Суб’єкти педагогічного процесу

Рівень креативності Рівень креативності Надійність оцінки

студента викладача-стажиста креативності по

тесту Кеттела 0,80

Рис.23 Відношення студентів до викладачів-стажистів в залежності від рівня креативності

Студенти, які мали високий та середній рівні креативності, на заняттях у викладачів з високим та середнім (в меншій мірі) рівнем креативності частіше генерували власні ідеї, пропонували нестандартні рішення проблемних ситуацій, висували різноманітні гіпотези, були конструктивно-критичними і толерантними до зауважень та пропозицій викладача і однокурсників. В умовах творчого освітнього середовища студенти демонстрували більш високі навчальні результати, що пояснюється позитивним впливом «креативного» викладача, рівень знань, стиль спілкування та творчі підходи якого до організації навчального процесу розглядалися ними як взірець творчої діяльності, що заслуговує наслідування.

На завершення хотілося б звернутися до думки авторів «Креативної психології і педагогіки» Морозова О.В та Чернишевського Д.В, яку ми поділяємо: «Немало сучасних книг, дисертацій, наукових звітів і статей присвячені проблемі «як навчити», тобто гуманістичний психолого-педагогічній діяльності, однак цілісної концепції кретивного підходу поки що немає»[3, с.5]. Саме в напрямку виявлення оптимальних умов, закономірностей і принципів забезпечення творчої діяльності студентів і викладачів в культурно-освітньому середовищі сучасної загальноосвітньої і вищої шкіл, на наш погляд, можуть бути спрямовані подальші інтенсивні наукові пошуки.

Тому проблема підготовки креативної особистості, високоінтелектуального фахівця, здібного до творчості об’єктивно пов’язана зі створенням подібного середовища, активізацією пізнавальної діяльності студента.

Поняття „активізація пізнавальної діяльності” будемо використовувати у традиційному визначенні як діяльність викладача, спрямовану на удосконалення змісту, форм, методів, прийомів і засобів навчання з метою пробудження інтересу, підвищення активності і самостійності студентів у засвоєнні знань, формуванні умінь і навичок, творчого використання їх на практиці.

Проблема активізації навчально – пізнавальної діяльності студента чітко пов’язується з необхідністю індивідуального підходу до особистості у процесі навчання. Індивідуальний підхід до учнів чи студентів – це принцип педагогіки, згідно з яким педагогічний вплив на особистість ґрунтується на вивченні і урахуванні її особистісних психологічних рис, інтересів, нахилів, здібностей, реальних навчальних можливостей, відношення до навчання (позитивне, негативне, байдуже) та мотивів навчально – пізнавальної діяльності.

Детальне висвітлення особливостей реалізації принципу індивідуального підходу здійснимо в міні-модулях 4.2 та 4.3.

Урахування особливостей темпераменту.

Вимога урахування індивідуальних особливостей особистості у навчанні є давньою педагогічною традицією. Уже у відомому трактаті М.Ф.Квінтіліана знаходимо пораду „Благорозумний наставник перш за все повинен пізнати властивості розуму і характер учня, якого йому доручили”1. „Учитель німецьких учителів” А.Дістервег чітко і лаконічно сформулював знамените правило: „Ураховуй індивідуальність своїх учнів!”2, без якого, на його погляд, неможливе плідне навчання.

Спроба побудувати процес навчання з урахуванням індивідуальних особливостей особистості належала видатному чеському педагогу Я.А. Коменському, який умовно поділяв учнів на шість груп:

- перша група – з гострим розумом, прагнуть до знань, допитливі та піддатливі;

- друга група – з гострим розумом, повільні, хоч і слухняні;

- третя група – з гострим розумом, але невгамовні та вперті;

- четверта група – слухняні й допитливі, але повільні та мляві;

- п’ята група – тупі і байдужі до навчання;

- шоста група – тупі, із зіпсованою та злісною натурою3.

Слід звернути увагу, що з точки зору сучасності подібна типологія є спрощеною, але вона вже є комплексною, бо орієнтує викладача на урахування як інтелектуальних задатків вихованців, так і рис характеру і темпераменту. Спрогнозуємо, як будуть поводити себе студенти різного типу темпераменту і врахуємо ці особливості в організації навчально-пізнавальної діяльності.

