Та стан ґрунтового покриву

Сільськогосподарські угіддя­ - сільськогосподарські землі, що використуються для виробницт­ва рослинної продукції, основними з яких є рілля, сіножаті, пасовища, багаторічні насад­ження.

Про структуру ґрунтового покриву на сільгоспугіддях і орних землях дає уявлення табл. 4.2. В таблиці всі області умовно поділені на три групи за ступенем сільгоспосвоєності земель: І - <50%, II – 61-80% і III >80%.

Найвищий ступінь сільськогосподарського освоєння характерний для степових областей (82-89%), при цьому ступінь розораності сільськогосподарських угідь становить 84-90%, сіножаті і пасовища займають лише 9-16%, а багаторічні насадження – 1-4%.

Області України, що простягаються переважно в зоні Лісостепу характеризуються ступенем сільськогосподарського освоєння земель на рівні 64-80%. Ступінь розораності земель також високий – 71-88%, дещо вищий відсоток умовно стійких елементів сільськогосподарського ландшафту – сіножатей і пасовищ – 10-28%. Багаторічні насадження займають незначні площі – 1-4%.

Територія областей природно-географічних зон Полісся та Українських Карпат має найнижчий ступінь сільськогосподарського освоєння – 37-60%, ступінь розораності сільгоспугідь порівняно нижчий - 42-77%. Натомість в складі угідь зростає частка потенційно стабільних елементів сільськогосподарського ландшафту – сіножатей і пасовищ – 21-51% та багаторічних насаджень – 1-7%.

Сільськогосподарське освоєння земельного фонду України, як свідчать дані таблиці 4.3., суттєво не змінюється впродовж останніх 10-15 років, що є

Таблиця 3.2.

Структура сільськогосподарських земель (Медведєв В.В. та ін., 1998)

результатом початково високого ступеня освоєння території України. В складі сільськогосподарських угідь дещо коливається відсоток орних земель, але не можна говорити про якісь достовірні одно направлені коливання. Аналіз структури сільськогосподарських ландшафтів в межах всіх природно-

Таблиця 3.3.

Динаміка сільськогосподарського освоєння земельного фонду України (Данилишин А.М., 2005)

географічних зон показав їх нестабільний стан у зв’язку з високим ступенем розораності і низьким рівнем зайнятості сіножатями, пасовищами та багаторічними насадженнями, які є умовно стабільними елементами.

Згідно розрахунків вчених умовно допустимою є розораність території 50%. Детальніше про це йдеться в розділі 16.

Земельний фонд України характеризується наявністю високого біопродуктивного потенціалу, в його структурі переважають землі з родючими грунтами, основна база землеробства країни розміщується на грунтах чорноземного типу. З рис. 4.1. видно, що в Україні домінують чорноземи звичайні (27,7 % загальної площі орних земель), сірі лісові грунти (21,3 %) і чорноземи типові (18,1 %), тобто потенційно родючі грунти, придатні і для вирощування багатьох сільгоспкультур і взагалі ведення ефективного господарювання. Чорноземи сформовані переважно на потенційно родючих породах – лесах, що зумовлює їхній гранулометричний склад (суглинки та глини). Загалом чорноземи (типові, звичайні, південні) займають біля 52% всього ґрунтового покриву України, при цьому середньозважений відсоток їхньої розораності сягає 84% (рис. 4.1). Сірі лісові грунти розорані на 85%, темно-каштанові та каштанові – на 83,3%. Інші типи грунтів розорані значно менше, що зумовлено значно нижчим рівнем їхньої

Рис. 3.1. Структура ґрунтового покриву України