Динаміка професійної мотивації та адаптації студентів до навчання у вищій школі.

У практиці вищої школи важливого значення для забезпечення результативності навчально-пізнавальної діяльності студентів набуває формування професійної мотивації як позитивного відношення до майбутньої професії. Якщо студент свідомо вибрав фах, вважає його гідним і значущим для себе і суспільства, то це позитивно впливає на якість його навчально-пізнавальної діяльності. Однак динаміка професійної мотивації має досить складний характер і змінюється від курсу до курсу. За допомогою експериментів було з’ясовано, що найбільш задоволені вибраною професією студенти-першокурсники. Вони спираються, як правило, на свої ідеальні уявлення про майбутню професію, котрі на більш старших курсах при зіткненні з реаліями життя підпорядковуються змінам, що іноді набувають болісного характеру.

Першокурсники зазвичай вбачають у студентстві можливість „займатися творчістю”, „можливістю самовдосконалюватися”, „творчо працювати після закінчення ВНЗ”. Однак слід зазначити, що бажання набути основ професійної майстерності у студентів І курсу найчастіше поєднується з репродуктивною навчально-пізнавальною діяльністю. У психологічному плані ці мотивації несумісні, адже творчі стимули можуть формуватися тільки у відповідному творчому середовищі, тому при виборі змісту та методів навчання викладач, який працює з першокурсниками, повинен на це обов’язково зважати.

Саме на першому курсі відбувається глибока психологічна перебудова особистості студента, адаптація (лат. adapto - пристосовую) колишнього абітурієнта до студентського життя. Цей процес пов’язаний з руйнуванням попередніх стереотипів, що може привести до нервових зривів, стресових реакцій, порівняно низької успішності, труднощів у спілкуванні. Ці особливості переорієнтації зі шкільного життя на нові принципи, пов’язані зі зменшенням або відсутністю батьківського і вчительського контролю, необхідністю самостійного вирішення проблем побуту і самообслуговування (особливо при переході з домашніх умов до гуртожитку), життєдіяльності в нових соціальних умовах, засвоєння великих за обсягом масивів інформації у високому темпі, мають різні наслідки для студентів з різним типом нервової системи, темпераменту, характеру, різних здібностей. Тому для вироблення стратегії і тактики, які б забезпечували оптимальну адаптацію студентів до вищого навчального закладу, важливо знати індивідуальні особливості студента, на основі яких будуватиметься система його залучення до нових видів діяльності, нового кола спілкування, урахувати структуру домінуючих мотивів, рівень самооцінки, здатність до свідомої регуляції поведінки. Ці знання нададуть можливості викладачеві запобігти дезадаптивному синдрому, психологічному дискомфорту, скоротити процес адаптації молодої людини до навчання у ВНЗ.

Аналіз психолого-педагогічних досліджень проблеми адаптації дає змогу виділити її основні напрями:

§ професійна адаптація у ВНЗ – процес залучення особистості до професії, який виражається в надбанні знань, умінь, навичок, необхідних для майбутньої професії, пристосування до структури вищої школи, загального змісту та окремих компонентів навчального процесу;

§ дидактична адаптація – пристосування студентів до нової для них системи навчання. Пристосування може проходити як відносно швидко, так і відносно повільно. Оперативна адаптація залежить, по-перше, від забезпечення зв’язку методів навчання у загальноосвітній і вищій школах, по-друге, від самостійності та творчого мислення, які мають бути рисами особистості першокурсника, по-третє, від повної зорієнтованості в професії й стійкого бажання оволодіти програмою вищої школи;

§ соціально-психологічна адаптація – пристосування до групи, стосунків у ній, формування особистого стилю поведінки, стилю взаємодії з ровесниками та викладачами.

Слід зазначити, що першокурсники ще не є цілковито самостійними, морально та соціально зрілими суб’єктами. Дослідження показали, що більшість студентів І курсу (96,4%) перебувають у матеріальній залежності від батьків і родичів; 59,2% першокурсників підкреслюють свою психологічну залежність від батьків, сім`ї; 89,5% вказують на психологічну залежність від друзів. Фактично всі приїжджі студенти (98,7%) нудьгують за домом, родичами, друзями, у 71% виникають проблеми і складнощі з новим режимом дня, організацією харчування, відпочинку, самостійною підготовкою. Наш багатолітній досвід надає можливості виокремити декілька груп труднощів у навчанні студентів першого курсу.