Так, перед сангвініком необхідно безперервно ставити нові і, якщо є можливість, цікаві навчальні завдання, які вимагали б від нього зосередженості і напруження; його необхідно постійно залучати до активної діяльності і систематично заохочувати його зусилля.

Навчально-пізнавальну діяльність холерика бажано контролю-вати досить часто; в аналізі його діяльності неприпустимі різкість і невитриманість, оскільки це може викликати негативну реакцію у відповідь. Водночас будь-який негативний вчинок холерика має бути вимогливо і справедливо обговорений (краще через деякий час після його здійснення). Щодо холерика негативну оцінку припустимо застосовувати в дуже енергійній формі та настільки часто, наскільки це необхідно для поліпшення його навчання.

Флегматика необхідно залучати до активної діяльності і зацікавлювати, він краще виконує завдання, які потребують уважності і наполегливості, систематичної уваги. Флегматика не слід швидко переключати з одного виду діяльності на інший.

У взаємовідносинах з меланхоліком неприпустимі не тільки різкість, але й підвищений тон, іронія. Про його вчинок, провину краще поговорити наодинці. Для меланхоліка вкрай необхідним є прояв особливої уваги, вчасна оцінка його успіхів, рішучості та волі; негативну оцінку слід використовувати з великим застереженням, пом'якшуючи її негативні дії. Необхідно приймати заходи щодо підвищення самооцінки студентів з переважанням меланхолічних рис темпераменту.

У практичній діяльності щодо студентів - носіїв різних типів темпераменту викладачеві доцільно користуватися такими формулами (за Д.І.Дзвінчуком):

1. "Довіряй, але перевіряй", тому що сангвінік активно відноситься до навчальної діяльності, схильний до роботи в групі. Його "плюси" — життєрадісність, захопленість, чуйність, товариськість; "мінуси" — схильність до зазнайства, поверховість суджень, надтовариськість, переоцінка своїх можливостей, схильність до обіцянок, які не завжди виконуються. Якщо навчальне завдання перестає цікавити сангвініка, він може припинити його виконувати.

2. "Ні хвилини спокою", тому що холерик має: "плюси" — енергійність, захопленість, ініціативність, пристрасність, рухливість, цілеспрямованість. "Мінуси" холерика – запальність, неврівнова-женість, агресивність, невитриманість, нетерплячість, конфліктність, схильність до афектів, швидке "охолодження" до роботи, яка вимагає довгочасних зусиль. Для ефективної навчально-пізнавальної діяльності холерику слід постійно надавати індивідуальні завдання і контролювати їх виконання.

3. "Не підганяй", тому що для флегматика характерні: "плюси" врівноваженість, постійність, терплячість, самовладання, надійність.

"Мінуси" флегматика – деяка загальмованість, "товстошкірість", стриманість у виявленні емоцій, сухість, консерватизм, ускладнення при роботі в режимі дефіциту часу. Його не треба підганяти, він сам розрахує свій час і добросовісно виконає поставлене викладачем завдання.

4. "Не нашкодь", тому що у меланхоліка мають місце: "плюси" – висока чутливість, м'якість, людяність, доброзичливість, тактовність, здатність до співчуття, емпатії, схильність до творчої діяльності. "Мінуси" меланхоліка — швидка втомлюваність, тривожність, вразливість, замкненість, сором'язливість, песимізм. На меланхоліка не можна підвищувати голос, надто тиснути, давати різкі та жорсткі вказівки, оскільки він надто чутливий до інтонації і дуже вразливий.

Організовуючи навчальну діяльність у студентській групі, необхідно знайти можливість плідної реалізації особливостей кожного темпераменту.

