ОРГАНІЗАЦІЯ ТА УПРАВЛІННЯ СИСТЕМОЮ ПРОФЕСІЙНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ІНВАЛІДІВ

8.1. ОСНОВНІ ЗАКОНОДАВЧІ АКТИ УКРАЇНИ З ПИТАНЬ ПРОФЕСІЙНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ІНВАЛІДІВ

Проблема професійної реабілітації інвалідів є дуже актуальною. Маючи ті чи інші вади здоров’я, інваліди не можуть конкурувати зі здоровими людьми.

В перехідний період ця проблема дуже загострилась, що зв’язано з великим відсотком безробітних у країні, подальшою інтенсифікацією виробництва та підвищенням вимог до стану здоров’я (фізичного та інтелектуального) працюючих.

Після прийняття Закону «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (1991 р. зі змінами та доповненнями) в 1995 р. була ухвалена Постанова Кабінету Міністрів України № 314 «Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів» і затверджене Положення про робоче місце інваліда та порядок працевлаштування інвалідів. Крім цього, у 2001 р. Постановою Кабінету Міністрів № 1767 «Про затвердження порядку сплати підприємствами (об’єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів» та згідно з доповненнями до закону «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» були встановлені нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, для всіх підприємств (об’єднань), установ і організацій (незалежно від форм власності та господарювання) у розмірі не менше чотирьох відсотків від загальної кількості працюючих; якщо працює від 15 до 25 осіб – встановлюється норматив у кількості одного робочого місця.

У прийнятій Національній програмі професійної реабілітації та зайнятості осіб з обмеженими можливостями на 2001–2005 роки (затверджена Указом Президента № 519 у 2001 р.) передбачено подальше поліпшення соціального захисту осіб з обмеженими можливостями стану здоров’я, їх професійної та соціальної реабілітації, зайнятості на виробництві. Крім цього, в Указі Президента № 519 вказано, що питаннями професійної реабілітації повинні займатися відповідні міністерства, Спілка промисловців та підприємців, підприємства всіх форм власності, Фонд обов’язкового соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, Фонд соціального захисту інвалідів, установи Міністерства праці та соціальної політики, центри зайнятості населення і громадські організації інвалідів.

8.2. ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ПРОФЕСІЙНОЇ ОРІЄНТАЦІЇ ТА ПРОФЕСІЙНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ В УКРАЇНІ

На сьогоднішній день в республіці співробітниками Українського державного науково-дослідного інституту медико-соціальних проблем інвалідності (УкрДерж НДІ МСПІ) та кафедри медико-соціальної експертизи Дніпропетровської державної медичної академії була розроблена модель державної системи професійної реабілітації інвалідів, яка була затверджена Управлінням медико-соціальної експертизи Міністерства охорони здоров’я України в 2002 р. (Іпатов А. В., Сергієні О. В., Войтчак Т. Г. та ін., 2002).

Розробниками моделі підкреслюється, що «Професійна реабілітація, яка здійснюється переважно після проведення лікувальних та функціонально-відновлювальних заходів являє собою систему державних і суспільних заходів, спрямованих на повернення чи залучення інваліда до суспільно корисної праці у відповідності зі станом його здоров’я, працездатності, особистою схильністю і побажаннями, та містить в собі: медико-соціальну експертизу, професійну орієнтацію, підготовку інваліда до професійної праці, підготовку виробництва до використання праці інвалідів, заходи щодо працевлаштування інвалідів, динамічне спостереження і контроль за раціональністю працевлаштування і успішністю соціально-трудової адаптації інвалідів та заходи по соціально-трудовій адаптації інвалідів на виробництві» (Іпатов А. В., Сергієні О. В., Топка В. П. та інші – методичні рекомендації: «Модель державної системи професійної реабілітації інвалідів в Україні». – Д.,. Пороги, 2002. – С. 4).

Починається професійна реабілітація інваліда з підготовки індивідуальної програми реабілітації в медико-соціальних експертних комісіях. В ІПР виносяться рекомендації по професійній орієнтації, професійній підготовці або перепідготовці з метою відновлення колишніх або придбання нових професійних навичок і знань та раціональному працевлаштуванню. Винесення рекомендацій інвалідам, які не мають професійної підготовки або в випадках коли необхідна зміна професій, починається з професійної орієнтації та переорієнтації.

Професійна орієнтація на сьогоднішній день розглядається як комплексна науково обґрунтована система форм, методів та засобів впливу на особу з метою оптимізації її професійного самовизначення з урахуванням особистісних особливостей індивідуума та потреб ринку праці. В професійній реабілітації виділяють наступні розділи: професійна інформація, професійна консультація, професійний добір, професійний відбір і професійна адаптація. Займаються професійною орієнтацією працівники установ Міністерства праці і соціальної політики і працівники установ Міністерства охорони здоров’я України, в тому числі співробітники лікарсько-консультативних та медико-соціальних експертних комісій і, в першу чергу, лікарі-реабілітологи.

При виявленні у працюючого захворювання, а також після проведеного його лікування в лікувально-профілактичному закладі та при винесенні в ЛКК висновку про неможливість хворим продовження роботи в повному обсязі, лікуючий лікар самостійно або спільно з лікарями лікарсько-консультативної комісії проводить професійну орієнтацію, враховуючи наступні фактори:

– бажання хворої особи працювати;

– ступінь вираженості порушень тих або інших функцій організму;

– особливості виробничого та трудового процесу за місцем роботи хворого;

– особливості виробничого та трудового процесу на підприємствах в зоні обслуговування ЛПЗ та на підприємствах, які розташовані недалеко від місця проживання пацієнта;

– найбільш важливі дані санітарно-гігієнічної характеристики основних професій в зоні обслуговування ЛПЗ;

– реабілітаційний потенціал хворої особи та інші фактори.

Працівники медико-соціальних комісій фактично обмежуються професійною інформацією та професійною консультацією. При проведенні професійної інформації та професійної консультації вони допомагають інвалідові у виборі або зміні професії чи виду діяльності на основі вивчення індивідуально-психологічних характеристик, особливостей життєвої ситуації, професійних інтересів та нахилів індивідуума і його стану здоров’я з урахуванням потреб ринку праці, в тому числі можливості раціонального працевлаштування.