Перша група труднощів має досить опосередковане відношення до психології, але є суттєвою і стосується великої кількості студентів. Це відсутність у першокурсників багатьох спеціальних організаційно-навчальних навиків, необхідних у вузівському навчанні: конспектування лекцій та першоджерел, користування бібліотекою, раціональне поєднання навчання і дозвілля. Зазвичай подібні вміння й навички дуже швидко набуваються, але зафіксовано негативний вплив їхньої відсутності на успішність навчання і на показники адаптації студентів. До цієї групи слід також віднести відсутність адекватних комунікативних навичок. Перш за все, це особливості спілкування студентів з викладачами. Відомо, що цей процес дуже відрізняється від взаємодії зі шкільними вчителями, і спроби студентів „перенести” шкільний стиль у вищу школу, як правило, є неефективними і досить конфліктними.

На жаль, у ВНЗ не передбачено спеціальних заходів щодо корекції шкільних навичок. Вважається, що студент є досить самостійним, щоб набути нового досвіду. Але спостереження свідчать, що це не завжди так.

Наступна група проблем стосується функціонування вищих психічних процесів, перш за все – пізнавальних процесів та емоційної сфери. Часто виявляється, що способи зосередження уваги, запам’ятовування, вирішення навчальних завдань, якими володіє студент-першокурсник і які були цілком адекватними в умовах шкільного навчання, не „працюють” у навчанні вузівському. Наприклад, можна часто спостерігати першокурсників, які отримують сильні травмуючі переживання через недостатність мнемічної сфери. Особливо це характерне для спеціальностей, які передбачають уже на першому курсі запам’ятовування дуже великих обсягів навчального матеріалу, що не йде ні в яке порівняння зі шкільними вимогами (наприклад, вивчення іноземної мови на фахових факультетах, анатомії на медичних спеціальностях тощо). Найчастіше студенти використовують способи запам’ятовування, засвоєні в школі, і не зважаючи на їхню неефективність, не можуть перейти на управління мнемічною функцією з метою відпрацювання нових, результативних способів. Те ж саме стосується управління увагою, розподілу активності у часі, керівництва емоційною сферою. Психологічно це пояснюється слабкою рефлективністю усвідомлення: студент не може „увійти”, в позицію оцінювання власної активності, її критичного аналізу і пошуку нових, адекватних способів дій.

Психологічна підготовленість студентів до пізнавальної активності та інших видів діяльності визначається здатністю до стійкої концентрації уваги, тривалою працездатністю, здатністю працювати в різних умовах, об’ємом розумової праці, динамікою „втягування” в роботу. Все це складає соціальну основу адаптації студентів до психологічних навантажень, зокрема, розуміння ситуації та відповідну реакцію на неї, вміле користування інформацією, здатність знаходити неординарні відповіді та рішення. Складна та багатопланова реакція адаптації проявляється у вигляді специфічних відповідей саморегулюючих систем організму на різноманітні ситуації.

Психологічна непідготовленість до нових соціальних умов негативно діє на загальний стан здоров`я студентів, послаблює увагу, пам’ять, мислення, волю. Виникає стан емоційного напруження, яке, як відомо, може стати патогенною основою різних захворювань: руйнується гармонія та чіткість поведінки, що призводить до нервових розладів. У цьому випадку виникають протиріччя між внутрішніми можливостями студента та зовнішніми труднощами. Стресові ситуації порушують адаптацію і пристосування молодої людини до нового середовища. Результатом стресових ситуацій є низька успішність на першій зимовій сесії, високий рівень захворюваності.

Окрему групу становлять власне особистісні труднощі студентів-першокурсників. Серед них найсуттєвішою є проблема недостатнього самовизначення. З літератури відомо, що готовність до життєвого самовизначення є центральним психічним новоутворенням старшокласників. Основними психологічними компонентами цієї структури є: життєві плани, як стійкий вияв мотивації особистості відносно визначеного напряму життєвого шляху, розвинута Я-концепція і свідоме управління розвитком власної особистості; інтегрування особистості і поява індивідуальності, як вищого рівня її розвитку. Численні експериментальні дані показують, що в такому вигляді готовність до вибору життєвого шляху формується, насправді, у дуже незначної частини випускників середніх шкіл. Рішення про вступ до того чи іншого вищого навчального закладу часто є не власним і самостійним, а підказаним батьками чи іншими людьми, очікування – розмитими й невизначеними, а інтегрованість індивідуальності – далеко не завершеною.

