Мотивація, оточення й індивідуальні відмінності

Найважливіша проблема контролю мотивації при дослідженні ритмів працездатності в людини вже згадувалася. У спеціальних експериментах зі спрямованою зміною психічного стану було чітко показано його істотний вплив на ритми працездатності.

Припущення, що пізні піки, були обумовлені «ефектом кінця роботи», означає, що на денні коливання працездатності могла впливати мотивація. Експерименти показали, що зміни мотивації дійсно можуть впливати на амплітуду денного ритму в тесті на викреслювання букв. Використавши те, що усі випробувані в групі були добре знайомі один з одним, він підвищив мотивацію, негайно повідомляючи кожен індивідуальний результат у присутності всіх членів групи. Це привело до виникнення духу суперництва між випробуваними і зменшило середній розмах коливань протягом дня до недостовірного рівня. Ефект від підвищення мотивації особливо помітний у ті години, коли працездатність відносно низка (рано вранці і після полуденного прийому їжі), але практично відсутній в «оптимальні» години (21 година).

Чайлс продемонстрував також «пригнічуючу» дію підвищеного рівня мотивації на амплітуду циркадіанних варіацій працездатності при дослідженні залежності її від різних режимів роботи і відпочинку, якому піддавалися різні групи випробуваних під час тривалої ізоляції в макеті кабіни космічного корабля. У цих дослідженнях варіації протягом дня були виявлені по декількох показниках; однак ці варіації виявилися несуттєвими в групі випробуваних, котрим попередньо показали криві, отримані в інших групах, і «дали завдання напружувати усю свою волю щораз, коли вони почувають деяке зниження робочого тонусу. Таким чином, їх просили намагатися уникнути спадів кривої працездатності, тобто виключити добові коливання». Той факт, що випробувані справилися з завданням, показує, що при розгляді результатів будь-якого експерименту необхідно враховувати тестову ситуацію і що ризиковано поширювати які-небудь висновки з однієї популяції випробуваних на іншу.

На ефект мотивації впливає така характеристика особистості, як екстравертивність чи інтравертивність. Встановлено, що ефект підвищення мотивації сильніше виявляється в “екстравертів”, чим у “інтравертів”. Але навіть при відсутності навмисно створених розходжень у мотивації інтраверти відрізняються від екстравертів принаймні фазою кривої працездатності для тестів на швидку переробку інформаціїбула доведенаранкова перевага інтравертів. Ця ранкова перевага інтравертів одержала підтвердженняу дослідженні з тестом на викреслювання букв, але лише в тому випадку, коли випробувані працювали в умовах ізоляції по одному. При груповому тестуванні розходження між двома типами особистості зникало, що ще раз свідчить про важливість факторів оточення. Блейк, використовуючи той же тест, зміг виявити усередині однієї групи випробуваних не тільки позитивну кореляцію між інтравертивністю і працездатністю вранці, але також негативну кореляцію ввечері. Дослідження окремих членів групи тут теж проводився в умовах ізоляції.

Був виявлений також зв’язок між властивостями особистості і ритмами деяких фізіологічних показників (особливо температури тіла). Встановлене розходження фаз температурного ритму в екстравертів й інтравертів значно сильніше виражене в людей з невротичними симптомами. Пізніше було показано, що навіть ці невеликі особистісні розходження можуть призводити до досить стійких істотних розходжень у здатності ритму пристосовуватися до зрушення фази часозадавача. Наприклад, після перельоту через 8 годинних поясів ритми в невротиків-інтравертів не перебудовувались зовсім, а в невротиків-екстравертів майже цілком перебудувались. Крім того, було показано, що нічні доглядальниці, що відносяться до типу невротиків-інтравертів, виявляють за перший день роботи в нічну зміну значно менше пристосування ритмів, ніж невротики-екстраверти.

Ці спостереження разом з даними про більшу мінливість з дня у день температурної кривої в екстравертів у порівнянні з інтравертами дозволили висунути гіпотезу про те, що система ритмів, принаймні в невротиків-екстравертів, має власний період більше 24 год. Часткове підтвердження цієї гіпотези можна розглянути в даних Лунда про те, що в невротиків спостерігається велика тенденція до десинхронізації ритмів при тривалій «ізоляції від часу». Іншим поясненням може бути менша фізіологічна (і психологічна) лабільність невротиків і (чи) інтравертів, а тому і менша схильність їхніх ритмів реагувати на зовнішню обстановку, звичну чи незвичну.

У відношенні іншого фізіологічного ритму – частоти пульсу в спокої показано, що підвищення цього показника після ситного обіду в інтравертів значно менш виражений, чим у екстравертів, а в невротиків-інтравертів, очевидно, зовсім відсутній. Відзначалося також, що особи останнього типу виявляють найменший післяобідній спад у тесті з простими обчисленнями. Однак через мале число випробуваних статистична вірогідність цих розходжень між невротиками-інтравертами й іншими особами за фізіологічними показниками і працездатністю ще не можна вважати встановленою; це ж відноситься до даних про більше зниження здатності до обчислень у невротиків-інтравертів після далекого широтного перельоту.

З вище розглянутого випливає, що працездатність при виконанні різноманітних завдань істотно змінюється в період неспання, а показники, отримані в нічний час, коли випробуваний звичайно спить, так співвідносяться з денними показниками, що змушують припускати існування циркадіанного ритму якихось процесів, що впливають на працездатність. Доведено, що фаза, амплітуда і конкретна форма цієї циркадіанної кривої можуть залежати в більшому чи меншому ступені від багатьох факторів, що діють окремо чи разом. До цих факторів відносяться: завантаження пам’яті при виконанні завдання, прийоми їжі, рівень мотивації, тип особистості випробуваного і оточення вцілому. Очевидно, на динаміку показників, що спостерігаються, впливає і втома, хоча не цілком ясно, яким саме чином.

Лабораторні експерименти в спеціальних ізольованих камерах зі штучними часозадавачами, а також дослідження зсувів фази після перельоту через кілька годинних поясів істотно підкріпили гіпотезу про те, що ритми працездатності, подібно до ритмів фізіологічних процесів, по своїй природі ендогенні. Однак не можна сказати, що ми істотно наблизилися до виявлення «психічних» («mental») процесів, відповідальних за ці ендогенні варіації; настільки ж далекі ми від з’ясування їхнього зв’язку з яким-небудь конкретним циклом фізіологічних станів.