Слід відмітити, що при проведенні професійної реабілітації осіб з тими чи іншими вадами здоров’я необхідно враховувати їх стан здоров’я. При цьому визначається клінічний і трудовий прогноз та реабілітаційний потенціал. При проведенні такої роботи враховується специфіка захворювання (наприклад, серцево-судинні хвороби, злоякісні пухлини, наслідки травм та ін.) та його клінічні прояви, перебіг хвороби, ступінь функціональних порушень в організмі, що викликані захворюванням або наслідками травм, і можливості їх компенсації.

Оцінка стану здоров’я спочатку проводиться в лікувально-профілактичних закладах, де хворому проводиться необхідне обстеження з проведенням додаткових методів дослідження та визначається ступінь функціональних порушень. Якщо таке обстеження є недостатнім, а хворий направлений на МСЕК, то лікарі медико-соціальної експертної комісії направляють його назад до лікувально-профілактичного закладу на дообстеження.

Важливе значення при проведенні професійної орієнтації та реабілітації має психологічний аспект. Психолог оцінює особистість хворої людини, стан психічних процесів та «внутрішню картину хвороби». При вирішенні питань профорієнтації з’ясовуються індивідуальний нахил, здібності та можливості оволодіння майбутньою професією, а для тих індивідуумів, які не мають професійної підготовки, їх рівень освіти; для тих, що потребують переведення на іншу роботу (професію) – можливість використання спеціальної професійної підготовки та професійних навичок у новій професії; установки на продовження трудової діяльності, професійні наміри, самооцінку свого стану життєдіяльності, ціннісні орієнтації, свої можливості та ін. При високому реабілітаційному потенціалі особистості психологічний аспект майже не потрібний, тому що реабілітанти зроблять все можливе для своєї реабілітації. При виявленні низького або значно зниженого реабілітаційного потенціалу особистості, коли особа неспроможна (або не має намірів) розширяти обмежені сфери життєдіяльності (наприклад, при стійкій алкоголізації та ін.) заходи психологічного аспекту теж не плануються, тому що вони будуть неефективними. При помірно зниженому реабілітаційному потенціалі особистості виясняються причини його зниження та плануються психокорекційні заходи.

Проведення професійної консультації бажано спільними зусиллями лікаря та психолога. При цьому вирішуються наступні питання: підбирання та рекомендації хворій особі конкретних професій або видів праці з урахуванням нозологічної форми захворювання, ступеня порушених функцій, характерологічних особливостей, віку, рівня освіти, соціальних і побутових умов та ін. Рекомендована робота та умови праці не повинні несприятливо впливати на стан здоров’я хворої людини і перебіг основного та супутніх захворювань.

З метою правильного винесення рекомендацій показаних і протипоказаних умов праці та раціонального працевлаштування хворих і інвалідів лікарі лікувально-профілактичних закладів та МСЕК повинні добре знати підприємства в зоні обслуговуваної території і складати з урахуванням соціально-гігієнічних та соціально-економічних характеристик професій і видів праці їх перелік, включивши в нього наступні дані (цит. за Іпатовим А. В., Сергієні О. В., Топкою В.П. та ін.: метод. рекомендації «Модель державної системи професійної реабілітації інвалідів в Україні». – Д., Пороги, 2002. – С. 6):

«– зміст праці (за Єдиним тарифно-кваліфікаційним довідником або посадовою інструкцією), короткий перелік устаткування та інструменту, який застосовується; вимоги, які пред’являє професія, кваліфікаційну характеристику працюючого (що повинен знати, що повинен уміти);

– характеристику умов праці (санітарно-гігієнічні та психофізіологічні фактори); наявність небезпечних та шкідливих виробничих факторів і їх величини у порівнянні з гранично допустимими рівнями та концентраціями; фізичне навантаження (важкість вантажу, що підіймається та переноситься, статичне навантаження, робоча поза, нахил корпусу, переходи за зміну), напруженість праці (тривалість зосередженого спостереження, напруженість аналізаторних функцій, емоційне та інтелектуальне напруження), клас шкідливої професії;

– режим та форми організації праці: змінність, наявність регламентованої перерви для відпочинку та приймання їжі, організація праці (бригадна, індивідуальна та ін.), можливості працювати неповний робочий день або тиждень».

8.3. ПИТАННЯ ПРОФОРІЄНТАЦІЇ ТА ПЕРЕКВАЛІФІКАЦІЇ

На сьогоднішній день близько 13 % інвалідів молодого віку не мають професійної підготовки і значно більша частина інвалідів молодого віку потребують перекваліфікації та перенавчання. В зв’язку з цим, питання профорієнтації, переорієнтації та перекваліфікації мають дуже важливе значення.

У дітей з тими чи іншими вадами здоров’я питаннями профорієнтації повинні займатися лікарі дитячих лікувально-профілактичних закладів. Це передбачено «Національною програмою професійної реабілітації та зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями на 2001–2005 роки», яка затверджена у 2001 році Президентом України. В цій же програмі передбачається розширення мережі центрів раннього втручання і соціальної реабілітації дітей-інвалідів, а також створення центрів професійної, медичної та соціальної реабілітації осіб з обмеженими фізичними можливостями у всіх містах України з чисельністю населення понад 50 тис. чоловік.

У вищеназваній програмі передбачено проведення роботи з допрофесійної та соціальної реабілітації дітей-інвалідів у дошкільних, загальноосвітніх, професійно-технічних закладах, спеціальних школах-інтернатах та в центрах реабілітації. Слід відзначити, що на сьогоднішній день у багатьох областях України створені і працюють на базі обласних дитячих клінічних лікарень одно- та багатопрофільні центри реабілітації для дітей-інвалідів, в яких проводиться комплексна медична реабілітація та соціальна і трудова реабілітація. Одночасно в таких центрах проводиться робота по профорієнтації дітей з обмеженими фізичними можливостями.

Основні принципи профорієнтаційної роботи з дітьми з обмеженими фізичними та розумовими можливостями зводяться до наступного:

– при профорієнтації потрібно враховувати нозологічну форму захворювання, його перебіг та тяжкість функціональних порушень;

– максимальне використання компенсаторних можливостей та їх розвиток у процесі росту на навчання;

– врахування індивідуальних здібностей і нахилів дитини;

– профорієнтація повинна розвивати і формувати інтереси дітей у відповідності з їх клініко-трудовими можливостями ;

– профорієнтація повинна передбачати конкретні можливості для працевлаштування особи з обмеженими фізичними або розумовими можливостями після закінчення процесу реабілітації, а також навчання.