Аналізуючи труднощі навчання студентів-першокурсників, слід вказати також на труднощі соціально-психологічної адаптації. При вступі до вищого навчального закладу студент, як особистість, продовжує формуватись і розвиватись відповідно до свого нового соціального становища, яке він займає у суспільстві, під впливом нового оточення, нового колективу, нових умов і вимог. Значно розширюється коло відносин першокурсника з представниками соціальних груп: у школі – однокласники, вчителі, в університеті – однокурсники, студенти інших ВНЗ і факультетів, викладачі, методисти, співробітники вищого навчального закладу тощо. Для тих, хто живе в гуртожитку, на квартирі – нове коло побутового спілкування, а отже, нові проблеми. Порівняно зі шкільними роками змінюються і мотиви навчальної діяльності, оскільки ця діяльність у вищій школі набуває професійного напряму, нового конкретного значення, адже опанування знаннями, навичками та вміннями стає найважливішою умовою професійного розвитку майбутнього спеціаліста. Ці чинники, ще раз нагадують про важливість психолого-педагогічної допомоги, кураторської підтримки, фасилітуючого керівництва процесом адаптації першокурсників.

Таким чином, на процес адаптації першокурсників впливає низка факторів, головними з яких є гарні побутові умови, цікаве дозвілля, знання і вміння свідомо долати труднощі й проблеми адаптаційного періоду, задоволення навчальним процесом і соціальним оточенням.

Досвід, накопичений українською вищою школою свідчить, що більш швидкій адаптації першокурсників сприяє така система психолого-педагогічних заходів: комплектування академічних груп з урахуванням психологічних особливостей студентів і їх психологічної сумісності, використання традицій, ритуалів, таких, як День першого дзвоника та „Посвята у студенти”, систематичні індивідуальні консультації викладачів і кураторів студентських груп. При вивченні курсу „Вступ до спеціальності”, важливо познайомити студентів з історією та структурою навчального закладу, організувати консультації викладачів на кафедрах та в гуртожитках, охарактеризувати особливості модульно-рейтингової системи навчання, що дозволяє систематично контролювати навчально-пізнавальну діяльність першокурсників та вчасно надавати їм допомогу. Важливо також здійснити добір досвідчених викладачів – кураторів та консультантів, проведення ознайомчих занять зі студентами в бібліотеках, читальних залах, комп’ютерних класах, центрах дистанційної освіти. На перших кураторських годинах варто організувати і провести 1-2 ділові гри „Знайомство”, під час яких дати змогу студентам познайомитись між собою, а також з викладачами і навчально-допоміжним персоналом, з якими студенти будуть спілкуватись під час навчання. Доречною буде екскурсія-розповідь про місто, яке є новим і малознайомим для багатьох першокурсників, ознайомлення з його бібліотеками і культурними центрами. Викладачам, що працюють з першокурсниками, необхідно дотримуватись спеціальної методики читання лекцій. У перші 2-3 місяці слід звертати увагу студентів на прийоми слухання лекції, запису її змісту, особливостей конспектування, детально роз’яснювати методику підготовки до семінарських і лабораторних занять.

Спостереження показують, що першокурсники намагаються дослівно записувати зміст лекції. Такі спроби найчастіше завершуються невдало. Несистематизовані уривчасті записи, відсутність активної мисленнєвої діяльності, не дають можливості відновити інформацію, отриману на лекції. Тому на перших лекціях слід цілеспрямовано і наполегливо вчити першокурсників записувати у логічній послідовності суттєві думки, положення, висновки, які є результатом аналізу і синтезу власної мисленнєвої діяльності. Бажано також ознайомити студентів з вимогами до ведення конспектів:

§ для кожної навчальної дисципліни слід мати окремий зошит, сторінки якого пронумерувати для полегшення пошуку інформації;

§ на титульній сторінці зошита треба зазначити назву навчальної дисципліни, курс, прізвище та ініціали студента, вчений ступінь, звання, прізвище та ініціали лектора, дні та місце проведення консультацій;

§ на кожній сторінці варто залишати широке поле, на якому під час лекцій чи самостійної роботи можна робити нотатки, наприклад:

? – „Незрозуміло”;

! – „Дуже важливо”;

D - „Повторити за підручником”, т.п.

§ записи в конспекті слід робити чорнильною ручкою, а не олівцем, писати розбірливо;

§ цитати, важливі думки, виділяти іншим кольором;

§ конспектуючи лекцію, треба повністю записувати назву теми, план, рекомендовану літературу;

§ особливу увагу слід приділяти чіткості записів визначень, правил, цитат, формул, схем.

Працюючи з першокурсниками, викладачеві треба дещо сповільнювати темп мовлення, головні думки виділяти інтонацією, і на перших порах пропонувати записувати найбільш істотне.