Без детального урахування специфіки кожної індивідуальності, можна виходити з того, що більш ефективною буде навчальна робота в групах, укомплектованих за формулами:

Мал.24 Навчальна робота в групах

Ось, приклад, як може спрацювати принцип "взаємодопов-нення": у робочій парі працюють флегматик і сангвінік. Першому можна доручити роботу довготривалого характеру, другому – оперативного. У цьому випадку можна очікувати позитивного результату, тому що їх сумісна навчальна діяльність буде відповідати індивідуальним психологічним особливостям: рухомості нервової системи сангвініка і урівноваженості, схильності до деталізування і точності у флегматика. Діаді „флегматик – меланхолік” бажано доручати завдання, які не потребують швидких дій чи реакцій, адже флегматики схильні до скрупульозних і точних робіт (наприклад, об’ємних і точних розрахунків), а меланхоліки прагнуть до глибокого осмислення і творчого забарвлення результатів навчальної діяльності, що не може здійснюватися поспіхом.

Викладачеві ВНЗ слід водночас звернути увагу на те, що темперамент не визначає здібностей і обдарованості людини. Талановиті люди зустрічаються однаково часто при кожному типові темпераменту. Якщо проаналізувати темпераменти видатних письменників і поетів, то у О.С.Пушкіна можна виявити яскраві риси холеричного темпераменту, у М.Ю.Лермонтова – сангвінічного, у М.В.Гоголя – меланхолічного, у І.О.Крилова – флегматичного.

Темперамент студента, як прояв динамічних особливостей психіки (сила, врівноваженість та рухливість нервової системи), може відігравати позитивну або негативну роль у взаємодії з іншими людьми. Так, наприклад, при проведенні іспитів чи заліків студенти різного темпераменту будуть поводити себе по різному. Холерик намагатиметься швидко і багато говорити, буде впевненим, навіть якщо чогось не знає; сангвінік спробує зав’язати сприятливі взаємовідносини з викладачем, перевести розмову в іншу площину; флегматик скаже, що він не знає саме цього питання і звернеться з проханням дати йому ще одне запитання і час на підготовку відповіді; меланхолік буде хвилюватися, розгубиться, зіб’ється з думки, і навіть знаючи відповідь, в ситуації нервозності може відмовитися відповідати.

Урахування характеру та його акцентуацій.

Темперамент впливає на форму прояву характеру, своєрідно забарвлюючи ті або інші його риси. Відомий педагог І.Ф. Харламов підкреслює: „Велику увагу слід приділяти вивченню суттєво – емоційної сфери учнів і своєчасно виявляти тих, хто відрізняється підвищеною подразливістю, негативно реагує на зауваження, не вміє підтримувати позитивні контакти з товаришами. Не менш суттєвим є знання типології характеру кожного учня для того, щоб ураховувати при організації колективної діяльності, подоланні негативних рис і якостей”1.

Характер (грец. – карбування, відбиток) — це сукупність сталих індивідуальних рис особистості, які формуються і проявляються в її діяльності і спілкуванні та зумовлюють типові для неї способи поведінки. Отже, характер є сукупністю певних рис особистості. Кожна риса характеру є рисою особистості, але далеко не кожна риса особистості є рисою характеру.

Для того, щоб стати рисою характеру, риса особистості має бути:

- досить виразною;

- тісно пов'язаною з іншими рисами характеру в єдине ціле;

- систематично виявлятися в різних видах діяльності, типових ситуаціях, обставинах спілкування.

Характер взаємопов'язаний з іншими сторонами особистості, зокрема з темпераментом і здібностями. Так, наполегливість у холерика виявляється в кипучій діяльності, у флегматика - в зосередженому обміркуванні. Холерик трудиться енергійно, швидко, а флегматик - методично, не поспішаючи. З іншого боку, і сам темперамент в певній мірі дещо "перебудовується" під впливом характеру: так, людина із сильним характером може в певній мірі впливати на деякі негативні сторони свого темпераменту. Розквіт здібностей пов'язаний з умінням наполегливо переборювати труднощі, не падати духом під впливом невдач, працювати організовано, виявляти ініціативу. Зв'язок характеру і здібностей виражається й у тім, що формування таких рис характеру, як працьовитість, ініціативність, рішучість, організованість, наполегливість відбувається у тій же сфері людської діяльності людини, у якій формуються і його здібності. Наприклад, у процесі праці, як основного виду діяльності, розвивається, з одного боку, здатність до праці, а з іншого - працьовитість як риса характеру. Значення наполегливості і цілеспрямованості у формуванні особистості молодої людини важко переоцінити. Про це свідчать біографії практично всіх паралімпійських чемпіонів. Так, 23-літній полтавчанин Дмитро Виноградець на ХІІІ Паралімпійських іграх у Пекині став чотирикратним паралімпійським чемпіоном з плавання. Його доля склалася трагічно. Юнак став інвалідом-спінальником у 17 років. Після успішного подолання вступних іспитів у Полтавську аграрну академію Дмитро разом з друзями відпочивав на Ворсклі і, купаючись, отримав так звану травму «ниряльника». Найчастіше люди з подібними пошкодженнями залишаються назавжди прикутими до ліжка. Дмитро вирішив долати обставини, діяти активно і разом з мамою Аллою Миколаївною почав відвідувати заняття з плавання у Полтавській дитячо-юнацькій реабілітаційній школі для інвалідів. Характеризуючи совго вихованця тренер Дмитра Сергій Калайда підкреслює: «Діма – юнак цілеспрямований, вольовий, тому результати не примусили себе довго очікувати»1.