Основні принципи профорієнтації дорослих осіб з обмеженими фізичними і розумовими можливостями викладені в Концепції державної системи професійної орієнтації населення, яка затверджена постановою Кабінету Міністрів № 48 у 1994 р. В Концепції вказується, що професійна орієнтація є комплексна науково обґрунтована система форм, методів та засобів впливу на особу з метою оптимізації її професійного самовизначення на основі особистісних особливостей кожного індивідуума та потреб ринку праці. Робота по професійній орієнтації покладена на заклади Міністерства соціального захисту населення та Міністерства охорони здоров’я. В першу чергу це відноситься до МСЕК.

Професійна орієнтація включає такі елементи: професійна консультація, професійний добір, професійний відбір та професійна адаптація (О. В. Сергієні та ін., 1995).

Професійним консультуванням фактично займається МСЕК. Професійна консультація неповнофункціональної особи згідно з Концепціїєю є допомога у виборі або в зміні професії чи виду діяльності на основні вивчення індивідуально-психологічних характеристик, особливостей життєвої ситуації, професійних інтересів, нахилів, стану здоров’я особи та тяжкості функціональних порушень, а також урахування потреб ринку праці.

При проведенні професійної орієнтації в першу чергу враховують медичні фактори – визначається клініко-трудовий прогноз. При цьому враховується нозологічна форма захворювання, його клінічні прояви та ступінь тяжкості функціональних порушень, тип перебігу, наявність ускладнень та їх вираженість, можливості компенсації порушених функцій організму. У відповідності до цього визначаються можливості продовження професійної діяльності в своїй або іншій професії, доступні для інваліда характер, умови, режим і форми організації трудової діяльності, рекомендовані види праці та професії, а також протипоказання до регулярної професійної роботи.

Професійний відбір зводиться до оцінки придатності людини з обмеженою працездатністю до виконання роботи в показаній їй за станом здоров'я професії.

Психологічна профорієнтація при підборі професії повинна враховувати особливості особистості, внутрішню картину хвороби, тип психологічного реагування на захворювання та обмеження життєдіяльності, а також уточнити бажані види професійної діяльності. Це досягається за допомогою спостереження, клінічного інтерв'ювання, анкетування та різних психодіагностичних методик.

Порушення психофізіологічних та патопсихологічних показників і процесів у залежності від їх тяжкості розділяють на три ступені: легкі, помірні та виражені.

Пам'ять досліджується переважно методиками на виявлення стану короткочасної та відстроченої пам'яті (запам'ятовування 10 слів, фігур та ін.). Опосередкована пам'ять вивчається за допомогою методики "піктограма".

Увагу (розподіл, перемикання, стійкість) можна досліджувати за допомогою методик "рахунок за Крепеліном", "таблиці Шульте", "коректурна проба", "методика вивчення рівня уваги у школярів", "методика вміння переключатися" та ін.

Слід відзначити, що приведені вище перші три методики, спрямовані на вивчення стану уваги, використовуються також і для дослідження розумової працездатності (темп, втомлюваність та ін.).

Сприйняття вивчаються за допомогою таких методик, як: сенсорна збудливість, тести Рейхардта, Ліпмана та ін.

Мислення можна досліджувати за допомогою наступних тестів: "на класифікацію", "виключення", "силогізми", "узагальнення", асоціативний експеримент" та ін.

Вивчення емоційного стану хворої людини (інваліда) краще проводити за допомогою тесту Спільбергера або тесту Люшера.

Рівень інтелекту можна досліджувати при використанні тесту Равена або тесту Векслера.

При вивченні психічних функцій неповнофункціональної особи при психологічному тестуванні можуть бути використані й інші методики.

Особливе значення при проведенні психологічного орієнтування має вияснення особливостей особистості. Найбільш популярною методикою експрес-психодіагностики особистості є тест Кеттела. Цей тест є універсальним, практичним і дає багатогранну інформацію про індивідуальність особистості.

Методами спостереження та інтерв'ювання визначаються наступні соціально-психологічні дані, що мають суттєве значення для професійного орієнтування хворої людини: психологічний аналіз внутрішньої картини хвороби (аутопсихологічна картина хвороби, реакція особистості на хворобу, ставлення до хвороби, переживання хвороби в часі), наявність установки на працю, визначення професійних інтересів, схильностей, оцінка трудової мотивації та ін..

На основі комплескного психологічного обстеження психолог робить висновки відносно психофізіологічних і патопсихологічних показників і процесів, а також соціально-психологічних даних особистості.

До проведення професійного орієнтування дітей широко залучаються лікарі МСЕК. У таких випадках лікарі лікувально-профілактичних закладів направляють дітей-інвалідів на ці комісії, в яких вирішується питання вибору майбутньої професії, можливості навчання в спеціалізованих навчальних закладах інтернатного типу для дітей–інвалідів Міністерства соціального захисту і праці та наступного раціонального працевлаштування переважно за місцем проживання.

Велике значення при проведенні профорієнтації має знання професій, в яких можливе працевлаштування інвалідів, на підприємствах в зоні обслуговування МСЕК. При цьому на кожну таку професію лікарі-експерти повинні мати санітарно-гігієнічну та соціально-економічну характеристики.

МСЕК дає направлення інвалідам молодого віку на навчання в спеціальні навчальні заклади Міністерства соціального захисту та праці. В зв’язку з обмеженою кількістю місць у цих навчальних закладах постає питання про створення умов для навчання інвалідів у професійно-технічних училищах, середніх спеціальних та вищих навчальних закладах Міністерства освіти та науки та інших міністерств республіки. Спільно з лікарями навчальних закладів та лікарями санітарно-гігієнічних станцій проводиться підбір доступних професій, організація навчального процесу, створення соціально-побутових умов для проживання та вирішення наступного раціонального працевлаштування.

На сьогоднішній день в Україні вже має місце мережа закладів освіти І–ІV рівня акредитації, в яких створені умови для навчання інвалідів різним спеціальностям. Вони наведені нижче.

