Адаптація поведінки в зв’язку з припливами і відливами

Літоральна фауна відрізняється великою різноманітністю градацій між водним і сухопутним способом життя. Більшість видів має морське походження – тут представлені майже всі типи морських тварин. Набагато менше, але все-таки значне число видів походить від наземних форм: це морські комахи, павукоподібні і багатоніжки, що живуть у припливній смузі в ущелинах, у калюжах на скельному ґрунті чи на дні, аж до субліторалі. Під час відпливу птахи і навіть деякі плазуни можуть збиратися в припливній зоні для пошуків їжі. Більшість постійних мешканців літоралі – донні тварини. Значно менше вивчені літоральний планктон і нектон, а також планктонні личинкові стада багатьох представників бентосу, тому що кількісні спостереження в припливних потоках незначні.

Важливо те, що тварини припливної зони звичайно спеціалізовані за своїми конкретними поведінковими адаптаціями – пристосовані або до водної обстановки під час припливу, або до наземної – під час відпливу. Тому надійна синхронізація різних форм поведінки з припливами має селективну цінність.

Локомоторна активність. Більшість форм активності, що спостерігаються, зв’язані головним чином з харчуванням. У деяких бігаючих амфіпод і жужелиць, що активні на оголеному березі, рухливість, крім того, обмежена нічним часом, що може бути адаптацією до тиску з боку ворогів (птахів) і до інших факторів середовища (світла, температури). Однак слід зазначити, що активність, узгоджена з припливами, може бути також пов’язана з територіальною поведінкою, з місцевою дослідницькою (орієнтаційною) поведінкою і з спарюванням.

Міграції. Переміщення до берега і від берега на мілководдя відповідно до припливу і відпливу спостерігалися в камбали й інших, не настільки численних, риб, у піщаного краба і креветки. Крім правильного вибору часу міграції при відпливі і припливі і закопування в ґрунт при низькій воді повинні існувати ще реакції орієнтовані на напрямок і швидкість струменів що притікають і відтікають.

Орієнтаційні рухи, погоджені з припливними течіями, спостерігаються також у мігруючих риб, що проходять через естуарій у річку, на шляху до місць нересту. Є дані, що молодь вугра може розрізняти приливні і відливні течії по запаху. У одного з видів креветки на пізній личинковій стадії ендогенні припливні годинники були виявлені при утриманні личинок у проточній воді шляхом безперервної реєстрації напрямку плавання: дійсно, у природі ці личинки мігрують з місць, де вони виводяться, у напрямку до берега.

Дрейф планктону, погоджений із припливами, був докладно досліджений на прикладі веслоногих рачків у протоках, що утворюються біля припливної зони в області солоних маршів. Під час припливу ці тварини збираються поблизу дна, де щільна океанська вода рухається швидше, ніж більш легка вода затоки. Пристосувальне значення такої орієнтованої поведінки полягає в тому, що вона забезпечує дрейф планктону на поверхню за течією і перешкоджає його розсіюванню в поверхневих водах протоки

Хомінг. Виняткові здібності до хомінгу, погодженому з припливними пересуваннями, властиві молюскам блюдечкам. У лабораторних експериментах було показано, що ці тварини повертаються до місць свого існування шляхом, відзначеним хімічними речовинами, причому ця міграція відбувається під час відпливу.

Зміна забарвлення. Рух пігментів у хроматофорах багатьох мешканців морської літоралі може відповідати добовому ритму: пігменти розсіюються в денний час, a вночі концентруються (краби). Такі добові ритми можуть видозмінюватися в денний час синхронно з припливами, навіть у постійних лабораторних умовах.

Розмноження. Слід зазначити, що статева і репродуктивна активність літоральних організмів теж повинна бути добре узгоджена з припливами; не тільки тому, що вона як правило пов’язана з підвищеною рухливістю, але також і через пристосованість часу розмноження до визначеної припливної ситуації.