Існує декілька підходів до класифікації характерів, в основі яких є виокремлення за певною ознакою їхніх рис. В основу однієї з таких класифікацій покладене відношення людини до певних аспектів діяльності та відповідні риси характеру:

відношення особистості до праці — працездатність, схильність до творчості, старанність, відповідальність, ініціативність, наполегливість або протилежні риси: пасивність, безвідповідальність, лінощі тощо;

відношення до інших людей, колективу, суспільства – товариськість, альтруїзм, чуйність, уважність, колективізм чи замкненість, презирство, індивідуалізм та ін.

відношення людини до самої себе — самоповага, гордість, егоїзм самокритичність або самолюбство, зарозумілість, самовпевненість та ін.

відношення до речей — акуратність, бережливість, щедрість або неохайність, скупість тощо.

За іншою класифікацією виділяють такі риси характеру:

а) риси, які характеризують вчинки людей щодо вибору цілей діяльності і спілкування, наприклад — ощадливість, раціональність;

б) риси, які характеризують дії, спрямовані на досягнення цілей, наполегливість, цілеспрямованість, послідовність тощо;

в) риси, які безпосередньо пов'язані з темпераментом і характеризують особливості дій, вчинків, поведінки загалом, — інтроверсія-екстраверсія, витриманість-імпульсивність, тривожність та інші.

Урахування акцентуацій характеру студента.

З точки зору формування сприятливих взаємовідносин між членами студентської групи, між студентами і викладачами до уваги слід брати теорію акцентуацій особистості (акцентуацій характеру) К. Леонгарда.

Особистості, у яких основні риси мають занадто високий ступінь виразності (крайні варіанти норми), К.Леонгард назвав акцентуйованими.Ці особистості не є патологічними, вони мають як потенційні можливості соціальних позитивних досягнень, так і соціально негативні потенції (наприклад, у них є ризик виникнення психопатій). Деякі "акцентуйовані особистості" можуть постати у негативному світлі, оскільки життєві обставини були несприятливими, але під впливом інших обставин вони могли б досягти неабияких успіхів.

Акцентуації характеру часто (50–80%) зустрічаються у підлітковому та юнацькому віці. Педагогам нерідко доводиться вступати у взаємодію з акцентуйованими особистостями, а тому важливо знати і передбачати специфічні особливості поведінки молодої людини. Викладачам ВНЗ, кураторам студентських груп, слід знати і ураховувати особливості спілкування і поведінки акцентуйованої особистості, окреслені Н.В. Ліфарєвою1 (табл. 14).

Вчені зазначають, що починаючи з 40-х рр. ХХ ст. збільшилась кількість людей, що мають акцентуації, тому науковці спробували виявити і пояснити цей феномен. «У чому причини і звідки витоки цього явища?» – ставилося питання вченими перед різними лекційними аудиторіями протягом трьох років (близько 800 осіб). У судженнях студенти були одностайними: війни ХХ ст., репресії, голод та інші соціальні негаразди (у психологічному розумінні – стреси, страх, тривожність, гальмування емоцій і мислення) призвели до „розширення кордонів” неврівноваженості та інертності людини взагалі, особливо генотипу на нашій території, і передаються спадково.