Інженерна механіка, технологія машинобудування (приймаються інваліди, в тому числі з вадами слуху) – Національний технічний університет України "Київський політехнічний інститут" (м. Київ, просп. Перемоги, 37; тел.: 454-96-45, 454-96-46).

Дефектологія (приймаються інваліди, в тому числі з вадами слуху та зору) – Національний педагогічний університет ім. М. П. Драгоманова (м. Київ, вул.. Пирогова, 9; тел. 239-30-17, 235-82-36).

Економіка підприємства (приймаються інваліди, в тому числі з вадами слуху) – Київський національний університет технологій та дизайну (м. Київ, вул. Немировича-Данченка; тел. 291-29-75).

Економічна кібернетика (приймаються інваліди, в тому числі з вадами слуху) – Національна металургійна академія України (м. Дніпропетровськ, просп. Гагаріна; тел. 45-33-71).

Масажист, тренер, вчитель-викладач, секретар-референт, спеціаліст зі зв’язків із громадкістю, управлінець, інженер, програміст, технік по комп'ютеру, оператор ЕВМ, перекладач, психолог, соціальний педагог, аудитор, бухгалтер, фінансовий менеджер, економіст, юрист, адвокат, криміналіст, слідчий, маркетолог, захисник оточуючого середовища, еколог, хімік, біолог, системний адміністратор, спеціаліст із програмного забезпечення, електрик, технолог із приготування їжі, повар-кондитер, автомеханік, автослюсар, дизайнер, видавнича справа та редагування (приймаються інваліди, в тому числі з вадами слуху, зору та опорно-рухового апарату) – Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна" (м. Київ, вул. Хоріва, 1г; тел. 425-29-38).

Економіка підприємства, менеджмент, облік та аудит, фінанси, економічна кібернетика, маркетинг, соціальна педагогіка, виробниче навчання (приймаються інваліди, в тому числі з вадами слуху) – Хмельницький технологічний університет "Поділля", Інститут заочної дистаційної освіти (м. Хмельницький, вул. Інститутська, 11; тел. 72-80-76).

Технологія деревоообробки (приймаються інваліди, в тому числі з вадами слуху) – Український держдавний лісотехнічний університет (м. Львів, вул. Генерала Чупринки, 103; тел. 35-24-11).

Правознавство (приймаються інваліди, в тому числі з вадами слуху) - Чернігівський державний інститут права, соціальних технологій та праці України (м. Чернігів, вул. 50 років ВЛКСМ, 1-а; тел. 2-50-23).

Швейне виробництво (приймаються інваліди, в тому числі з вадами слуху) - Київський державний технікум легкої промисловості (м. Київ, вул. Івана Кудрі, 29; тел.: 269-14-33; 269-14-23).

Бухгалтерський облік, економіка підприємства, соціальна робота - Кам'янець-Подільський планово-економічний технікум-інтернат (Хмельницька обл., м. Кам'янець-Подільський, вул. М. Годованця, 13; тел.: 3-26-51; 3-26-62).

Бухгалтерський облік, соціальна робота – Харківський обліково-економічний технікум-інтернат ім. Ф. Г. Ананченка (м. Харків, вул. Полтавський Шлях, 133; тел. 772-51-84).

Обслуговування комп'ютерних та інтелектуальних мереж (приймаються інваліди, в тому числі з вадами слуху) – Донецький технікум промислової автоматики (м. Донецьк, вул. Горького, 163; тел. 91-06-55).

Оператор комп'ютерного набору, секретар керівника, кухар, кондитер (з освітою не менше 9 класів); радіомеханік з обслуговування та ремонту радіотелевізійної апаратури, конторський службовець (бухгалтер), соціальний працівник, взуттьовик з індивідуального пошиву взуття, взуттьовик із пошиття ортопедичного взуття (з освітою після 11 класів) (приймаються інваліди, в тому числі з вадами слуху) – Житомирський технічний ліцей-інтернат (м. Житомир, вул. Московська, 43; тел.: 37-14-43; 37-05-78).

Кравець, закрійник для індивідуальної трудової діяльності, заготівельник верху взуття, взуттьовик з індивідуального пошиву взуття, оператор комп'ютерного набору та оператор комп'ютерної верстки (приймаються інваліди, в тому числі з вадами слуху) – Луганське середнє професійно-технічне училище-інтернат (м. Луганськ, квартал Східний; тел. 46-60-77).

Кравець верхнього чоловічого та жіночого одягу, швачка (приймаються інваліди, в тому числі з вадами слуху) – Самбірське професійно-технічне училище-інтернат для дітей-інвалідів (Львівська обл., м. Самбір, вул В. Стуса, 9; тел. 3-22-18).

Приймаються інваліди, в тому числі з вадами зору - Генічеське медичне училище (Херсонська обл., м. Генічеськ, просп. Миру, 41; тел..: 2-24-39; 2-23-25).

Швачка (приймаються інваліди, в тому числі з вадами слуху) – Одеське ПТУ 35 (м. Одеса, вул. О. Невського, 39; тел. 40-27-06).

Приймаються інваліди, в тому числі з вадами зору – Медична школа при Дарницькому медичному об'єднанні (м. Київ, Харківське шосе, 121; тел. 560-82-16).

Артист цирку, артист естради (конкурсний відбір абітурієнтів проводить культурний центр УТОГ) – Київський державний коледж естрадно-циркового мистецтва (м. Київ, вул. В. Житомирська, 2; тел. 279-04-97).

Кераміка, художня обробка дерева, художня обробка металу (приймаються інваліди, в тому числі з вадами слуху) - Ужгородський коледж мистецтв ім. А.М. Ерделі (м. Ужгород, вул. Грушевського, 38/809; тел. 66-32-90).

Разом з викладацьким колективом професійно-технічних училищ, коледжів та професорсько-викладацьким колективом вищих навчальних закладів лікарі навчальних установ повинні брати активну участь у проведенні професійної орієнтації у інвалідів, які поступають на навчання, а також протягом всього часу навчання, враховуючи можливість працювати в обраній професії.

На сьогоднішній день в Україні, хоч і повільно, іде процес створення спеціальних центрів реабілітації інвалідів, в яких вони навчаються професії в залежності від їх стану здоров'я, інтелектуальних та фізичних можливостей, а також освіти.

