Родючість ґрунтів

Рівень родючості ґрунтів є результатом природного процесу грунтотворення та процесу окультурення ґрунту при його сільськогосподарському використанні. Саме родючість ґрунтів зумовлює рівень продуктив­ності земель, їх господарську значимість і вартість. Родючість ґрунтів, які використовуються в сільськогосподарському виробництві, зумовлюється умовами використання і може зменшуватися або збільшуватися залежно від них.

Тому родючості ґрунтів, як основа функціювання агроекосистеми є критерієм оцінки екологічного стану сільськогосподарських угідь.

Родючість та окультуреність ґрунту характеризують три основні групи показників:

-біологічні: вміст гумусу та його склад, стан мікрофлори, біологічна активність, чистота ґрунту від насіння бур'янів, шкідників і збудників хвороб сільсько­господарських культур;

-агрохімічні: вміст у ґрунті поживних речовин, вбирна здатність ґрунту, реакція ґрунтового середовища тощо;

-агрофізичні: товщина орного шару, будова ґрунту, грануло­метричний склад, щільність твердої фази, щільність складення, пористість і структурність.

Одним з головних біологічних показників для оцінки родючості грунту є вміст в ньому комплексу специфічних органічних речовин – гумусу. Гумус є не лише потенційним джерелом елементів живлення рослин, а й забезпечує формування в ґрунті сприятливих для рослин властивостей: підвищує показники ємності катіонного обміну, біологічної активності, окисно-відновного потенціалу, оптимізує структурно-агрегатний стан і пов’язані з ним агрофізичні показники. Від вмісту гумусу залежить не лише врожайність рослин, але й екологічний стан ґрунтів і ландшафтів, ефективність заходів по підвищенню ґрунтової родючості.

Районування ґрунтів України за вмістом гумусу (рис. 4.3) підпо­рядковується певній зональності, що зумовлено особливостями гене­зису ґрунтів і в першу чергу їхнім гранулометричним і мінералогічним складом. Найменшою гумусованістю характеризуються дерново-підзолисті грунти Полісся (0,7-2,0%), в грунтах Лісостепу вміст гу­мусу поступово зростає від ясно-сірих лісових (1,0-2,5) до чорноземів типових (4,0-6,0), в чорноземах Степу у напрямку з півночі на південь вміст гумусу зменшується від 6,0 до 1,5%.

Узагальнення результатів досліджень свідчать про те, що на су­часному етапі розвитку землеробства в ґрунтах України відбувається падіння вмісту гумусу (рис. 4.4). Втрати обумовлюються, як правило, двома при­чинами - ерозією ґрунтів і перевагою процесів мінералізації гумусу над процесами гумусоутворення.

Районування ґрунтів України за інтенсивністю втрати ними гу­мусу проведено на основі аналізу динаміки вмісту гумусу за 30 років. Середньорічні втрати гумусу в ґрунтах Полісся становлять 0,1, Лісостепу -0,8, Степу - 0,4 т/га.

Рис. 3.3. Динаміка вмісту гумусу в грунтах України

Нормування інтенсивності втрат гумусу залежить від типу грунту за генезисом та його гранулометричного і мінералогічного складу. Чим вищий вміст гумусу і важчий гранулометричний склад ґрунту, тим вища буферна здатність грунту і відповідно тим стійкіші його властивості. Тому на таких ґрунтах допустимий рівень втрат буде вищим порівняно з ґрунтами з низьким рівнем вмісту гумусу і легким гранулометричним складом. Такі критерії для різних типів ґрунтів знаходяться на стадії розробок. На даний час встановлюється порогові максимальні показники втрат вмісту гумусу для кожного типу грунту, проходження через які істотно погіршує ґрунтові режими і відповідно родючість грунту.

Діапазон відносних втрат по Україні в цілому становить 0,0-39,4%, при цьому абсолютні втрати знаходяться в діапазоні 0 -28,8 т/га і не співпадають по регіонах з відносними. Для порівняння використовуємо показники відносних втрат (відсоток від початкового значення запасів гумусу), тому що саме відносні показники показують рівень втрати грунтом родючості. Максимальний рівень втрат запасів гумусу – в Житомирській області – 39,4% (абсолютні втрати тут складають 27,2 т/га). Якщо взяти до уваги низький рівень природної родючості грунтів вмісту гумусу на Житомирщині (де переважають дерново-підзолисті - 52,4%), то це говорить про кризову ситуацію із загостренням деградаційних процесів ґрунтового покриву і необхідність відтворення втрачених органічних речовин ґрунту не лише шляхом внесення високих норм органічних добрив, але й застосування радикальних змін у структурі земельних угідь, структурі сівозмін, максимальне використання всіх агротехнічних заходів, спрямо­ваних на акумуляцію органічних речовин і збалансоване живлення сільськогосподарських культур.

Рис. 3.4. Відносні втрати вмісту гумусу в ґрунтах України