Таблиця 14

Особливості спілкування і поведінки залежно від типу акцентуації характеру

(за Н.В.Міфарєвою)

Продовження таблиці 14

Продовження таблиці 14

Продовження таблиці 14

Ці риси виявляються в різних людей по-різному: в нерішучості, сумнівах, побоюванні нового, нав’язливих станах, неможливості закінчувати розпочату роботу тощо”1. Таким чином, перед викладачем вищої школи об’єктивно постає необхідність ураховувати психологічні риси акцентуйованих особистостей.

Інші прояви індивідуально-психологічних особливостей.

Успішність навчання студента значною мірою залежить від знання і розуміння педагогом особливостей психічної діяльності людини. Зупинимося детально на психологічних концепціях, які допоможуть викладачам оптимально обирати методи навчання і сприяти ефективності навчально-пізнавальної діяльності студентів.

І.П. Павлов, на підставі спостережень за поведінкою людини та згідно з концепцією про дві сигнальні системи дійшов висновку, що в людей, незалежно від чотирьох типів нервової системи (загальних для людей і тварин), є також специфічно людські типи нервової діяльності – художній, мислительний і художньо - мислительний (середній).

Для осіб художнього типу характерним є певне переважання першої сигнальної системи над другою та конкретно-образного мислення над абстрактним. Люди цього типу в процесі розумової діяльності широко користуються чуттєвими образами навколишнього світу. Вони сприймають дійсність у цілому, не подрібнюючи її на частини, тобто для них переважаючою є синтетична (інтегративна) діяльність мозку.

Люди мислительного типу характеризуються переважанням другої сигнальної системи над першою та абстрактно-логічного, словесного мислення над предметно-образним. Вони мають різко виражену здатність до абстрагування від дійсності, що ґрунтується на намаганні аналізувати, подрібнювати її на частини, а потім об’єднувати в цілісну систему.

І.П. Павлов вважав, що представники яскраво виявленого художнього та мислительного типів часто потерпають від неврозів і психозів.

Представники середнього (художньо - мислительного) типу характеризуються приблизно однаковою активністю двох видів мислення (двох сигнальних систем). До цього типу належить більшість людей.

Г. Айзенк за психологічними критеріями поділяв всіх індивідів на екстравертів, інтровертів і невротиків. Згідно концепції Айзенка, два фактори – невротизм та екстраверсія-інтроверсія – є основними параметрами особистості людини. Екстраверти добре засвоюють соціальні норми та легко налагоджують контакти з іншими людьми , тоді як інтроверти мають труднощі у пристосуванні до незвичних ситуацій і важко входять до чужого для них світу почуттів інших людей. Екстраверт відкритий для зовнішніх впливів, комунікабельний, а інтроверт, навпаки, «глухий» до всього, що існує поза його власною особистістю, схильний до рефлексії, мовчазний. У невротиків легко виникають депресії, легко знижується емоційна стабільність навіть у звичайних життєвих ситуаціях.

Г. Айзенк намагався знайти зв’язок між психологічними критеріями та властивостями нервової системи, визначеними І.П.Павловим. На його думку, стабільний екстраверт відповідає жвавому типові, нестабільний екстраверт – нестримному, стабільний інтроверт – спокійному, а нестабільний інтроверт – слабкому типові.

Г. Айзенк та його послідовники розробили чимало спеціальних тестів-питальників, які дають змогу визначити темперамент людини, ступінь її екстраверсії-інтроверсії та невротизму.

В «Практикумі» Вам пропонується виконати тест ЕРІ для визначання власних психологічних особливостей та індивідуальних особливостей студентів.

Відкриття функціональної асиметрії головного мозку(Р.Сперрі, 1981 р.), як характеристики розподілу психічних функцій між лівою і правою півкулею, привело до виникнення питання: „Домінування якої з півкуль і у якому виді діяльності більше?”

Лаконічна відповідь на це питання викладена у нижче наведеній таблиці.

Слід нагадати, що особи з домінуючою правою півкулею є лівшами, а з домінуючою лівою півкулею – правшами. Виокремлюють також амбідекстрів - осіб, що однаково добре володіють двома руками, а також переучених ліворуких.