В останні роки набуло поширення проведення спеціальних курсів, на яких проводиться навчання та перенавчання різним професіям, які є вакантними на підприємствах міста або району. Формування груп для навчання на таких курсах здійснюють переважно центри зайнятості населення (районні, міські, обласні). В цих же центрах зайнятості працюють психологи, які проводять профорієнтаційну роботу серед бажаючих навчатися, в тому числі і серед інвалідів.

В обласних центрах зайнятості є відділення професійної консультації та прогнозування професійної придатності з психофізіологічною лабораторією, в яких проводиться професійне консультування у всіх складних випадках відносно навчання та перенавчання здорових функціонально неповноцінних осіб. При направленні інваліда на профорієнтаційне консультування в центри зайнятості МСЕК повинна представити дані про його діагноз та ступінь функціональних порушень, показані та протипоказані умови і характер праці.

Навчання та перенавчання інвалідів, у тому числі й на платних курсах, які організовані комерційними структурами, за направленням центрів зайнятості населення проводиться за державні кошти.

При вирішенні питання про раціональне і оптимальне працевлаштування хворої людини або інваліда, особливо тих, які мають професію та певний в ній стаж, з'ясовується можливість продовження праці в цій професії зі створенням спеціальних умов для неповнофункціональної особи, чи використання професійних навичок для працевлаштування на іншій роботі в тій же установі або на тому ж виробництві. В тих же випадках, коли таке працевлаштування є неможливим, то може проводитись навчання на виробництві – на робочому місці або на спеціальних курсах з наступним раціональним працевлаштуванням. Якщо на підприємстві або в установі відсутня можливість раціонального працевлаштування неповнофункціональної особи, то тоді вона направляється в центр зайнятості населення, в якому проводитьься реєстрація, профорієнтація та навчання новій професії.

При розробці працевлаштування інваліда лікарі МСЕК враховують професійну адаптацію, яка фактично є індивідуальною роботою з ним і включає заходи по сприянню процесу пристосування особи до психологічних та організаційно-технічних особливостей професійної діяльності на виробництві. Особливого значення така адаптація набуває у молодих інвалідів, що не мають стажу роботи.

8.4. СИСТЕМА ДЕРЖАВНОЇ ПРОФЕСІЙНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ

О. В. Сергієні (1998), А. В. Іпатов, О. В. Сергієні, В. П. Топка, Л. Ю. Науменко зі співавт. (2002) систему державної професійної реабілітації розділяють на три етапи.

На першому етапі професійної реабілітації основну роль відіграє служба медико-соціальної експертизи: обласні та центрально-міські Центри (Бюро) медико-соціальної експертизи, спеціалізовані, міські, міжрайонні і районні МСЕК.

О. В. Сергієні (1998), А. В. Іпатов зі співавт. (2002) визначають наступні функції медико-експертних соціальних комісій у проведенні професійної реабілітації: реабілітаційно-діагностичну, реабілітаційно-експертну, реабілітаційно-профорієнтаційну, реабілітаційно-консультативну, реабілітаційно-контрольну та реабілітаційно-управлінську. До цих функцій вони відносять:

«– визначення клініко-трудового прогнозу (реабілітаційно-професійного потенціалу) на підставі оцінки стану здоров'я інваліда, його віку, рівня освіти, професії, наявних навичок і знань можливостей навчання і працевлаштування;

– оцінка стану професійно-реабілітаційної бази у районі мешкання інваліда;

– визначення показаних за станом здоров'я умов та характеру праці і надання відповідної трудової рекомендації;

– професійна консультація інваліда (підбір та рекомендація професії чи виду діяльності);

– оцінка відповідності реабілітаційного потенціалу інваліда вимогам діяльності, яку йому рекомендують;

– розробка заходів по реалізації реабілітаційно-професійного потенціалу;

- надання пропозицій по реалізації професійної частки індивідуальної програми реабілітації установам, які визначені як такі, що відповідають за її реалізацію;

– динамічний контроль і корекція індивідуальної програми реабілітації та складання епікризу;

– визначення рівня професійно-виробничої адаптації інваліда;

– оцінка раціональності працевлаштування з урахуванням медичних, психофізіологічних, санітарно-гігієнічних та професійно-адаптаційних показників;

– оцінка ефективності виконання індивідуальної програми реабілітації два рази на рік;

– вирішення питань працевлаштування інвалідів безпосередньо на виробництві разом з адміністрацією;

– обстеження робочих місць, на яких працюють інваліди;

– вивчення умов праці на підприємствах у зоні обслуговування з метою визначення робочих місць, на яких можуть бути працевлаштовані інваліди;

– брати участь у розробці на підприємствах переліку професій та робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів або проводити експертизу списків професій і посад, які призначені переважно для працевлаштування інвалідів;

– атестувати робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів разом з представниками підприємств, держнагляду охорони праці та громадськими організаціями інвалідів;

– брати участь у створенні регіональних програм зайнятості населення по розділу зайнятості осіб з обмеженою працездатністю, які потребують соціального захисту і не можуть на рівних умовах конкурувати на ринку праці;

– брати участь у роботі координаційних рад з питань професійної орієнтації населення;

– інформувати відділи соціального захисту населення про інвалідів, які бажають працювати в умовах спеціалізованих та навчально-виробничих підприємств УТОГ та УТОС;

– інформувати центри зайнятості про інвалідів, які бажають працювати у звичайних умовах виробництва або потребують перенавчання;

– інформувати регіональні державні адміністрації, профспілкові та громадські організації інвалідів про стан професійної реабілітації інвалідів у регіоні з пропозиціями про заходи по її покращанню".

Слід відзначити, що в обов'язки МСЕК при проведенні професійної реабілітації входить також розробка щорічних заходів по раціональному працевлаштуванню інвалідів, які включаються до комплексного плану по профілактиці та зниженню інвалідності.

У виконанні другого етапу професійної реабілітації інвалідів провідну роль відіграють декілька установ і організацій: місцеві органи соціального захисту населення, державна служба зайнятості населення, Фонд соціального захисту інвалідів, громадські організації інвалідів, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, підприємства, організації та установи. Всі ці організації та установи проводять професійну орієнтацію, професійне навчання, раціональне працевлаштування, займаються питаннями створення робочих місць для інвалідів та здійснюють працевлаштування інвалідів згідно з трудовими рекомендаціями МСЕК.

