Правовий звичай

Правовий звичай– це стійке правило поведінки, що стихійно склалося і офіційно визнане державою. У давнину, в умовах відсутності або низької письменності населення, правовий звичай був основною і найчастіше єдиною формою права. Їх система складала звичаєве право. У сучасній державі звичаєве право як система не існує, можна говорити лише про окремі правові звичаї, визнані державою і забезпечувані її примусовою силою.

Державне визнання правових звичаїв може носити законодавчий або мовчазний характер. Воно виявляється в тому, що державні органи у своїй діяльності використовують правові звичаї як нормативну основу для винесення владно–розпорядних рішень, видання судових і адміністративних актів. Іноді відсилання до правового звичаю прямо даються в законі або іншому нормативному акті. Учасники правових відносин мають право обґрунтовувати свої вимоги і захищати права посиланнями на сформовані правові звичаї.

Ознаки правового звичаю:

1) багатократність і тривалість застосування, аж до того, що витоки звичаю зникають «у вікопомній давнині». Так, середньовічні юристи континентальної Європи виходили з того, що звичаєм можна вважати тільки правило, що діє не менше 40 років;

2) авторитетність, яка, перш за все, пов’язана з давністю звичаю, який позначається у формулі «чим старіше, тим вірніше». Наприклад, стародавні римляни вважали звичаї проявом розуму вищого порядку – розуму предків;

3) своєрідність форми, а саме – менша, порівняно з іншими джерелами права, формалізованість, вираз у вигляді міфу, афоризму, прислів’я тощо;

4) визнання (мовчазне або законодавче) нормативної дії звичаю державою. Наприклад, ст.7 Цивільного кодексу України допускає, що цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема звичаєм ділового обороту, якщо він не суперечить актам цивільного законодавства або договору.

Правові звичаї застосовуються у банківській практиці, комерційному обороті, сфері страхування, міжнародній торгівлі. Для країн англо–американської правової сім’ї характерними є конституційні звичаї (наприклад, неприсутність монарха на засіданнях парламенту, за винятком його відкриття). Різновидом правового звичаю є звичаї ділового обороту – сформовані і широко вживані в різних сферах управлінської або підприємницької діяльності правила поведінки, не передбачені законодавством, незалежно від того, чи зафіксовані вони в якому–небудь документі. Крім того, правові звичаї мають місце в системі міжнародного права.

Ще недавно правовий звичай розглядався як відживаюче джерело права. Його співвідносили в кращому разі із стародавніми системами права і суспільства. Склалася стійка думка, що правові звичаї гальмують розвиток права і консервують відсталість суспільства.

Зростаючий нині інтерес до правових звичаїв як до джерела права обумовлений як зростанням значення в сучасному світі неєвропейських співтовариств, так і своєрідністю ситуації в сучасній правовій науці, яка все більш переходить на позиції методологічного плюралізму.