О.Дібрівна підкреслює, що цілеспрямована організація самостійної роботи студентів під керівництвом викладача є одним із головних моментів, які слід активно застосовувати під час адаптаційного періоду першокурсників. Такий підхід дає змогу не тільки краще ознайомити студентів із основами самостійної роботи, а й сформувати вміння правильно використовувати лекційний матеріал, виділяти головні елементи опрацьованого. Під час такої роботи викладач може допомогти у підготовці до перших практичних або семінарських занять студентам, які мають низький рівень академічних здібностей або важко адаптуються до навчання у ВНЗ1.

На ефективність самостійної роботи студента-першокурсника значною мірою впливає керівництво нею викладача, яке охоплює:

- планування самостійної роботи студентів;

- формування в них потреб і мотивів до активної, творчої самостійної роботи;

- навчання студентів основам самостійної роботи;

- контроль за виконанням навчальних завдань.

Формування у студентів потреб і мотивів до активної самостійної роботи іноді відбувається внаслідок спонукання (наказ, жорстка вимога) викладача. Цей спосіб неефективний, оскільки будь-яка діяльність, що не викликає у людини професійного інтересу, малопродуктивна. Значно ефективнішим способом формування у студентів потреб і мотивів до самостійної роботи є розвиток пізнавального інтересу до предмета, який вивчається, процесу оволодіння ним. Діяльність, що має у своїй основі глибокий інтерес не лише до результату, а й до її процесуальних компонентів, найпродуктивніша, адже саме від неї людина має найбільше задоволення. Студент у цьому разі сам знаходитиме час для глибокого вивчення предмета, який йому сподобався. Зрозуміло, що викликати інтерес до навчальної дисципліни, її змісту повинен викладач.

Проведення індивідуальних та групових консультацій, на відміну від читання додаткових лекцій та організації самостійної роботи, надає можливості більш чіткої та структуризованої допомоги першокурсникам. На таких консультаціях забезпечується можливість індивідуального підходу до студентів із низьким рівнем розвитку академічних здібностей, яким буває важко самостійно перейти на новий рівень навчання у ВНЗ. Для таких студентів необхідним на першому етапі є не лише додаткова інформація зі сторони викладача, але й регулярний контроль. Слід зазначити, що виконання індивідуальних завдань на практичних та лабораторних заняттях на початковому етапі (І – ІІ курс) навчання у ВНЗ неможливе без супроводу викладача. Потім поступово, крок за кроком, студентів слід орієнтувати на оволодіння методами самоосвіти, системою самоаналізу, формування почуття відповідальності за результат навчання і професійної підготовки.

Третій курс надзвичайно важливий з позицій формування позитивного відношення до майбутньої професії, адже в цей період розпочинається спеціалізація, активізується інтерес студентів до науково-дослідної діяльності. Ці особливості спричиняють звуження сфери інтересів особистості, кристалізують уявлення майбутніх фахівців про особливості своєї професії, можливості творчої реалізації власного потенціалу.

Четвертий курс – зазвичай завершальний для отримання першого академічного ступеня „бакалавр”. Студенти більш глибоко ознайомлюються з майбутнім фахом у період практики на виробництві. Відбувається переоцінка цінностей. У студентів підвищуються вимоги до змісту, форм і методів спеціальної підготовки, формуються потреби творчої самореалізації особистості, відбувається інтенсивний пошук шляхів можливого працевлаштування чи продовження навчання в магістратурі.

У студентів п’ятого-шостого курсів на перший план виступає перспектива завершення навчання у ВНЗ. Зазвичай вони вже мають чіткі уявлення про майбутній вид професійної діяльності, свої життєві плани та перспективи, сформоване позитивне чи негативне відношення до вибраної професії, можливостей працевлаштування чи навчання в аспірантурі.

Проблема задоволеності чи незадоволеності професією - інтегративний показник, який відображає відношення суб’єкта до вибраної професії. Це не тільки особистісний показник, але й соціально-економічний, адже низька задоволеність професією – одна з причин високої плинності кадрів, що призводить до негативних економічних наслідків. Окрім того від задоволення професією залежить рівень психічного здоров’я індивіда, його емоційний стан, загальна задоволеність життєдіяльністю. Очевидно, що формування реальних уявлень молодої людини про майбутню професію і засоби оволодіння нею є одним з найважливіших завдань навчання у ВНЗ, розпочинаючи з першого курсу.

Важливим орієнтиром у формуванні позитивної професійної мотивації має бути освітньо – кваліфікаційна характеристика (ОКХ) спеціаліста, на основі якої слід конструювати програму підготовки молодої людини до професійної діяльності.

