Способи викладення норм права

Способи викладення норми права можуть бути різними. Для країн континентальної Європи (романо-германська правова сім’я) характерною є абстрактна форма викладення правових норм. Ознаки врегульованих правом ситуацій у такому разі подаються в узагальненій формі. Казуїстична форма викладення правової норми єхарактерною для країн англо-американської (англосаксонської) правової сім’ї, коли вказана в нормі ситуація викладена детально, з переліком окремих варіантів – казусів.

Історична тенденція розвитку юридичної техніки полягає в розширенні сфери застосування абстрактного способу викладу правових норм. Наприклад, Кримінальний кодекс України таким, абстрактним, образом встановлює відповідальність за крадіжку: «Таємне викрадання чужого майна (крадіжка) – карається штрафом до п’ятдесяти не оподатковуваних податком мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років». При цьому не указується предмети посягань – всі вони об’єднуються родовим терміном – майно.

А такий історико-правовий пам’ятник як Салічна правда (VI ст.н.е.) у титулі «Про крадіжку свиней» перераховує понад двадцять різних варіантів крадіжки цих домашніх тварин: крадіжка однієї свині, двох свиней, стада свиней, свині з поросям, свині з поля, з незачиненого хліва, із замкнутого хліва тощо. В інших титулах перераховуються крадіжки інших видів майна. Це і є казуїстичний спосіб викладення правових норм. Як бачимо, він дуже громіздкий і сьогодні мало придатний.

В той же час казуїстичний спосіб викладення правових норм інколи використовується й у наш час, якщо необхідно викласти вичерпні варіанти застосування норми або винятки з неї. Наприклад, ст. 78 Конституції України перераховує всі види діяльності, якими не має права займатися народний депутат, встановлюючи таким же вичерпним чином винятки із заборон: «Народні депутати України не можуть мати іншого представницького мандата, бути на державній службі, обіймати інші оплачувані посади, займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю (крім викладацької, наукової та творчої діяльності), входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті отримання прибутку».

12.5. Співвідношення норми права і статті нормативно-правового акту

Нормотворча юридична техніка виробила найбільш раціональні способи розташування правових норм у нормативно-правових актах, що забезпечують певну структуру цих актів і зручність користування нормативно–правовим матеріалом. Структурно нормативно-правові акти складаються із загальної і особливої частин, розділів і глав. Первинною ж складовою є стаття нормативно-правового акту (у підзаконних нормативно-правових актах – пункт). У статті може міститися одна або декілька правових норм.

Можливі наступні варіанти співвідношення норми права і статті нормативно-правового акту:

1) у одній статті міститься одна норма права. Приклад – ст.432 Кримінального кодексу України «Мародерство»: «Викрадання на полі битви речей, що знаходяться при убитих або поранених (мародерство), – карається позбавленням волі на строк від трьох до десяти років». Стаття містить: гіпотезу – поле битви і майно, що знаходиться при убитих і поранених (інакше кажучи, більш ніде мародерство неможливе); диспозицію – заборону викрадання речей; санкцію – міру відповідальності за це діяння;

2) у одній статті міститься декілька норм права. У такому разі норми права регулюють декілька правових відносин, що об’єднуються єдиною життєвою ситуацією. Наприклад, ст.185 Кримінального кодексу України, що складається з п’яти частин, об’єднує всі варіанти правового реагування на здійснення крадіжки. Цей варіант співвідношення норми права і статті нормативно–правового акту є найбільш поширеним;

3) елементи однієї норми права розташовані в декількох статтях. Цей варіант має місце у тому випадку, коли елементи правової норми (гіпотези, диспозиції, санкції) за допомогою прямих відсилань або бланкетного прийому виражені в інших нормах права. Наприклад, ст.328 Кримінального кодексу України «Розголошування державної таємниці» є відсильною. Ця стаття застосовується тільки в тому випадку, якщо вказане у ній діяння не містить ознак державної зради або шпигунства (ст.111 і ст.114 УК України). Прикладом бланкетного способу викладення правової норми є ст.286 Кримінального кодексу України «Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які управляють транспортними засобами». Для того, щоб правильно застосувати цю норму, слід звернутися до іншого нормативно–правового акту, а саме – Правил дорожнього руху.

Розділ 13. Система права

13.1. Система права та її структурні елементи

Система права– це об’єктивно обумовлена внутрішня структура права, що складається із взаємозв’язаних норм, логічно розподілених по галузях, підгалузях та інститутах.

Системність права означає, що воно є цілісним утворенням, що складається з безлічі елементів, що знаходяться між собою у певному зв’язку.

Ознаки (риси) системи права:

1) об’єктивна обумовленість. Будову права зумовлюють реально існуючі чинники – соціально–економічні, політичні, національні, релігійні, культурні, історичні. Система права існує об’єктивно і не може створюватися за суб’єктивним розсудом людей;

2) органічна цілісність, єдність і взаємозв’язок правових норм, а не їх випадковий набір. Норми права, з яких складається система права, не можуть функціонувати ізольовано. Вони є взаємно узгодженими і цілеспрямованими;

3) структурна різноманітність. Це означає, що система права складається з неоднакових за змістом та обсягом структурних елементів (норми, інститути, підгалузі, галузі), які логічно об’єднують, розташовують нормативний матеріал у певній функціональній спрямованості;

4) поєднання динаміки і стабільності. У системі права існують елементи, які забезпечують поєднання цих характеристик системи, що, здавалося б, не сполучаються. Як стабілізуючий, опорний елемент системи права виступають галузі права. Зокрема, конституційне, адміністративне, цивільне, кримінальне право виступають як «скелет» системи права. Правові норми забезпечують динамізм системи права, швидко реагуючи на суспільні відносини, що змінюються. Не залишається незмінним і набір галузей права: поява нових галузей права (інформаційне, банківське, медичне право) на базі традиційних відбувається в результаті об’єктивної диференціації суспільних відносин та їхньої державно–правової оцінки у вигляді нових законодавчих актів.

