Анкета-заява студента та угода про навчання

Для заповнення анкети – заяви студент має бути добре ознайомлений з програмою навчання в закордонному ВНЗ. Він має проконсультуватися з координатором факультету ECTS в місцевому ВНЗ. Студент може за бажанням включити до анкети додатково 2-ий, 3-ий ВНЗ на вибір, якщо його заяву до факультетського ВНЗ не буде прийнято. У такому разі він має підготувати угоду про навчання для кожного навчального закладу, до якого він подає заяву.

Перезарахування кредитів у системі ECTS відбувається шляхом обміну переліком оцінок вивчених дисциплін між місцевим та закордонним ВНЗ. Підписана копія переліку оцінок дисциплін повинна бути представлена усім сторонам до початку навчання в новому закладі. Цей перелік додається до студентської анкети-заяви. Він є основним документом для повного визнання навчання студента і перерахування кредитів за системою ECTS і підтверджує проходження навчання за кордоном, якщо є така умова про роботу у майбутнього роботодавця.

Угоду підписують три сторони – студент, місцевий ВНЗ та закордонний ВНЗ. Вона додається до анкети-заяви і підписується до виїзду за кордон. Копію підписаної угоди про навчання отримують всі сторони. На зворотньому боці угоди відображаються зміни програми, якщо в них виникла потреба. Їх потрібно внести у відносно короткий час після приїзду до закордонного ВНЗ. Копію нової угоди про навчання необхідно представити у обидва ВНЗ для підпису координатора.

Зразки анкет подаються у додатку до пакета документів.

4.4. Оцінювання в системі ECTS

Шкала оцінювання ECTS

Результати екзаменів і заліків відображаються в оцінках. Однак в Європі існує багато різних систем оцінювання, відрізняється і тлумачення оцінок, а помилка може мати серйозні наслідки для студентів. Шкала оцінювання ECTS допомагає ВНЗ перевести оцінки з однієї системи в загальноприйняту, яка ґрунтується на загальному розумінні слів "добре“ та “відмінно”.

Кількість оцінок у шкалі оцінювання ECTS компромісна.

ШКАЛА ОЦІНЮВАННЯ

ЛЕКЦІЯ 4. Принципи, шляхи і засоби адаптації європейської системи вищої освіти у вищу освіту України

Мета: сформувати розуміння та уявлення щодо реалізації цілей Болонського процесу у просторі вищої освіти України.

План:

1. Тенденції розвитку вищої освіти України на сучасному етапі.

2. Передумови входження вищої освіти України до Болонського процесу.

3. Перелік необхідних умов щодо запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу у навчальних закладах ПІ-IV рівнів акредитації.

4. Формування інноваційного освітнього середовища у ВНЗ у контексті вимог Болонського процесу.

5. Студент в Болонській системі організації вищої освіти.

3.5.1. Студентське самоврядування.

3.5.2. Наукова діяльність студентів як один із шляхів адаптації європейської та української систем вищої освіти.

6. Подальші дії для досягнення шести цілей Болонського процесу.

3.1. Тенденції розвитку вищої освіти України на сучасному етапі

Сучасні загально цивілізаційні тенденції розвитку роблять системоутворюючий вплив на реформування освіти України, яка передбачає:

· перехід до динамічної ступеневої системи підготовки фахівців;

· формування мережі вищих навчальних закладів, яка за формами, програмами, термінами навчання і джерелами фінансування задовольняла б потреби кожної людини і держави в цілому;

· підвищення освітнього і культурного рівня суспільства, створення умов для навчання протягом усього життя;

· піднесення вищої освіти України до рівня вищої освіти розвинутих країн світу та її інтеграція у міжнародне науково-освітнє співтовариство.

Стратегічними завданнями реформування вищої освіти в Україні є трансформація кількісних показників освітніх послуг у якісні. Цей трансформаційний процес має базуватися на таких засадах:

- по-перше, це національна ідея вищої освіти, зміст якої полягає у збереженні і примноженні національних освітніх традицій;

- по-друге, розвиток вищої освіти повинен підпорядковуватись законам ринкової економіки, тобто закону розподілу праці, закону змінності праці та закону конкуренції, оскільки економічна сфера є винятково важливою у формуванні логіки суспільного розвитку. Водночас необхідно враховувати при цьому не менш важливі чинники – соціальні, політичні, духовного життя, суспільної свідомості, культури та морально-психологічних цінностей. Розбалансованість комплексу зазначених чинників суспільних перетворень призводить до накопичення проблем в системі освіти;

- по-третє, розвиток вищої освіти необхідно розглядати в контексті тенденцій розвитку світових освітніх систем, у т.ч. європейських. Так, необхідно привести законодавчу і нормативно-правову базу вищої освіти України до світових вимог, відповідно структурувати систему вищої освіти та її складові, упорядкувати перелік спеціальностей, переглянути зміст вищої освіти, забезпечити інформатизацію навчального процесу та доступ до міжнародних інформаційних систем та інше.

