645, 648.

4. Пластифікатори – камфорна та касторова олива, дибутилфталат.

5. Лаки та політури – це розчин плівкотвірних у розчинниках, а лаки з концентрацією 10…15 % називають політурою. Вимоги до лаків:

· повинні добре наноситись (розпилюванням, наливом, тампоном) і висихати рівномірно без дефектів;

· світлостійкі, прозорі чи жовтуватого кольору;

· добре шліфуватися.