За період з 1961 по 1990 р.р.

На другому місці – Миколаївська область – 23,4% втрат запасів гумусу (28,8 т/га). Проте, якщо врахувати значно вищий рівень як потенційної, так і ефективної родючості грунтів Миколаївщини порівняно з Житомирщиною, то ситуація з дегуміфікацією в Миколаївській області не настільки кризова. На третьому місці – Закарпатська область – 19,9%, потім йдуть Київська, Харківська, Херсонська області АР Крим, де втрати зменшуються від 17,2% до 13,6%. Такі дані вказують на необхідність збалансованого підходу як до істотного переформування структури сільськогосподарських угідь, так і впровадження ґрунтозахисних і біологічних систем землеробства, пошук альтернативних джерел органічних добрив і оптимізацію живлення сільськогосподарських культур, про що йдеться в наступних розділах. Підтвердженням розбалансованості землекористування є відомості про застосування органічних добрив та баланс гумусу в грунтах України (див. табл..3.5).

Таблиця 3.5.

Баланс гумусу в орних ґрунтах України (Медведєв В.В., 2002)

З агрохімічних показників найбільш важливими є вміст в грунтах рухомих форм елементів живлення рослин. На рис. 3.5. подано динаміку середньозважених показників вмісту рухомих форм фосфору в ґрунтах України (дані агрохімічних обстежень території України). Середньозважений вміст рухомих форм фосфору в ґрунтах України за період 1991-1995 р.р. становить 102 мг/кг грунту. При цьому максимальний вміст– 120 мг/кг грунту– в зоні Полісся, мінімальний 63 мг/кг – в Степу, в Лісостепу – 104 мг/кг.

Отже, в ґрунтах Полісся, бідних за своїм генезисом на фосфор відмічаємо перевищення вмісту рухомих форм фосфору над ґрунтами Степу та Лісостепу, яким за генезисом властиві значно вищі валові запаси фосфору. В Степу вміст рухомих форм фосфору відповідає верхній межі рівня «середній», в Лісостепу, як і Поліссі - «підвищеному» рівню. Нижчі показники в грунтах Лісостепу і Степу є наслідками нейтральної та слабко кислої реакції ґрунтового розчину, що погіршує перехід фосфатів у рухомі форми, а також протікання грунтоутворюючого процесу переважно на карбонатних породах, що сприяє утворенню слабко розчинних фосфатів кальцію і зв’язуванню фосфору.

Якщо прослідкувати динаміку вмісту рухомих форм фосфору в ґрунтах Полісся, то за весь період досліджень вміст рухомих форм фосфору тут поступово зростає від 63 до 120 мг/кг ґрунту. Причому за останній період (1991-1995 р.р.), коли значно зменшилось надходження фосфатів у ґрунт з добривами, приріст – мінімальний. У Степу і Лісостепу відповідна динаміка досягає свого максимуму в 1986-1990 р.р., відповідні значення вмісту рухомих форм фосфору становлять 101 і 106 мг/кг ґрунту. На період 1991-1995 р.р. ці показники знижуються до 93 та 104 мг/кг, що зумовлено початком економічної кризи та істотним розбалансуванням живлення сільськогосподарських культур через нестачу добрив. Ґрунти Степу і Лісостепу, на відміну від Полісся, здатні зв’язувати надлишок рухомих фосфатів у малорозчинні та нерозчинні сполуки ґрунту в період найвищої хімізації сільськогосподарського виробництва. Крім того, наведені на рис. 4.6 показники є середньозваженими за всіма типами ґрунтів, а оптимальний

Рис. 3. 5. Динаміка вмісту рухомих форм фосфору в ґрунтах України

Таблиця 3..6.