Вважається, що „лівопівкульна” людина гірше розв’язує просторові завдання, менш чутливо сприймає інтонації мови, музичні мелодії. Вона має великий словниковий запас, гарне абстрактне мислення, схильна до класифікації предметів і явищ, у неї переважають позитивні емоції.

Таблиця 15

Спеціалізація півкуль головного мозку у правшів

(П. Грюссер, А. Зелке, Т. Цинда)

У „правопівкульної” людини знижені мовні здібності, вона гірше класифікує, більш охоче використовує міміку і жести, переважаючими є образне мислення і знижений емоційний фон.

У юнаків частіше, ніж у дівчат, домінує права півкуля. Причини і механізми цього явища не визначені. Велике значення мають знання щодо здібностей людини лівші та людини правші. Приведемо найбільш значущі для викладача ВНЗ факти: ліворукість поширена у артистів, художників, рідше – у інженерів. Лівша частіше здійснює помилки в стресових ситуаціях. Відомо, що відсоток лівшів дуже високий серед осіб, які не пройшли медичну комісію при вступі до льотних училищ. Окрім того, серед пілотів, що загинули в авіакатастрофах, було більше ліворуких.

Досліджуючи загальні здібності, В.Н. Дружинін підкреслює, що лівші більш креатині і більш емоційні (як чоловіки, так і жінки), краще адаптуються до зміни кліматичних умов, у них краще виражені художні здібності1. Лівшами були: Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, Олександр Македонський, Юлій Цезар, Карл Великий, Наполеон, Микола Лєсков, І.П. Павлов, Пуанкаре та багато інших видатних особистостей – кращих представників роду „Homo Sapiens”. Однак слід знати, що серед ліворуких людей частіше зустрічаються особи з неврозами і конституційними психопатіями. Дослідники та вихователі-практики вказують на те, що до традиційного навчання лівші гірше пристосовуються, швидше втомлюються і бувають емоційно неврівноваженими.

Урахування особливостей домінуючої півкулі, що визначає провідний тип мислення (права формує наочно-образне мислення, ліва – абстрактно-логічне), необхідне при індивідуальному підході до навчання. Види навчальної діяльності, що сприяють ефективності навчання чи знижують її, наведено в таблиці 16.

Таблиця 16

Види навчальної діяльності,

що сприяють ефективності навчання чи знижують її1

Для того, щоб перевірити, яка з півкуль головного мозку домінує в людині, потрібно скласти долоні рук у „замок”. Якщо зверху буде великий палець лівої руки – домінує права півкуля, і навпаки.

При організації навчально-пізнавальної діяльності необхідно також ураховувати теорію модальності сприйняття та обробки інформації.

Модальність (від лат. modus - спосіб) – одна з основних властивостей відчуттів, їх якісна характеристика (колір – у зорі, тон і тембр – у слухові, запах – у нюхові тощо). Модальні характеристики відчуттів, на відміну від інших характеристик (просторових, часових, інтенсивнісних), відображають властивості об’єктивної реальності в специфічно закодованій формі (довжина світлової хвилі відображається як колір, частота звукової хвилі – як тон і т.ін.).

Оскільки модальність є якісно-значеннєвою характеристикою суб’єктивного відношення особистості до оточуючого світу, то залежно від особливостей сприйняття й обробки інформації людей можна поділити на три групи, що обов’язково має бути враховано викладачем у організації та в ході навчального процесу. Цими групами є: „візуали”, „аудіали”, „кінестики” (табл.17).

Таблиця 17

Психологічні особливості студентів, з різною модальністю

сприйняття та обробки інформації1

Продовження таблиці 17

Гендерні особливості студентів.