Однак кожна з цих організацій виконує лише свої функції, які визначені інструктивно-методичними документами.

Функції місцевих органів соціального захисту населення за даними О. В. Сергієні (1998) та А. В. Іпатова зі співавторами (2002):

«– виявляють інвалідів, які бажають працювати і спроможні реалізувати свої здібності та можливості на підставі індивідуальних програм реабілітації;

– проводять професійну інформацію для інвалідів;

– щомісячно надсилають державній службі зайнятості списки інвалідів, які виявили бажання працювати, із визначенням професій, спеціальностей;

– направляють інвалідів, які бажають працювати, у місцеві служби зайнятості для проведення професійної орієнтації та працевлаштування;

– подають місцевим радам пропозиції про визначення нормативів робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів;

– разом з громадськими організаціями інвалідів з урахуванням рекомендацій МСЕК і побажань інвалідів готують пропозиції щодо створення нових робочих місць, у тому числі з гнучкими формами зайнятості, і передають їх відділенням Фонду соціального захисту інвалідів і центрам зайнятості;

– щорічно беруть участь у розробці програм зайнятості населення по розділу зайнятості осіб з обмеженою працездатністю;

– подають державній службі зайнятості заявки на професійне навчання інвалідів;

– дають направлення інвалідам на професійне навчання у спеціальні навчальні заклади інтернатного типу Міністерства праці і соціальної політики;

– ведуть інформаційний блок даних інвалідів, які працюють і які бажають працювати;

– беруть участь у роботі ради у справах інвалідів при облдержадміністрації».

Функції відділень Фонду України соціального захисту інвалідів за даними О. В. Сергієні (1998) та А. В. Іпатова зі співавторами (2002):

«– беруть участь у визначенні підприємствам нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів;

– у десятиденний термін після прийняття рішення місцевими радами про нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, надсилають державній службі зайнятості та місцевим органам соціального захисту населення список підприємств, яким установлено цей норматив;

– розглядають пропозиції підприємств щодо створення додаткових (понад установлений норматив) робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів;

– фінансують навчання інвалідів 1-ї та 2-ї груп у навчальних центрах служби зайнятості населення;

– здійснюють контроль за створенням підприємствами робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів;

– надають фінансову допомогу підприємствам, які створюють додаткові робочі місця (понад установлений норматив), призначені для працевлаштування інвалідів;

– ведуть облік призначених для працевлаштування інвалідів робочих місць;

– беруть на облік та сприяють працевлаштуванню інвалідів, які звернулися безпосередньо до Фонду з таким проханням;

– здійснюють виїзди на підприємства для вирішення створення робочих місць для працевлаштування інвалідів;

– фінансують створення малих підприємств для працевлаштування інвалідів;

– беруть участь у створенні Центрів соціально-трудової реабілітації інвалідів, які включають виробничу та медико-санітарну частину, комплекс заходів побутового обслуговування та культурно-масової роботи;

– сприяють збереженню робочих місць на підприємствах, де інваліди виробляють різні види продукції, а також здійснюється їх професійна реабілітація (підприємства УТОС, УТОГ та підприємства громадських організацій інвалідів)».

Функції державної служби зайнятості за даним О. В. Сергієні (1998) та А. В. Іпатова зі співавторами (2002):

«– веде облік робочих місць підприємств, на які можуть бути працевлаштовані інваліди;

– створює банк даних з професіограм професій та видів робіт на підприємствах в зоні обслуговування;

– веде облік інвалідів, які самостійно звернулися за допомогою у працевлаштуванні або направлені МСЕК та відділами соціального захисту населення;

– надає консультації з питань працевлаштування, умов та оплати праці, професійної підготовки, підвищення кваліфікації та перепідготовки, можливостей навчання;

– профорієнтаційні підрозділи служби зайнятості проводять профорієнтацію, поглиблену профконсультацію, профдобір або профвідбір, визначають професійну придатність особи з обмеженою працездатністю з урахуванням професійних інтересів, нахилів, здібностей, наявних у інваліда професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи;

– за висновками профорієнтаційних підрозділів сприяє працевлаштуванню осіб з обмеженою працездатністю, направляє на професійне навчання непрацюючих інвалідів 3-ї групи за рахунок коштів державного фонду сприяння зайнятості населення, а інвалідів 1-ї та 2-ї груп - за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів;

– розробляє та узгоджує зі службою медико-соціальної експертизи перелік професій, з яких проводиться навчання інвалідів державною службою зайнятості;

– у разі відмови інваліду у працевлаштуванні направляє до Фонду соціального захисту інвалідів пропозиції про відрахування коштів за незайняте робоче місце інваліда;

– створює координаційну раду з питань професійної орієнтації населення, до складу якої повинні обов'язково входити представники органів охорони здоров'я та служби медико-соціальної експертизи. У положення про роботу Ради необхідно включати: вивчення і аналіз стану та проблем, які мають місце в організації професійної орієнтації осіб з обмеженою працездатністю, заслуховування інформації відповідних працівників та керівників підрозділів, які займаються питаннями професійної орієнтації цієї категорії населення, розробку пропозицій щодо реалізації питань професійної орієнтації осіб з обмеженою працездатністю;

– розробляє та подає пропозиції в обласну програму зайнятості населення по підрозділу зайнятості осіб з обмеженою працездатністю;

– бере участь у роботі ради у справах інвалідів при облдержадміністрації;

– узагальнює результати роботи з питань професійної реабілітації інвалідів та інформує адміністративно-територіальні органи влади з пропозиціями щодо покращення цієї роботи;

– щоквартально подає місцевим органам соціального захисту населення інформацію про працевлаштування інвалідів згідно з формою державної статистичної звітності та первинного обліку, затвердженого Мінстатом;

– створює координаційну раду з питань зайнятості населення при облдержадміністрації, метою якої є попередження зростання прихованого безробіття, підготовки обласних програм зайнятості населення, в тому числі і осіб з обмеженою працездатністю».

