Та ступінь розораності ґрунтів

потенційної родючості. Найнижчий ступінь розораності характерний для торфово-болотних, болотних ґрунтів та торфовищ – 3,8%, а також зольників та місць виходів порід до поверхні землі – 6,9%.

В складі сільськогосподарських угідь України зосереджена основна частка особливо цінних земель (36,7% від загальної площі), в тому числі орних земель - 44,8% від площі сільськогосподарських угідь (табл.. 3.4.). Це пов’язано з тим, що основна база землеробства розміщується на чорноземах та ґрунтах чорноземного типу — 60,2 % площі орних земель.

Таблиця 3.4

Наявність особливо цінних продуктивних земель, тис. га (Данилишин А.М., 2005)

Відомо, що чорноземи розповсюджені на материках північної півкулі — в Євразії і Північній Америці. Вони займають 260 млн. га (1,7 % суші), в тому числі 23 млн. га — гірські чорноземи. З цієї кількості на долю колишнього СРСР припадало 163 млн. га або 7,4% його земельного фонду .

Площа ґрунтів чорноземного типу, включаючи лучно-чорноземні, в Україні складає 22,83 млн. га, що становить 8,8% від світових, і 14 % від колишніх загальносоюзних запасів чорноземних ґрунтів.

Отже, частка особливо цінних сільськогосподарських угідь в Україні (36,7%) порівняно з іншими країнами Західної Європи – найвища. Особливо високі показники частки високопродуктивних орних земель – в адміністративних областях Лісостепової природно-географічної зони: Полтавській (81,0%), Черкаській (73,3%), Сумська (67,6%), Харківська (57,3%), Хмельницька (54,4%), Київська (55,3%), Кіровоградська (53,0%), Вінницька (51,1%), а також Тернопільська (79,4%). Це свідчить про високий потенціал продуктивності земель сільськогосподарського призначення в Україні за умов дотримання збалансованого їх використання.

За експертними оцінками, за існуючого рівня потенційної родючості грунтів при раціональній структурі землекористування і відповідному науковому та ресурсному забезпеченні ведення сільського господарства, Україна здатна виробляти продуктів харчування на 140-145 млн. чоловік.

Україна ще в кінці 80-х та на початку 90-х років посідала чільне місце серед країн світу за обсягами виробництва сільськогосподарської продукції (в 1990 році частка України в обсягах виробництва зерна складала майже 20 %), в т.ч. у вирощуванні пшениці - сьоме місце - 190 млн. т (після Китаю -101, США - 67, Індії - 55, Росії - 46, Франції - 33 і Канади - 30 млн. т); друге - по виробництву цукрових буряків (після Франції); п'яте місце по вирощуванню жита та ячменю; шосте - вівса; четверте - картоплі та друге - по виробництву цукрових буряків (після Франції).

Разом з тим, порівняльний аналіз ефективності використання земельно-ресурсного потенціалу в Україні та в країнах з подібними, а то і гіршими грунтами показує, що навіть в 1990 році, коли в Україні було зібрано рекордний урожай (понад 50 млн. т) зернових. Проте, обсяги сільгосппродукції, отримуваної з 1 га оброблюваних земель, у вартісному виразі в Україні були більш як у 2 рази меншими порівняно з Фінляндією, продукція була неконкурентноздатною на західно європейському ринку через низьку якість та високу собівартість.

Головними причинами низької продуктивності земель України стали надмірна розораність і екстенсивний характер використання, які викликали розвиток деградаційних процесів грунтів, порушення природних процесів ґрунтоутворення, звели до мінімуму регулюючу біогеохімічну функцію грунтів у ландшафтах.