Залежність від часу доби

Коливання розумової працездатності в період неспання вивчалися щонайменше протягом останніх 100 років. Ще Еббінгауз у 1885 р. відзначив, що запам’ятовування безглуздих складів звичайно швидше відбувається ранком – на його думку, через те, що «у більш пізні години розумові сили і чутливість знижені». З іншого боку, Бехтерев стверджував, що психічні процеси вранці сповільнені, а ввечері – прискорені, причому швидкість їх протікання мінімальна в післяобідній час. Про таке післяобіднє зниження говорив також Крепелін, що зв’язував його з прийомом їжі. Докладно вивчивши «криву працездатності», він теж помітив підйом у ранкові години, але відзначав що зниження яке спостерігалося, і слідові явища «аж ніяк не свідчили про втомлюваність», оскільки вони «зникали протягом 2-3 годин, навіть якщо робота продовжувалася».

Втома була визнана важливим фактором, хоча його конкретний прояв у часі залишався спірним. Гейтс, робота якого була зв’язана головним чином з питаннями шкільного розпорядку, відзначив, що вранці усі криві працездатності збігаються (тобто працездатність підвищується приблизно до полудня). Але після полудня «були виявлені характерні розходження»: «власне інтелектуальні» процеси досягають свого максимуму в середині дня і значно знижуються після ленчу, тоді як переважно «рухові» функції виявляють «безперервний підйом ефективності протягом усього шкільного дня».

Лерд досліджуючи студентів виявив майже безперервне протягом дня погіршення результатів при вивчені ряду психічних функцій, включаючи пам’ять). Висновок про те, що різні дослідники одержували всі чотири можливі форми кривої працездатності (неухильний підйом; неухильний спад; підйом, потім спад; спад, потім підйом), рівносильний твердженню, що визначеного профілю взагалі не існує.

Існує думка, що «більшість кривих працездатності можна зблизити з відомими 24-годинними кривими температури тіла, якщо ігнорувати відхилення піка в ту чи іншу сторону від середини післяобіднього часу». Ґрунтуючись на цьому паралелізмі припускають існування причинного зв’язку між температурою тіла і працездатністю. Але, зрозуміло, проста кореляція – ще не доказ причинних відносин.

В експериментах Блейка, проведених з молодими військовослужбовцями, найвищі показники при виконанні завдань на «швидку переробку інформації» спостерігалися близько 21 години, хоча в більшості випадків відзначався, крім того, ранковий пік. З іншого боку, було виявлено, що в єдиному істинно «когнітивному» тесті, що давав істотно різні результати («числовий тест» на короткочасну пам’ять), у 21 годину ефективність, навпаки, знижувалася до мінімуму.

Погіршення короткочасної пам’яті, яке спостерігав Блейк, виявилося й у наступних роботах. Передбачення про те, що в тестах, що включають як швидку переробку інформації, так і використання короткочасної пам’яті, проявиться деяка проміжна динаміка протягом дня, було підтверджено при дослідженні елементарного логічного мислення. Результати такого роду пояснювали підвищенням рівня активності протягом дня, а можлива роль втомлюваності, про яку згадували ранні дослідники, як правило недооцінювалася.

Більшість завдань, що використовувалися в згаданих вище роботах, містили лише мінімальний руховий компонент. Деякі дослідження з руховими тестами, проведені останнім часом, в основному підтверджують зроблений раніше висновок про те, що цей вид працездатності досягає максимуму наприкінці дня. Зрозуміло, чим ближче завдання до суто рухового, тим у більшій мірі показник її виконання відбиває фізіологічний стан, а не справжню працездатність і тому такі експерименти мають менше відношення до ритмів психічних процесів.

В цілому отримано досить даних про те, що час впливає на виконання широкого кола завдань різної складності і з різною часткою участі рухових процесів. Очевидно, більшість змін, що спостерігаються, можна віднести до одного з трьох типів: 1) загальний безперервний підйом працездатності протягом більшої частини дня; 2) початковий підйом, за яким відбувається загальне зниження; 3) два піки, розділені спадом після полуденного прийому їжі. Поки не ясно, якою мірою на криві, що спостерігаються, впливає втомлюваність. Незрозуміло також, чи дійсно це фрагменти циркадіанних ритмів чи просто результат змін у рівні активності, що можуть бути викликані як періодичними, так і неперіодичними факторами. Доведено лише те, що це не епізодичні відхилення, тому що на великій кількості матеріалу було показано, що вони зберігаються, не затухаючи, протягом 12 днів і навіть довше.