Мотиви і мотивація професійної діяльності

Мотив (фр. motif і лат. moveo - рухаю) – внутрішня спонукальна сила, що забезпечує інтерес особистості до діяльності, активізує її зусилля. Як підкреслював С.Рубінштейн, „мотив як спонукач – це джерело дій”2.

Згідно закону Йеркса – Додсона, який було сформульовано декілька десятиліть тому, ефективність діяльності залежить від сили мотивації, тобто чим сильніше спонукання до дії, тим вища результативність діяльності. Ця теза стосується і навчально-пізнавальної діяльності студентів.

Дослідження в галузі педагогіки вищої школи проведені А.О.Реаном, В.А.Якуніним, Н.І.Мєшковим, виявили, що „сильні” і „слабкі” студенти відрізняються найперше не рівнем інтелекту, а силою, якістю і типом мотивації навчальної діяльності. Результати досліджень дозволяють стверджувати, що висока позитивна мотивація може заповнити нестачу спеціальних здібностей чи недостатній рівень знань, умінь та навичок, відіграючи роль компенсаторного чинника. Однак у зворотному напрямку компенсаторний механізм не спрацьовує, тобто, яким би здібним і ерудованим не був студент, без бажання і прагнення до навчання - високих успіхів він не досягне (рис.16).

Рис. 16 Функціональний зв’язок здібностей і мотивації

Студенти, зацікавлені у навчанні, висувають більш оригінальні ідеї, ніж їх однокурсники з високим рівнем спеціальних здібностей, але з низькою мотивацією до конкретного виду діяльності.

Від сили і структури мотивації в значній мірі залежить як активність студентів так і успішність їх навчання. У навчально-пізнавальній діяльності студентів особливо важливими є наступні типи мотивації: мотивація успіху, мотивація страху невдачі та професійна мотивація. При мотивації успіху дії студента спрямовані на досягнення конструктивних, позитивних результатів. Особистісна активність у першу чергу залежить від потреби досягнення успіху. Продуктивність навчально-пізнавальної діяльності та ступінь її активності мало залежить від зовнішнього контролю над діяльністю студента. Студенти, орієнтовані на успіх, вибирають для себе середні за складністю або більш важкі завдання, наполегливо діють під час їх вирішення. При виконанні завдань проблемного характеру, в умовах дефіциту часу результативність навчально-пізнавальної діяльності у цих студентів, як правило, підвищується. Привабливість завдання зростає в залежності від рівня його складності. У випадку невдалого виконання завдання, його привабливість залишається на високому рівні. Якщо завдання неможливо виконати, студенти орієнтовані на успіх, наполегливо шукають шляхи його вирішення, використовуючи різноманітні методи. Ці студенти не втрачають бадьорості, гарного настрою при наявності труднощів, які розглядають як об’єктивну реальність.

Студенти, у яких має місце страх невдачі, зазвичай малоініціативні, неадекватно оцінюють свої можливості, найчастіше вибирають завдання, які не вимагають особливих зусиль. При виконанні завдань проблемного характеру, в умовах дефіциту часу діють неефективно, результативність діяльності зменшується. Вони не відзначаються особливою наполегливістю у досягненні поставленої мети (за невеликими винятками). У випадках невдач в навчально-пізнавальній діяльності привабливість завдань зменшується. Студенти цього типу зазвичай тривожні та невпевнені у своїх силах, потребують зовнішнього контролю навчально-пізнавальної діяльності. Для визначення типу мотивації навчання викладачам пропонується опрацювати опитувальник МУН А. Реана, приведений у „Практикумі” до модуля.