Відмінності аудиту від інших форм контролю

Аудит як форма економічного контролю має багато спільного з ревізією фінансово-господарської діяльності, су­дово-бухгалтерською експертизою, слідством, службовим розслідуванням, тематичною перевіркою.

Ці форми контролю часто досліджують один предмет — фінансово-господарську діяльність підприємств і застосову­ють спільні методичні прийоми та процедури контролю, використовують однакові джерела інформації (законодавчі акти та нормативні документи, організаційно-розпорядну документацію, первинні облікові документи, дані реєстрів бухгалтерського обліку і звітності), обґрунтовують свої вис­новки на документально достовірних доказах.

Водночас між аудитом, ревізією фінансово-господарської діяльності та судово-бухгалтерською експертизою існують суттєві відмінності, зумовлені їх юридичною природою, метою і завданнями, які вони вирішують тощо (табл. 1.2). Аудит як незалежна форма фінансово-господарського контролю здійснюється з метою виконання пунктів угоди із замовником та аудиторською фірмою. Завдання аудиту формуються відповідно до поставленої мети та визначають­ся системою нормативно-правового регулювання аудитор­ської діяльності, договірними зобов'язаннями аудитора.

Таблиця 1.2 – Відмінні риси аудиту, ревізії фінансово-господарської діяльності та судово-бухгалтерської експертизи

За­лежно від виду аудиту перевірка може здійснюватися як до початку, так і після виконання господарських операцій, а також у процесі фінансово-господарської діяльності.

Ревізія ґрунтується на застосуванні спеціальних прийо­мів для виявлення негативних та узагальнення позитивних аспектів діяльності підприємства, вивчення, накопичення і реєстрації господарських недоліків для визначення ефек­тивності та законності господарювання. Ревізія відрізняєть­ся від інших форм контролю тим, що вивчає тільки минулі господарські операції на основі фіксованої інформації та комплексно досліджує фінансово-господарську діяльність підприємства. Розбіжності між методикою аудиторської пе­ревірки та ревізії полягають у тому, що основною метою ревізії є пошук та фіксація зловживань з обов'язковим пові­домленням керівної організації та правоохоронних органів. Поведінка аудитора у випадку виявлення зловживань на­лежить до сфери професійної етики. Аудитор як незалеж­ний працівник не зобов'язаний повідомляти правоохоронні органи про факти зловживань і шахрайства.

Ревізори здійснюють перевірки лише з позицій дотри­мання законності господарських операцій, не визначаючи перспектив діяльності підприємства. На відміну від ревізії, прогнозування фінансово-господарської діяльності підпри­ємства – одне з основних завдань аудиту.

У проведенні аудиту зацікавлені власники та керівниц­тво підприємства, які є замовниками. Ревізію фінансово-господарської діяльності наказом призначає керівник під­приємства. Судово-бухгалтерську експертизу призначає слід­чий або суд (арбітраж) зазвичай після проведення ревізії, що виявила конфліктні ситуації (предмет судового розгля­ду). Тому судово-бухгалтерська експертиза має багато спіль­ного з ревізією фінансово-господарської діяльності. Ревізія може проводитися за рішенням правоохоронних органів у момент судово-бухгалтерської експертизи, якщо зібрано недостатньо доказів про підтвердження суми збитків, не­стач у матеріально відповідальних осіб. Законодавчими актами аналогічна функція аудиту не передбачена.

Судово-бухгалтерську експертизу здійснюють з метою документального обґрунтування позовних вимог, поданих у правоохоронні органи до конкретних матеріально відпові­дальних осіб та інших службовців. Проведення експертизи доручають висококваліфікованому спеціалістові — експерту-бухгалтеру, який є штатним або позаштатним працівни­ком державної експертної установи, підпорядкованої Мі­ністерству юстиції України і має на її проведення спеціальну ліцензію експертизи, що видається цією установою на п'ять років. Відповідно експерт-бухгалтер може досліджувати тільки ті документи, які подали йому слідчий або суд, тоб­то не має права самостійно залучати додаткові джерела, навіть дуже важливі. Експерт-бухгалтер може лише звер­нутися з проханням про надання йому необхідних додатко­вих матеріалів, у протилежному випадку має право взагалі відмовитися від покладених на нього обов'язків з письмо­вим повідомленням про неможливість виконання експер­тизи.