Функції регіональних управлінь Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України за даними А. В. Іпатова, О. В. Сергієні, В. П. Топки, Л. Ю. Науменко зі співавторами (2002):

– бере участь у засіданнях МСЕК при розгляді питань визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках потерпілим внаслідок нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань при наявності акта про нещасний випадок, або акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами, висновків науково-дослідного інституту гігієни праці і професійних захворювань чи профпатологічного відділення визначеного МОЗ України, направлення на МСЕК лікувально-профілактичного закладу (форма 88), направлення роботодавця або профспілкового органу підприємства, направлення суду чи прокуратури, направлення робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

«– Фонд зобов'язаний вжити всіх необхідних заходів для підтримання, підвищення та відновлення працездатності потерпілого;

– відповідно до висновку медико-соціальної експертної комісії проводить навчання та перекваліфікацію потерпілого у власних навчальних закладах або на договорній основі в інших закладах перенавчання інвалідів, якщо внаслідок ушкодження здоров'я або заподіяння моральної шкоди потерпілий не може виконувати попередню роботу;

– організовує робочі місця для інвалідів, самостійно або разом з органами виконавчої влади та місцевого самоврядування чи з іншими зацікавленими суб'єктами підприємницької діяльності, компенсує при цьому витрати виробництва, які не покриваються коштами від збитку виробленої продукції, за рахунок Фонду;

– перевіряє стан профілактичної роботи та охорони праці на підприємствах, вивчає та поширює позитивний досвід створення безпечних та нешкідливих умов виробництва;

– якщо у встановлений МСЕК термін роботодавець не забезпечує потерпілого відповідною роботою, Фонд соціального страхування від нещасних випадків сплачує потерпілому страхову виплату у розмірі його середньомісячного заробітку.

– при проходженні потерпілим професійного навчання або перекваліфікації за індивідуальною програмою реабілітації (якщо з часу встановлення ступеня втрати професійної працездатності минуло не більше одного року), Фонд соціального страхування від нещасних випадків проводить щомісячні страхові виплати у розмірі середньомісячного заробітку протягом року, визначеного програмою реабілітації;

– оплачує вартість придбаних потерпілим інструментів, протезів та інших пристосувань, відшкодовує потерпілому інші необхідні витрати, пов'язані з його професійною підготовкою;

– за потерпілим, тимчасово переведеним на легшу нижче оплачувану роботу, зберігається його середньомісячний зарабіток на строк, визначений ЛКК, або до встановлення стійкої втрати професійної працездатності. Якщо у встановлений ЛКК або МСЕК строк роботодавець не забезпечує потерпілого відповідною роботою, Фонд соціального страхування від нещасних випадків сплачує потерпілому страхову виплату у розмірі його середньомісячного заробітку".

Функції підприємств, організацій, установ з питань професійної реабілітації інвалідів по даним О. В. Сергієні (1998), А. В. Іпатова із співавторами (2002), А. В. Іпатова, О. В. Сергієні, Т. Г. Войтчак зі співавторами (2005):

– створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів (згідно з діючим законодавством для підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності норматив створення робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів складає чотири відсотки від загальної кількості працюючих, а якщо працює 8–25 осіб – одне робоче місце);

– власник підприємства, організації чи установи за бажанням інваліда зобов'язаний встановити йому неповний робочий день або тиждень, а також створити пільгові умови праці з урахуванням рекомендацій МСЕК по працевлаштуванню та індивідуальної програми реабілітації;

– власник підприємства, організації чи установи повинен перевести інваліда, який потребує за станом здоров'я більш легкої роботи, за його згодою на таку роботу на підставі медичного висновку ЛКК або МСЕК тимчасово або безстроково; при цьому за таким інвалідом, який переведений на легку роботу з меншою заробітною платнею, протягом двох тижнів зберігається попередня середня заробітна плата; у випадках, які передбачені законодавством України (наприклад, при трудовому каліцтві та ін.), – на весь час виконання роботи з нижчою оплатою, або надається матеріальне забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням;

– особам, у яких втрата працездатності настала внаслідок нещасного випадку на виробництві або внаслідок професійного захворювання, власник зберігає місце роботи та середню заробітну плату на весь період до відновлення працездатності або встановлення МСЕК групи інвалідності чи відсотків втрати професійної працездатності; при неможливості виконання такою особою своєї попередньої роботи він проводить навчання та перекваліфікацію і раціональне працевлаштування згідно з висновками ЛКК або МСЕК;

– власник підприємства, на якому працюють інваліди, повинен вживати додаткових заходів по забезпеченню їх безпечної роботи з урахуванням порушених у них функцій;

– власник підприємства проводить переобладнання технологічного спеціалізованого устаткування на спеціально пристосоване для інвалідів з урахуванням рекомендацій МСЕК, їх професійних навичок і знань, а також нозологічних форм захворювань, анатомічних дефектів та ступеня порушених функцій;

– самостійно або спільно з інженерно-лікарською бригадою визначають види виробництва, окремі цехи та дільниці, професії (спеціальності), посади, робочі місця, в яких характер, умови та режим праці відповідають вимогам, які необхідні для трудової діяльності осіб з обмеженими трудовими можливостями, включаючи роботу на умовах неповного робочого дня або тижня та вдома;

– «організовують проведення аудиту охорони праці, лабораторних досліджень умов праці, оцінки технічного стану виробничого обладнання та устаткування, атестують робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів, на відповідність нормативно-правовими актам та вимогам індивідуальних програм реабілітації спеціальною комісією за участю представників МСЕК, органів Держнагляду охорони праці, громадських організацій інвалідів;

– включають створені робочі місця для інвалідів до колективного трудового договору;

– щорічно інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, установленого статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні";

– один раз в два місяці інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів";

– власники підприємств, організацій, установ створюють умови праці для інвалідів з урахуванням їх індивідуальних програм реабілітації, проводячи при цьому адаптацію виробничого процесу до можливостей працівника з урахуванням стану його здоров'я та психологічного стану, встановлюють неповний робочий день або неповний робочий тиждень та інші пільги;

– при створенні робочого місця вдома забезпечують інваліда для виконання роботи необхідним інструментом, основною і допоміжною сировиною, матеріалами та напівфабрикатами;

– «забезпечують соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством;

– запроваджують у разі потреби посади інструкторів-перекладачів для роботи з глухими працівниками;

– розробляють і затверджують службові інструкції про робоче місце інваліда;

- організовують за власні кошти навчання інвалідів (курсове, бригадне, на робочих місцях та у відомчих регіональних професійно-технічних училищах) або перекваліфікацію з метою набуття ними спеціальностей щодо профілю підприємства;

– щорічно повідомляють місцеві відділення Фонду соціального захисту інвалідів про кількість працюючих інвалідів".