Структурні елементи системи права:норми права; інститути права; підгалузі права; галузі права.

Норма права – первинний, початковий елемент системи права, з якого складаються інститути та галузі права. Не існує норми права, яка не входила б до певного інституту і галузі права. Галузь права є найбільш крупним елементом, з яких складається система права.

13.2. Галузі права

Центральною ланкою системи права є галузь– крупна впорядкована сукупність правових норм, яка регулює певний тип схожих суспільних відносин специфічним методом правового регулювання.

Ознаки (риси) галузі права:

1) основа виділення галузі права – однотипні суспільні відносини, що потребують правового регулювання;

2) якісна своєрідність врегульованих суспільних відносин;

3) наявність специфічного набору прийомів і засобів регулювання суспільних відносин;

4) наявність системно–структурних складових, тобто взаємозв’язаних інститутів і норм права.

На відміну від інших структурних елементів системи права галузь, не пориваючи системних зв’язків, має відносну автономію: вона здатна до самостійного функціонування у загальній системі права. Наприклад, майнові правовідносини можуть виникати, змінюватися і припинятися на основі норм тільки одній галузі права – цивільного права. Для реалізації цивільних прав та обов’язків можна не звертатися до інших галузевих норм.

Критерії розмежування галузей права належать до спірних питань юридичної науки. Проте більшість дослідників сходяться на точці зору, що в основі ділення права на галузі лежать предмет і метод правового регулювання. Крім того, кожна галузь має свій набір принципів і загальних положень, специфічних засобів і прийомів правового регулювання.

Чим розвиненішою є система права, тим більше галузей включає вона. Разом з традиційними галузями права України – конституційним, адміністративним, цивільним, кримінальним – формуються такі нові галузі права як податкове, банківське, господарське право.

Галузь права, у свою чергу, є підсистемою, що складається з підгалузей і інститутів права.

Підгалузь права – система однорідних предметно–зв’язаних інститутів певної галузі права. Наприклад, підгалуззю цивільного права є право інтелектуальної власності, підгалуззю конституційного права – парламентське право.

13.3. Предмет і метод правового регулювання як критерії розмежування галузей права

Предмет правового регулювання– це тип суспільних відносин, який регулює дана галузь, це те, що підлягає правовому регулюванню. Предмет правового регулювання включає: суб’єкти, їх поведінку, об’єкти, соціальні факти, які є підставами виникнення або припинення правових відносин. Предмет правового регулювання є унікальним для кожної галузі права. Наприклад, галузь цивільного права України регулює особисті немайнові і майнові відносини суб’єктів права.

Предмет правового регулювання вважається матеріальним критерієм розмежування галузей права. Але одного матеріального критерію для виділення галузей права недостатньо, тим паче, що іноді дуже важко провести межу між суміжними типами (родами, видами) відносин: наприклад, між земельними правовідносинами і цивільно–правовими відносинами. Через це ученими-юристами був введений ще один критерій розмежування галузей права – метод правового регулювання.

Як основні методи правового регулювання виступають імперативний і диспозитивний методи.

Імперативний метод –це метод владних розпоряджень, що містить в собі, як правило, норми–заборони і норми–зобов’язання. Він використовується головним чином в кримінальному, адміністративному і деяких інших галузях права. Імперативні норми права не можуть бути змінені за домовленістю між учасниками правових відносин.

Диспозитивний метод є протилежним імперативному. Він дає суб’єктам можливість самостійно встановити правила своєї поведінки в рамках закону. Цей метод більшою мірою властивий цивільному, господарському праву тощо.

За тим же принципом протилежності розрізняють метод обмежень і метод заохочень (стимулів). Метод обмежень припускає встановлення заборон і покарань за порушення заборон, що властиво кримінальному та адміністративному праву. Протилежний йому метод заохочень найяскравіше виявляється в трудовому праві, де діють пільгові системи, направлені на стимулювання моральної та матеріальної зацікавленості працівників.

Протистоять один одному метод автономії та рівності сторін і метод субординації. Перший є типовим для процесуальних галузей права, де позивач і відповідач, інші учасники судового розгляду знаходяться в однаковому процесуальному положенні один перед одним, законом і судом, їхні відносини характеризуються самостійністю. Цей метод є характерним також для цивільного і сімейного права: учасники цивільного договору не підпорядковані один одному, подружжя має рівні права та обов’язки. Другий метод є характерним для адміністративного права. Він передбачає нерівність учасників правових відносин, підлеглість одного з них іншому.

Для кожної галузі права властивий якісно своєрідний набір прийомів правового регулювання, що включають дозволи, зобов’язування і заборони.

При цьому необхідно мати на увазі, що, як правило, один і той же метод або прийом правового регулювання застосовується в різних галузях права. Структура галузевого методу залишається незмінною, а окремі правові прийоми можуть переходити від одного галузевого правового методу до іншого, не руйнуючи його структуру.