Проблема урахування гендерних особливостей молодих людейв навчально виховному процесі є досить актуальною. На її значення звертали увагу ще в Давній Греції: «Чи є в державі щось краще за можливість гідним чином віддати належне як жінкам, так і чоловікам? Певна річ, немає» (Платон). Наразі дослідження Ш.Берна, Н.С.Лещука, А.А.Логінова, В.П.Симонова, В.Н.Дружиніна, І.С.Конора та інших вчених орієнтують викладача вищої школи на урахування відмінностей між юнаками та дівчатами за п’яти основними критеріями:

§ Відмінності на генетичному рівні. Встановлено, що у юнаків-правшів домінує права півкуля кори головного мозку, а у дівчат краще розвинена ліва. У зв’язку з цим юнакам притаманна нестандартність мислення та переважає оперативна пам’ять. Дівчата ж мають кращу довготривалу пам’ять та типовим для них є більш консервативне мислення. Чоловіча стать є носієм мінливості, а жіноча – спадковості. За гіпотезою В.М.Дружиніна пояснення цього явища – еволюційне: виникнення в процесі природного відбору в стадії антропогенезу спеціалізації нервової системи чоловіків і жінок як пристосування до жорстко визначених життєвих функцій (чоловіки – мандрівники і мисливці, жінки – домогосподарки і берегині сім`ї, виховательки дітей).

§ Відмінності на фізичному рівні, які мають вияв, наприклад, у чоловічому та жіночому типах руки і, зокрема, позначаються на розвитку моторики.Так, наприклад, дівчата однаково добре розрізняють предмети на дотик і правою і лівою рукою, тоді як юнаки успішніше виконують ці завдання правою рукою.

§ Відмінності на когнітивному рівні. Психолого-педагогічними дослідженнями встановлено, що у юнаків домінує якісний підхід до вивчення навчального матеріалу, вони більш схильні до абстрактного мислення, творчості та самостійності. У чоловічої статі превалює системний підхід, уміння узагальнювати на раціональній основі. Дівчатам притаманна чіткість аналізу, а також конкретність мислення. Вони більш схильні діяти за алгоритмом, Використовуючи аналітичний підхід, чоловіки значно краще ніж жінки виконують просторові тести, тести оцінювання математичних здібностей.

За даними Дж. Стенлі1 перевага чоловіків над жінками за рівнем розвитку математичних здібностей має співвідношення 2:1. Дівчата, які успішно завершили математичні студії, в 3 рази рідше ніж юнаки, висловлюють бажання працювати у цій галузі. Факти свідчать, що з математично обдарованих школярів, дівчата вдвічі рідше обирають професію математика, ніж юнаки. Виявлено, що при розв’язуванні математичних задач дівчата більш тривожніші. Вони приписують успіхи і невдачі зовнішнім чинникам, тоді як юнаки – власним здібностям. Відомо також, що до 7 років дівчатка випереджують хлопчаків в інтелектуальному розвитку, однак, як правило, в 20-30 років середні показники ІQ жінок і чоловіків не відрізняються. Однак дисперсія значень ІQ у чоловіків значно вища: серед них більша кількість, як обдарованих, так і розумово відсталих осіб. Що ж стосується креативності, то за даними Дж. Гілфорда, Е.Д. Торренса та інших дослідників, за легкістю генерування ідей, оригінальністю, гнучкістю мислення – суттєвих відмінностей між чоловіками та жінками не виявлено.

§ Відмінності на психологічному рівні. У юнаків більш швидка реакція на дії оточуючого середовища, вони важче переносять стрес. Емоційні „вибухи” чоловіків згасають уповільнено, тому вони можуть швидко потрапляти в стан афекту. Самохарактеристика чоловіків більш об’єктивна, адже вони спираються на аналіз реальних подій і явищ. У дівчат адаптація до оточення відбувається засобами емоційних переживань. Вони легше переносять емоційний стрес, більш покладаються на інтуїцію. Їм притаманні швидкі зміни настрою. Самооцінка суб’єктивна, бо відбувається наголос на почуття, переживання, мрії та конфлікти.

§ Відмінності на рівні комунікації. Юнаки схильні до діалогу, дискусій, водночас більш домінантні у спілкуванні. Для дівчат характерним є ширший словниковий запас, увага як до змісту сказаного, так і до його емоційного забарвлення (не тільки „що” сказано, але і „як”, „яким тоном”). Дівчата раніше оволодівають читанням. Перцептивні і комунікативні здібності у жінок краще розвинені, і ця різниця між чоловіками і жінками зберігається до старості.