Залежність від географічної широти місцевості

Відносна амплітуда мінімальна в областях, близьких до екватора, і досягає максимуму в північній півкулі близько 40° п.ш. У північній півкулі акрофази ритмів смертності групуються переважно біля січня, а в південній – біля липня. Такий зсув фази на шість місяців відбувається, однак, не на самому екваторі, a приблизно на 10° на півноч від нього. У тій же області мінімальні відносні значення амплітуди. У сукупності ці дані вказують на існування «біологічного екватора», розташованого трохи північніше географічного екватора і, можливо, зв’язаного з метеорологічним екватором (близько 6° п.ш.), де відзначаються «максимальні температури земної поверхні, де сходяться повітряні потоки, а також максимум хмарності й опадів».

Амплітуди щонайменше двох зовнішніх сезонних ритмів досягають максимуму близько 40° п. ш. – це ритм середньомісячної температури і ритм середньомісячної тривалості сонячного сяйва. При визначенні тривалості сонячного сяйва враховувалася середня місячна хмарність [20]. Визначальним фактором можна було б вважати температуру повітря, оскільки багато авторів незалежно один від одного виявили тісну кореляцію між змінами температури і смертністю: акрофази смертності збігаються із самими холодними місяцями. Однак відносна амплітуда ритму смертності сильніше пов’язана з амплітудою зміни тривалості сонячного сяйва, ніж з амплітудою коливань температури. Вивчення кореляцій між окремими метеорологічними змінними і тим чи іншим статистичним медичним показником варто вважати неадекватним підходом». Тому при подальшому аналізі треба враховувати й інші фактори, наприклад сезонний ритм загального теплообміну, максимум амплітуди якого знаходиться трохи нижче 40° п.ш. Проте слід відмітити, що тривалість сонячного сяйва – змінна, котру дотепер не брали до уваги, – теж може вносити свій внесок.

Дані про частоту зачать відрізняються від даних про смертність у двох важливих відношеннях: акрофаза тут явно залежить від широти місцевості, а максимальні амплітуди приходяться на 20–25° п.ш., a не на 40°. Поступовий зсув акрофаз вбік випередження при переході до все більш низьких північних широт, вперше описані Бетшелетом, змінюється зсувом вбік запізнювання близько 20–25° п.ш., тобто в області максимальних амплітуд. Ці особливості профілів амплітуди і фази зовсім не пов’язані зі змінами діапазону коливань навколишньої температури чи тривалості сонячного сяйва за місяць. Однак у сезонному ритмі тривалості сонячного сяйва є ще один цікавий показник. Якщо побудувати графік залежності середньорічної тривалості сонячного сяйва від широти місцевості, то виявляться два виразних максимуми: між 20 і 30° пн.ш. і між 20 і 30° пд.ш. (Відзначимо, що це не збігається із широтами, на яких реєструються максимальні амплітуди місячної тривалості сонячного сяйва). Тому не дивно, що відзначається позитивна кореляція між середньорічною тривалістю сонячного сяйва і відносною амплітудою частоти зачать і негативна кореляція між тривалістю сонячного сяйва і положенням акрофази зачать. На жаль, незначна кількість по екваторіальних країнах і областях на південь від екватора не дозволяє зробити більш конкретні висновки.

Через неповноту фактичних даних не встановлено як середньорічна тривалість сонячного сяйва могла б впливати на фазові й амплітудні характеристики сезонного ритму зачать. До того ж поки взагалі незрозуміло, чи бере участь в його регулюванні сонячне світло, оскільки кореляції, приведені не у всіх випадках добре виражені, і потрібно враховувати дані ряду авторів на користь того, що важливу роль відіграє температура повітря. Справді, скрізь між 30 і 50° п.ш. акрофази ритму зачать збігаються з тим часом, коли температура повітря досягає +18,5°C – рівня, що вважають «оптимальним» для зачаття. І нарешті, треба згадати про те, що на відміну від сезонних ритмів смертності і числа самогубств частота зачать сильно залежить від соціально-культурних факторів. На це вказує сталість другорядного максимуму в грудні, що відмічається у всіх північних широтах і обумовлений, швидше за все, соціальними факторами. Кауджилл докладно розглядала це явище і прийшла до висновку, що в Північній Америці «сезонний ритм народжуваності в значній мірі визначається соціальними причинами, у Європі ж, навпроти, метеорологічними».

Дуже цікаві дані по числу самогубств для всієї північної півкулі. Фазовий профіль ритму самогубств не подібний, до профілями ритму зачать, але і не знаходиться з ним у протифазі, як передбачалося на підставі попереднього аналізу; він повторює по профілю ритм смертності: акрофази не залежать від широти, а амплітуди досягають максимуму біля 40-гo градусу північної широти. Ці дані відрізняються лише тим, що амплітуди ритму самогубств трохи більше амплітуд ритму смертності, а піки самогубств приходяться на травень, а не на січень. Ці попередні результати приводять до думки про необхідність включати також дані про злочини з застосуванням насильства, що виявляють, як відомо, сезонні ритми з акрофазами на початку літа; на даному етапі розробки проблеми важко передбачити, до яких ритмів – самогубств чи зачать – вони виявляться ближче по профілю акрофаз.

В даний час сезонні ритми у фізіології людини добре документовані, і ще більше їх число буде описано в майбутньому. Є також дані про те, що і психічні функції, у тому числі емоційні стани, пов’язані з закономірними коливаннями у залежності від часу року. Тому сезонна тимчасова упорядкованість цілком може виявитися настільки ж фундаментальним явищем, як і циркадіанна. Важко що-небудь заперечити проти гіпотези про те, що такі ритми відіграють важливу роль у сезонних коливаннях смертності, самогубств і зачать і що, з іншого боку, повинні існувати зовнішні (природні) фактори, що керують цими ритмами і створюють дивний феномен «біологічного екватора». Це твердження не заперечує можливості соціальнокультурних впливів. Останні можуть все сильніше перекривати вплив природних факторів, на що особливо вказують довгострокові тенденції зсуву акрофаз у ритмі зачать; швидше за все саме соціальні фактори викликали зменшення амплітуди цього ритму в останні десятиліття. Зменшення сезонних розходжень – це «віддалення від природи» у результаті індустріалізації й урбанізації, тобто підвищення рівня життя. Цю точку зору підкріплює факт зворотної залежності між соціальноекономічним статусом населення йамплітудою ритму народжуваності.