Для прикладу приведемо орієнтовну освітньо – кваліфікаційну характеристику нової для України професії – фермера (майстра сільськогосподарського виробництва).

Характеристика діяльності: фермер є володарем чи орендатором індивідуального селянського господарства. Це фахівець широкого профілю, який виконує роботи, що пов’язані з організацією і веденням господарства по виробництву, переробці і реалізації сільськогосподарської продукції.

Фермер володіє наступними робочими спеціальностями:

o тракторист – машиніст;

o водій автотранспортних засобів;

o майстер тваринництва;

o майстер рослинництва.

Фермер повинен знати:

o організаційно – економічні та правові засади створення і діяльності господарства, використання матеріальних і трудових ресурсів, ведення підприємницької діяльності;

o основи виробництва, збереження і переробки продукції тваринництва і рослинництва;

o основи технічного і поточного ремонту сільськогосподарської техніки.

Фермер повинен уміти:

o забезпечувати ефективне функціонування фермерського господарства в сучасних соціально-економічних умовах;

o самостійно виконувати роботи по вирощуванню, збереженню, переробці і збуту сільськогосподарської продукції з використанням сучасної техніки.

Студенти – випускники, завершуючи навчання у ВНЗ, повинні усвідомити найважливіші вимоги до сучасного високопрофесійного фахівця:

- високий професіоналізм та компетентність у обраній сфері;

- інноваційний характер мислення;

- уміння управлінської діяльності;

- готовність до зміни та забезпечення реалізації творчого потенціалу підлеглих;

- креативна спрямованість особистості;

- психолого-педагогічна підготовка (здатність до регуляції емоцій, розуміння інших людей, вміння впливати на них);

- висока комунікативна, політична, правова та економічна культура;

- здатність та бажання до самовдосконалення, навчання протягом усього життя та ін.

Студент як головна постать навчально-виховного процесу.

Як зазначено в Національній доктрині розвитку освіти, “освіта має стати найважливішим чинником гуманізації суспільно-економічних відносин, формування нових життєвих орієнтирів особистості”. Вимоги принципу гуманізації мають реалізовуватися на всіх ділянках освітнього середовища вищого навчального закладу. Ця педагогічна аксіома чітко окреслена ректором Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького, професором А.І.Кузьмінським, який зазначає: „По-перше, визначальним кредо організаторів навчально-виховного процесу має бути таке: „Студент – головна постать закладу”. По-друге, студент, який переступає поріг ВНЗ, має відчути особливе ставлення до себе. Це – увага до студента, як до особистості, повага її винятковості”1.

Якщо в навчальному закладі буде створюватися аура уваги до особистості, справедливої вимогливості, тактовності, чуйності, то це сприятиме процесу подальшої (після сім`ї і школи) соціалізації, формуванню у молодих людей морально-духовних якостей взагалі і гуманізму зокрема. Слід зазначити, що протягом навчання у ВНЗ особистість проходить через декілька етапів соціалізації. Визначальним серед них є етап адаптації до нової ситуації – навчання на першому курсі. Як уже зазначалося (міні-модуль 4.3), багато першокурсників важко адаптуються до навчання у ВНЗ.

Вони переживають так звані інформаційні стреси. Ці стани типові для випускників сільських шкіл, які не мають навичок роботи у великій бібліотеці: їм важко відшукати потрібну літературу, або виділити ті книги, які є найбільш необхідними. Недостатня сформованість загальнонавчальних навичок заважає швидко конспектувати, опрацьовувати лекційний матеріал. Як наслідок, у студентів виникає невпевненість, незадоволення собою, панічно-тривожний стан, надмірне переживання, що може супроводжуватись головним болем, безсонням, іншими психосоматичними станами. Процес адаптації негативно забарвлюють і деякі характерологічні особливості студентів. Так, особистостям акцентуйованим за застряваючим чи педантичним типом, важко звикнути до швидкої мови лектора, необхідності швидкого самостійного опанування великих об’ємів інформації, ігнорування цікавого, але другорядного матеріалу. Причинами невротичних переживань може стати невідповідність, суперечність попередніх очікувань і реальних ситуацій навчання. Спираючись на шкільні стереотипи, студенти сподіваються, що викладач приділить особливу увагу кожному з них. Однак, ці сподівання не виправдовуються, адже сучасний викладач не має достатніх умов для поглибленої роботи з кожним студентом окремо. Така ситуація набуває психотравматичного значення для майже третини першокурсників.