3.2. Передумови входження вищої освіти України до Болонського процесу

Структуру вищої освіти України за своєю ідеологією та цілями узгоджено із структурами освіти більшості розвинутих країн світу.

Для входження України до європейського простору вищої освіти потрібно впровадити в систему вищої освіти:

· широкомасштабну довгострокову стратегію системної модернізації всієї системи освіти;

· систему якості освіти, яка відповідає стандартам ЄС, потребам ринкової економіки, внутрішнього розвитку держави і суспільства;

· державний реєстр напрямів підготовки та спеціальностей відповідно до Міжнародної стандартної класифікації освіти в Міжнародної стандартної класифікації занять;

· загальноприйняту та порівняльну систему вчених ступенів;

· законодавчо підсилені умови для полегшення працевлаштування українських громадян в Європі та міжнародної конкурентоспроможності системи вищої освіти України;

· систему кредитів на зразок європейської системи трансферу кредитів як відповідного засобу сприяння більшій мобільності студентів;

· законодавчо підсилені умови задля забезпечення мобільності через усунення перешкод на шляху ефективного використання права на вільне пересування з безпосередньою метою:

- забезпечення студентам доступу до навчальних можливостей, а також до відповідних освітянських послуг;

- забезпечення визнання та зарахування часу, який викладач, дослідник чи член адміністративного персоналу був у європейському навчальному закладі, проводячи дослідження викладаючи та виконуючи відповідну до свого фаху роботу, зі збереженням їхніх законних прав;

- сприяння європейському співробітництву щодо забезпечення якості освіти для вироблення порівняльних критеріїв та методологій.

Для вищої школи України у контексті Болонського процесу необхідно:

1) привести у відповідність до вимог Болонської декларації:

- Закон України ”Про вищу освіту” у частині визначення змісту і статусу освітньо-кваліфікаційних рівнів вищої освіти;

- класифікацію вчених ступенів системи освіти;

- перелік кваліфікацій, які використовуються на ринку праці, в тому числі і європейському;

2) визначити витрати навчального часу студента певного актуального рівня розвитку на адекватне вивчення навчального матеріалу в об’ємі модуля, тобто узгодити навчальний модуль з кредитами;

3) розробити та затвердити:

- методику розрахунку педагогічного навантаження викладачів вищої школи в умовах кредитно-модульної системи організації навчального процесу та навчального навантаження студента, а також взаємозв’язок між ними;

- нормативно-правові акти щодо регулювання діяльності викладацького персоналу та студентського контингенту вищої школи в умовах КМСОНП;

- нормативно-правові акти щодо впровадження тестових технологій об’єктивного педагогічного контролю знань тих, хто навчається;

- нормативно-правові акти щодо сертифікації на відповідність, у процесі якої встановлюється рівень компетентності індивіда і його відповідність соціальним ролям, на які він претендує;

- нормативно-правові акти щодо селекції індивідів для виконання конкретних соціальних ролей на основі їх професійної придатності, здатності і готовності.

- процедуру контролю якості та акредитації, а також посилення міжнародної конкурентоспроможності випускників вищої школи України.

3.3. Перелік необхідних умов для запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу у навчальних закладах ІІІ-ІУ рівнів акредитації.

До цього переліку належать:

1. Наявність структурно-логічних схем підготовки фахівців за усіма напрямами та спеціальностями.
2. Запровадження модульної системи організації навчального процесу, системи тестування та рейтингового оцінювання знань студентів.
3. Організація навчального процесу на базі програм навчання, які формуються як набір залікових кредитів, що передбачає відхід від традиційної схеми: «навчальний семестр - навчальний рік - навчальний курс» для нас це поки що не є реалізованим.
4. Розроблення індивідуальних графіків навчального процесу з урахуванням особливостей кредитно-модульної системи організації навчального процесу.
5. Наявність необхідного навчально-методичного, матеріально-технічного та інформаційного забезпечення кредитно-модульної системи організації навчального процесу.
6. Введення граничного терміну навчання за програмою, включаючи граничний термін бюджетного фінансування.
7. Формування програм навчання усіх освітньо-кваліфікаційних рівнів на основі освітньо-кваліфікаційних характеристик випускників та освітньо-професійних програм підготовки, які передбачають можливі зміни співвідношення обсягів кредитів освітньої та кваліфікаційної складових підготовки.
8. Дозвіл Міністерства освіти і науки України на частковий відхід відгалузевих стандартів вищої освіти (для напрямів і спеціальностей, для яких вони затверджені).
9. Введення інституту викладачів-кураторів індивідуальних програм навчання.
10. Зарахування на навчання до вищого навчального закладу здійснюється тільки за напрямами підготовки.