Аудитор виконує перевірку згідно зі складеною програ­мою, вводячи до неї питання, які, на його думку, важливі й вимагають належного вивчення й оцінки. Зауважимо, що аудитор за завданням замовника може виконувати певні контрольно-ревізійні дії. Він на свій розсуд досліджує до­кументи та матеріали, що підтверджують або заперечують думку про фінансову звітність підприємства, порядок ве­дення фінансово-господарської діяльності, фінансовий стан економічного суб'єкта. Він самостійно, дотримуючись влас­ного досвіду та знань, приймає рішення до яких сфер об­ліку застосувати суцільну чи вибіркову перевірку, в яких випадках необхідно підтвердити достовірність облікових да­них результатами проведеної у його присутності інвентари­зації товарно-матеріальних цінностей, які ділянки мають бути детально проаналізовані, а які вимагають лише поверх­невого огляду.

Аудитор під час перевірки дає замовникам рекомендації стосовно підвищення ефективності діяльності, зміцнення фінансового стану підприємства. Спостереження за проце­сом усунення виявлених під час ревізії недоліків у роботі підприємства належить до обов’язків ревізора. Експерт-бух­галтер не зобов’язаний давати будь-які рекомендації. Тільки суд за результатами судового процесу може вказати керів­ництву підприємства на недоліки в обліку, організації кон­тролю за рухом і використанням матеріальних цінностей, за своєчасністю, правильністю розрахунків з різними органі­заціями й окремими особами, тобто ті недоліки, що призве­ли до зловживань і порушення кримінальної справи.

Проведення судово-бухгалтерської експертизи регулю­ється законодавчими актами та Кримінальним кодексом України, а також Інструкцією про проведення судово-бух­галтерської експертизи в народному господарстві України, затвердженою Міністерством юстиції України за погоджен­ням з прокуратурою. Експерт-бухгалтер у своїх діях керу­ється тільки законом, а ревізор, – ще й нормативними доку­ментами відомства, яке призначило ревізію. Проведення аудиту регламентується законодавством України і вимога­ми МСА.

Аудиторську перевірку оплачує підприємство-замовник згідно з угодою, праця ревізора оплачується за рахунок бюд­жету або відомчих коштів. Витрати на проведення судово-бухгалтерської експертизи є частиною судових витрат, їх оплачують правоохоронні органи.

Аудиторський висновок конфліктних ситуацій підприєм­ства з податковими органами є інструментом захисту від суб’єктивізму останніх. Висновок аудитора підтверджує правильність розподілу прибутку між акціонерами підпри­ємства у вигляді дивідендів. У випадку приватизації під­приємства в складі інших документів, необхідних для подан­ня у Фонд держмайна України, повинен бути й аудиторський висновок, оскільки він засвідчує фактичний фінансовий стан підприємства, реальну вартість його активів і пасивів. Аудиторський висновок – обґрунтований доказ під час ви­рішення майнових суперечок у судовому порядку.

Проведення комплексної або тематичної ревізії фінансо­во-господарської діяльності оформлюється відповідним ак­том. Акт ревізії є матеріалом для оцінки якості роботи керів­ника, головного бухгалтера та інших керівних працівників підприємства. На підставі матеріалів акта ревізор складає висновки та пропозиції, спрямовані на поліпшення фінан­сово-господарської діяльності підприємства.

Реалізація результатів судово-бухгалтерської експерти­зи оформлюється висновком експерта або актом про немож­ливість зробити висновки експертизи. Висновок експерта відображає об’єктивні дані процесу дослідження зі застосу­ванням наукових методів, які відповідно до статей Кримі­нально-процесуального кодексу України мають чинність до­казу в справі, що розглядається правоохоронними органами.

Отже, відмінності аудиту від ревізії і судово-бухгалтер­ської експертизи обумовлені метою, завданнями, суб’єктом та ініціаторами перевірки, об'єктом, обсягом і часом дослід­ження, сферою правового регулювання, принципами опла­ти праці, документальним оформленням результатів пере­вірки та їх використанням.