Згідно з «Національною програмою професійної реабілітації та зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями на 2001–2005 роки" професійною реабілітацією осіб з обмеженою працездатністю займаються 25 реґіональних центрів професійної реабілітації інвалідів Міністерства праці і соціальної політики та Національний центр професійної реабілітації і зайнятості інвалідів. Основними напрямками діяльності та функціями цього центру за даними А. В. Іпатова, О. В. Сергієні, Т. Г. Войтчак зі співавторами (2005) є:

– професійна реабілітація інвалідів (створення банку даних інвалідів, що потребують соціально-трудової реабілітації; професійна адаптація; навчання певним професіям; розробка та впровадження в практику нових реабілітаційних та навчальних програм; розробка кваліфікаційних характеристик професій та спеціальностей, які пов'язані з реабілітацією; науково-практичне співробітництво по професійній реабілітації);

– медичне супроводження професійної реабілітації інвалідів (медичне тестування, складання індивідуальних програм реабілітації, питання фізичної реабілітації та розробка нових науково-методичних її методів, медичне визначення ефективності реабілітації);

– соціально-психологічна реабілітація інвалідів (проведення соціально-психологічного тестування, професійної орієнтації, професійного відбору та складання індивідуальної програми реабілітації, психологічне визначення ефективності реабілітації та проведення соціально-психологічного консультування і культурно-просвітницької роботи);

– зайнятість та працевлаштування інвалідів (проведення моніторингу зайнятості та працевлаштування інвалідів, вивчення попиту ринку праці, сприяння працевлаштуванню та самозайнятості випускників);

– координація діяльності по створенню мережі центрів професійної та соціально-трудової реабілітації інвалідів (підготовка та перепідготовка спеціалістів по реабілітації інвалідів, науково-методичне забезпечення реабілітації, координація діяльності регіональних реабілітаційних центрів, інформаційно-аналітичне визначення стану та перспектив розвитку реабілітації в республіці, розробка необхідної документації для регіональних центрів реабілітації).

Поряд з республіканським та регіональними державними центрами професійної реабілітації, в м. Києві на громадських засадах створено "Центр соціально-трудової реабілітації та працевлаштування інвалідів", який має свої філіали в окремих областях України. Цей Центр з його філіалами в окремих областях республіки за напрямками діяльності та функціями в переважній більшості дублює державний Всеукраїнський центр профреабілітації інвалідів та державні регіональні реабілітаційні центри.

8.5. КОНТРОЛЬ ПРОВЕДЕННЯ

ПРОФЕСІЙНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ІНВАЛІДІВ

Заключним етапом професійної реабілітації є контроль за своєчасним та раціональним працевлаштуванням інваліда. Функцію контроля здійснюють всі організації і установи, що беруть участь у проведенні професійної реабілітації інвалідів (функціональні їх обов'язки наведені вище). Але головна роль у проведенні контролю за професійною реабілітацією відіграє МСЕК.

Оцінку ефективності виконання індивідуальної програми реабілітації інваліда по розділу «Професійна реабілітація» проводять з урахуванням стану професійної адаптації інваліда на виробництві та інші показники якості його працевлаштування.

У професійній адаптації на виробництві виділяють декілька компонентів (А. В. Іпатов, О. В. Сергієні, Т. Г. Войтчак та ін., 2005): психофізіологічний – адаптація до фізичних факторів виробничого середовища, робочого місця та характеру праці; професійний – ступінь оволодіння професією та успішність професійної діяльності; соціально-психологічний – адаптація до членів робочої групи та керівництва, задоволення або незадоволення своєю працею та ін.

Фізіологічна складова пристосування до праці являє собою процес формування системи зв'язків, що забезпечують якісне і своєчасне виконання тієї або іншої роботи при найменших духовних та енергетичних витратах організму. Вона оцінюється тривалістю та напругою виконання роботи, втомлюваністю, частотою і тривалістю захворюваності з тимчасовою втратою працездатності та іншими показниками.

Професійна складова пристосування до праці є процесом оволодіння професією, здатністю до орієнтації у виробничих умовах та контролювання своїх трудових дій; оцінюється такими показниками як: виконання норм вироблення, планових виробничих завдань і своїх функціональних обов'язків, якість виконаної роботи та ін.

Соціально-психологічна складова адаптації до праці – це процес пристосування працівника до правил і норм поведінки та соціально-психологічних відносин у трудовому колективі, участь у суспільному житті його колективу та ін.; формування суб'єктивного відношення інваліда до праці, відповідність її інтересам, нахилам та ціннісним його орієнтаціям, що може проявлятись задоволеністю або незадоволеністю роботою, відчуттям комфортності в процесі роботи, бажанням продовжувати або припинити працю та ін.

Хід процесу професійно-виробничої адаптації оцінюється за всіма її складовими, психофізіологічними дослідженнями та за допомогою експериментально-психологічних досліджень.

Раціональність працевлаштування оцінюється переважно за наступними показниками: відповідністю санітарно-гігієнічної характеристики робочого місця інваліда його стану здоров'я, тяжкості патологічного процесу, стадії та формі перебігу інвалідизуючого захворювання, ступеня порушених функцій; рівнем професійної адаптації, у тому числі працевлаштування в кваліфікованих професіях, що забезпечує найбільш повне використання трудових можливостей і часто приводить до відновлення працездатності; медичними показниками раціональності працевлаштування (тимчасовою непрацездатністю за основним та супутнім захворюваннями за рік, динамікою основного захворювання по тимчасовій непрацездатності за останні три роки, динамікою інвалідності, динамікою основних фізіологічних показників людини та ін.).

Ефективність виконання індивідуальної програми реабілітації інваліда оцінюється за клініко-функціональними показниками, соціально-побутовими показниками та за професійно-виробничими показниками.

Контроль за проведенням професійної реабілітації здійснюють, як нами уже підкреслювалось вище, всі організації, установи та підприємства, що беруть участь у реабілітаційному процесі. Але основну роль відіграє МСЕК. Цей контроль здійснюється переважно при переогляді інвалідів, при контрольних оглядах обмежено працездатних, а також під час обстеження підприємств.