3.4. Формування інноваційного освітнього середовища у ВНЗ у контексті вимог Болонського процесу

Мета вищої освіти сьогодні – це підготовка фахівців, здатних забезпечити перехід від індустріального до інформаційно-технологічного суспільства через новаторство у навчанні, вихованні та науково-методичній роботі. Сьогодні наголос все більше робиться на якості освіти, універсальності підготовки випускників та його адаптованості до ринку праці, на особистісній орієнтованості навчального процесу, його інформатизації, визначальній важливості освіти у забезпеченні сталого людського розвитку.

Основні принципи цих реформ полягають:

1. у підготовці висококваліфікованого фахівця як наскрізної, послідовної, цілісної системи: учень – студент – фахівець (бакалавр, магістр).

2. реалізація стандартів освіти сучасності в їх змістовому й організаційному вираженні здійснюється на таких позиціях:

базовий принцип: самостійність і творча активність студента і викладача, які навчаються та удосконалюють свій фаховий рівень протягом усього життя;

зміст: гуманність, фахова глибина і досконалість;

методи: інноваційні технології.

3. інтеграція освітньої діяльності в європейський і світовий інформаційний простір, що є вимогою як досягнутого рівня науки, так і її подальшого розвитку. Тому основним змістом діяльності вищого навчального закладу повинно стати формування інноваційного освітньо-виховного середовища, що передбачає: зміну в організації і змісту освіти з метою інтеграції у світовий освітній простір з урахуванням нових досягнень науки і їхній вплив на відповідну сферу знань; оптимізацію кадрового забезпечення; комплексне удосконалення професійної майстерності педагогів через опанування інноваційними і дослідно-експериментальними видами діяльності.

Сучасні підходи до формування змісту підготовки фахівців вимагають розробки відповідних структурно-логічних схем – організаційних алгоритмів реалізації освітньо-професійних програм, навчальних планів, навчальних і робочих навчальних програм дисциплін у їхній єдності та взаємо підпорядкованості. В основу їх покладено принципи випереджувального навчання, неперервності, послідовності та наступності навчання, навчання "впродовж життя". Такий навчальний процес має враховувати інваріанти, що дають можливість або продовжити освіту у будь-якому ВНЗ, в т.ч. за кордоном, або отримати відповідну кваліфікацію на основі певного закінченого циклу освіти, в т.ч. за кордоном.

3.5. Студент у Болонській системі організації вищої освіти

Виховна робота є важливим компонентом навчально-виховного процесу. Кожен навчальний заклад повинен мати “Концепцію виховної роботи”, в якій визначено теоретичні засади формування студента – національно свідомого громадянина і фахівця, ідеалом якого має бути високо досвідчена, гармонійно розвинена, творча, юридично та соціально обізнана активна людина. У ВНЗ склався інститут кураторів. Не відкидаючи цієї ідеї, варте уваги зміщення акцентів у виховній роботі з колективно-організаційної форми на індивідуальну роботу зі студентом. Згідно з вимогами ECTS функції куратора поєднують виховний, консультативний та координуючий зміст.

Змістовими компонентами виховної роботи є національно-патріотичне виховання як чільний компонент формування громадянської позиції, відповідальності за Батьківщину, за її майбутнє. Аналіз результатів наукових досліджень свідчить про те, що сьогодні у системі цінностей студентської молоді відбуваються суттєві зміни. У значної кількості студентів спостерігається негативне ставлення до навчальної, громадської та будь-якої іншої суспільно-корисної діяльності. Такий стан зумовлений, насамперед, зниженням мотивації до такої діяльності у попередні роки та невисоким рейтингом більшості професій у їхній суспільній ієрархії.

Виховна робота серед студентів, на жаль, не завжди є системного. Вона не завжди наповнена пошуком таких підходів та форм, які б структурно поєднували таку роботу у систему цілеспрямованих заходів, які б поєднували побажання і професорсько-викладацького складу, і самих студентів. Сьогодні склався орган під назвою студентське самоврядування.